— Жодної релігії недостатньо. Це питання вибору, єдиного самотнього вибору. Тепер ти розумієш, чому твоя дружба і твоє товариство так багато для мене значать?
Вона моргнула, проганяючи сльозу, тоді сказала:
— Чому люди цього не бачать?
— Бо їм цього не дозволяють умови.
— Умови, які диктуєте ви?
— Саме так. Озирнися, оглянь мою Імперію. Бачиш обрис?
Вона заплющила очі, подумала.
— Хтось хоче щодня сидіти над річкою та вудити рибу? — спитав він. — Чудово. Маєш таке життя. Хочеш плавати на човнику морем, від острова до острова, відвідуючи чужинців? Прекрасно! Що ще можна робити?
— Подорожувати космосом? — спитала Хві, а в голосі залунав виклик. Вона розплющила очі.
— Ти помітила, що я і Гільдія не дозволяємо цього.
— Ви не дозволяєте.
— Це правда. Якщо Гільдія виявить непослух, то не отримає прянощів.
— А прикріплення людей до планет утримує їх від нерозумних пустощів.
— Воно спричиняє дещо важливіше. Наповнює їх прагненням подорожувати. Створює потребу вирушати в далекі мандри та бачити дивні речі. Урешті подорож починає означати свободу.
— Але прянощі вичерпуються, — сказала вона.
— А свобода стає з кожним днем ціннішою.
— Це може призвести лише до розпачу та насилля, — промовила Хві.
— Серед моїх предків був мудрий чоловік — насправді це я, розумієш? Розумієш, що в моєму минулому немає чужих?
Вона з благоговінням кивнула.
— Цей мудрий чоловік зауважив, що багатство є знаряддям свободи. Але погоня за багатством є дорогою до рабства.
— Гільдія та Сестринство поневолюють самі себе!
— Так само, як іксіани, тлейлаксу та багато інших. Ох, час від часу вони винишпорюють трохи прихованого меланжу, і це приковує їхню увагу. Дуже цікава гра, хіба ні?
— Але коли настане насилля…
— Виникнуть голод і тяжкі думки.
— На Арракісі теж?
— Тут, там, усюди. Люди дивитимуться на мою тиранію як на старі добрі часи. Я стану дзеркалом їхнього майбутнього.
— Але ж це буде жахливо! — запротестувала Хві.
«Вона не могла відреагувати інакше», — подумав він. Тоді сказав:
— Оскільки земля не зможе прогодувати людей, ті, що виживуть, збиратимуться у дедалі менших притулках. Жахливий процес відбору повториться в багатьох світах — вибух природного приросту й вичерпування харчів.
— Але чи Гільдія не зможе…
— Без кількості меланжу, достатньої, щоб обслуговувати доступні транспортники, Гільдія буде переважно безпорадною.
— Багаті не врятуються?
— Деякі.
— Тож насправді ви нічого не змінили. Ми так і будемо змагатися і помирати.
— Аж доки піщаний черв знову не запанує на Арракісі. До того часу ми всі пройдемо випробування глибоким досвідом, поділеним на всіх. Довідаємося: те, що може статися на одній планеті, може статися на кожній.
— Стільки болю і смертей, — прошепотіла вона.
— Ти не розумієш значення смерті? — спитав він. — Мусиш зрозуміти. Увесь вид мусить зрозуміти. Усе живе мусить зрозуміти.
— Допоможіть мені, Владико, — шепнула вона.
— Це найглибший досвід для кожного створіння, — промовив він. — Маленька смерть — це ризиковані речі, що відображають її: небезпечні для життя хвороби, ушкодження та нещасні випадки… пологи для жінок… а колись ще й битви для чоловіків.
— Але ваші Рибомовки…
— Вони вчать виживання.
Її очі з розумінням розширилися.
— Ті, що вижили. Звичайно!
— Який же ти скарб, — сказав він. — Яка рідкість і який скарб. Благословляю іксіан!
— І проклинаєте?
— І це теж.
— Я не думала, що зумію колись зрозуміти значення ваших Рибомовок, — зізналася вона.
— Цього навіть Монео не розуміє, — промовив він. — І я вже втратив надію з Дунканами.
— Треба цінувати життя, щоб хотіти його зберегти, — сказала вона.
— І ті, що вижили, найлегше й найгостріше сприймають красу життя. Жінки знають це краще, ніж чоловіки, бо народження є віддзеркаленням смерті.
— Мій дядько Малкі казав, що ви маєте поважні причини, аби забороняти чоловікам битви та випадкове насилля. Який же гіркий урок!
— Без легко доступного насилля чоловіки мають небагато способів перевірити, як вони зустрінуть цей останній досвід, — промовив він. — Чогось бракує. Психіка не росте. Що люди кажуть про мир Лето?
— Що через вас ми викачуємося у безглуздому декадансі, як свині у власному бруді.
— Завжди вбачай істину в народній мудрості, — сказав він. — Декаданс.
— Більшість чоловіків не має принципів, — зауважила вона. — Жінки-іксіанки постійно на це нарікають.