Повернувшись додому після зустрічі з королем, представники козацької старшини розпочали підготовку до морського походу на Туреччину, будуючи для цього 60 «чайок». Хмельницький же на початку літа вирушив до Варшави, щоб там у короля отримати підтвердження своїх прав на хутір. Це було потрібно, щоб у судовому порядку відстояти своє набуте майно. Після аудієнції особисто у Владислава IV Богдан одержав датований 12 (або 22) липня 1646 р. королівський привілей на володіння Суботовим.
Королівський привілей не допоміг, а лише відтермінував нахабне зайняття Суботова Чаплинським. Він підбурював Конєцпольського, щоби той змушував Хмельницького або продати хутір, або обміняти його. Та Богдан не хотів навіть чути цього.
Тимчасом у жовтні 1646 р. проти планів Владислава IV виступила шляхетська опозиція — сейм висловився проти війни з Туреччиною й наказав королю припинити всі військові приготування. У листопаді того ж року Миколай Потоцький звернувся з універсалом до Івана Барабаша, керівника організації козацького походу, і наказав йому знищити вже готові човни та взагалі облишити цю справу. Козацька старшина, відповідальна за похід, зібралась на раду і вирішила погодитись на умови, щоб не накликати на себе гнів Потоцького. Лише Хмельницький вимагав продовжити підготовку до походу.
Тепер його запідозрили у бунтарстві. Знаючи великий авторитет сотника серед козаків, можна було припустити, що Хмель заручиться підтримкою великої їх кількості. Саме тоді Конєцпольський та Чаплинський вчинили першу спробу фізичної ліквідації Богдана. Наприкінці 1646 р., коли татари напали на Чигирин, під час бою один польський жовнір вдарив Хмельницького шаблею по шиї, однак Богдан мав на голові шолом із залізною сіткою, що затримала удар. Жовнір виправдовувався цинічно: «Я думав, що це татарин», хоч Хмельницький їхав серед війська поруч з чигиринським полковником.
Цей невдалий замах викликав гостру реакцію кума Богдана, чигиринського полковника Станіслава Кричевського, та інших козаків. Тоді Чаплинський змушений був відкласти до сприятливішого часу реалізацію свого задуму вбити Хмельницького і почав давати своїм слугам накази йому шкодити. Спочатку шляхтич Дольгерт під приводом «поволовщини» (один із численних різновидів податків) забрав улюбленого бойового коня Хмельницького. Зрозуміло, що то було образою шляхетської честі козацького сотника. Богданові з великими труднощами за 12,5 злотих (дуже велика сума на той час) вдалося викупити коня. Усіляко ображали й залякували дружину Богдана, його доньок та синів. За наказом Чаплинського одного сина Хмельницьких добряче побили. На думку деяких дослідників, від побоїв хлопчина помер.
Урешті-решт десь у березні—квітні 1647 р. Чаплинський організував напад на Суботів. Сам Хмельницький так описував це пограбування: «Пан Чаплинський, вподобавши собі хутір мій власний, батьківський, під Чигирином, на Суботові, не можучи інакше, випросив собі в небіжчика святої пам’яті пана краківського Станіслава Конєцпольського на згаданому хуторі слободу садити — де я мав на свій прожиток чотири ставки рибні й млини, ниви, сіножаті, на що мав і привілей його королівської милості; і там, прийшовши з людьми на ту слободу, мені… збіжжя, якого було сто кіп, що його від кількох літ збирано, цей голодний люд… снопами розніс, і що було засіяного збіжжя на нивах, все пропало, худобою, кіньми і вівцями витолочено; і так мене геть, силоміць, з усього вигнано, тільки мені, як в ім’я Боже, на чигиринському орендарі 150 золотих взяти наказано, а цей ґрунт вартий тисячу».