Одночасно стався виступ козаків Білоцерківського полку. Гетьман діяв рішуче. До Корсуня було послано генерального осавулу Д. Лисівця із завданням придушити повстання й розслідувати обставини вбивства Громики. За рішенням військового суду 29 грудня Мозирю було страчено. Новий полковник, Кілдиєв, дістав розпорядження карати без винятку всіх причетних до смерті Громики. За словами Хмельницького, він «кожного засуджує на смерть для прикладу». На початок січня 1652 р. було зламано також опір козаків Білоцерківського полку.
Серйозні заворушення відбувалися й у Лівобережній Україні. Піддані «не звертали жодної уваги на універсали Хмельницького та його урядників, а навпаки, погрожували йому обрати нового гетьмана й нікого з наших не хотіли пустити за Дніпро, а якщо хто наважувався туди їхати, то його неминуче вбивали». Відомо, що Хмельницький швидко придушив такі повстанські рухи. Однак рух протесту не припинявся. З окремих джерел відомо, що повстанці звернулися до Хмельницького з листом, попереджаючи: «Коли ти від нас відступив і збратався з ляхами, тоді ми оберемо собі іншого гетьмана і будемо воювати, бо працювати до панів не підемо».
Реально оцінюючи ситуацію, Богдан Хмельницький розумів, що самими тільки репресіями не зупинити виступів народних мас, тому домагався від Киселя та Калиновського, аби ті не вживали заходів, які могли ще більше загострити становище. Так, він рішуче виступив проти наміру Калиновського всупереч умовам договору розмістити підрозділи польських військ у містах Київського воєводства.
У той же час після укладання Білоцерківського договору Хмельницький посилено намагався зміцнити міжнародне становище України, послабити негативний вплив поразки під Берестечком, добитися створення антипольської коаліції, зміцнити зв'язки з Росією та Кримським ханством.
Підготовку нового етапу боротьби з Річчю Посполитою Б. Хмельницький проводить у цілковитій таємниці під приводом мобілізації сил проти Порти (Османської імперії). Скликана гетьманом старшинська рада схвалила його план несподіваного удару по обозу польського війська, розташованого на Брацлавщині, на правому березі Південного Бугу, неподалік містечка Батіг.
Для того щоб Калиновський не встиг одержати допомогу від короля, 22 травня 1652 р. Хмельницький з усіх боків оточив ворожий табір і атакував його. Уночі козаки й татари вдерлися до розташування ворога. Значна частина шляхтичів намагалася втекти. Скориставшись метушнею, козаки підпалили польський табір.
Уранці 23 травня козаки розпочали загальний наступ проти польської армії. Жорстока й кривава битва тривала аж до самої ночі. Польське військо було знищене. За всю середньовічну історію Польща не знала такої нищівної поразки. Загинуло 8 тис. найкращих воїнів, серед них половина гусарських частин і сам гетьман М. Калиновський. Битва під Батогом піднесла славу великого полководця Богдана Хмельницького, сучасники навіть порівнювали перемогу під Батогом із перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами 216 р. до н. є. Унаслідок Батозької битви 1652 р. майже вся територія України була звільнена з–під ярма Речі Посполитої. Білоцерківський договір утратив свою силу.
Треба підкреслити ще один бік діяльності Б. Хмельницького–полководця. Без особливого перебільшення можна стверджувати, що він зібрав блискучу когорту полковників–однодумців, які збагатили народне воєнне мистецтво. У першу чергу це вже згадувані чигиринський полковник Федір Вешняк, кропивнянський полковник Філон Джеджалій, військовий обозний Іван Чернята. Уже в перші місяці Національно–визвольної війни висунулася нова плеяда талановитих полководців — Максим Кривоніс, Данило Нечай, Мартин Небаба, Іван Богун, Іван Золотаренко та багато інших. Кожний із них зокрема збагатив практику ведення воєнних дій. Разом же вони складали чудову плеяду народних полководців, що військовим талантом переважали воєначальників Речі Посполитої.
Богдан Хмельницький — дипломат
Гетьман за дуже складних обставин неодноразово показав себе видатним дипломатом. Захоплення можуть, наприклад, викликати його дії по залученню на свій бік Кримського ханства. Провідник повсталих навіть пішов на те, аби залишити заложником у Криму свого улюбленого сина. Одначе гетьман не спокушався досягнутою угодою. Він знав її переваги, та разом з тим передбачав і ускладнення, які міг викликати союз з татарами. Та все ж тил повстанців був більш–менш забезпечений і в розпорядження Б. Хмельницького надана мобільна татарська кіннота.
Намагаючись створити впродовж 1648–1653 pp. антипольську коаліцію, Богдан Хмельницький прагнув заручитися й підтримкою Османської імперії.
З цією метою в 1647 р. він направив посольство до султана, обіцяючи взамін припинити морські виправи козаків проти Туреччини. Султан Османської імперії Ібрагім вирішив підтримати виступ козаків проти Польщі, і, вочевидь, не без його згоди кримський хан пішов на укладання в березні 1648 р. договору з Військом Запорозьким. Наприкінці травня і на початку вересня гетьман направив посольства до Порти, домагаючись затвердження союзу з Кримом, заборони татарам грабувати і брати в ясир українців, а також, засвідчуючи готовність прийняти протекцію султана на умовах виплати данини, надіслання в'язнів на галери, надання Порті військової допомоги й передачі їй Кам'янця–Подільського. Новий султан Мегмед IV ухвалив чинність українсько–кримського договору, однак питання про протекцію не стало об'єктом переговорів. Наприкінці листопада 1648 р. гетьман послав до Стамбула чергове посольство з листом до султана, в якому повідомив про взяття під свою владу українських земель «аж по Віслу», порушив клопотання про їх прийняття під протекцію Порти на умовах, якими користувалися Молдавія і Валахія, й попрохав надати йому у володіння Молдавію. Послів було зустрінуто прихильно, й султан наказав сілістрійському паші й ханові допомагати українцям у їх війні з Польщею.
Упродовж 1649 р. український володар двічі направляв послів до Стамбула, засвідчуючи вірність «оттоманському цезареві», готовність виступити проти ворогів Порти й гарантію безпеки на морі, прохаючи взамін надіслати на допомогу проти Польщі війська Молдавії, Валахії й Трансільванії. Важливі переговори відбулися в липні 1650 р. з турецьким посольством Осман–аги. Гетьман заявив про бажання козаків служити Порті, зобов'язався не допускати козацьких морських виправ, не брати участі у ворожих до Порти акціях, підтримувати союз із Кримом. Осман–ага пообіцяв військову допомогу з боку султана. Відправлене до Стамбула посольство А. Ждановича мало прохати допомоги у боротьбі з Річчю Посполитою, заміни молдавського господаря, а також засвідчити згоду прийняти протекцію султана. Наприкінці року Мегмед IV прийняв ухвалу взяти Б. Хмельницького «під крила й протекцію неосяжної Порти», яка мала набрати чинності після відповідної присяги з боку гетьмана й старшин.
У лютому 1651 р. турецький уряд вислав до Чигирина посольство, що везло гетьману атрибути влади, у тому числі диплом на володіння «Руським князівством», й мало запропонувати відправити «великого посла» до Стамбула для затвердження угоди про прийняття протекції, умови якої були сприятливими для козацької України: остання звільнялася від сплати данини, мала надсилати в розпорядження султана військові підрозділи й запобігати козацьким морським виправам.