Саме так, щоб якомога дошкульніше вразити гідність переможеного ворога, підстароста вигнав з хутора сім’ю Хмельницького і розпорядився виплатити йому якихось 150 флоринів відшкодуванням збитку, тоді як захоплена земля коштувала 1000 флоринів. Більше того, Чаплинський викрав красуню дружину Хмельницького Мотрону і змусив вийти за нього заміж та змінити при цьому своє віросповідання з православного на католицьке.
Розгніваний Богдан, як пишуть козацькі літописи, стиснув зуби і промовив: «Маю шаблю в руці, то не все забрав у мене Чаплинський, жиє Бог і козацька ще не вмерла мати». Перекази доносять до нас навіть згадки про те, що Хмельницький відповідно до норм шляхетської етики викликав свого кривдника на чесний поєдинок. Однак той і цього разу повівся підступно: влаштував засідку, до якої ледве не потрапив козацький старшина.
Облаштувавши родину в Чигирині, Богдан Хмельницький розпочав енергійну боротьбу за повернення Суботова й дружини. Він звернувся з листом до великого коронного гетьмана Миколи Потоцького: «Не знати, звідки взявся сей порушник мого спокійного життя Чаплинський — литовський заволока, польський п’яниця, злодій і грабіжник український, підстароста чигиринський, котрий, господарюючи вісім літ на Чигиринщині й прикриваючись ім’ям свого начальника пана Конєцпольського, коронного хорунжого, знищив наклепами та доносами багатьох наших братів і привласнив їхні маєтки. Звичайно ж, тепер Чигиринщиною володіє не пан коронний хорунжий, а його слуга, брехун, зрадник і п’яниця Чаплинський».
Микола Потоцький звернувся з листом до останнього, умовляючи його дозволити сотникові «згідно з наданням його королівської милості… назавжди залишитися на своїй убогій батьківщині». Не дочекавшись від Конєцпольського позитивного вирішення питання, Хмельницький звернувся безпосередньо до короля, щоб оскаржити дії чигиринського старости і підстарости, повернути собі хутір, повідомити про переслідування козаків з боку магнатів, шляхти та урядовців. Проте місія до короля наприкінці травня — на початку червня 1647 p. завершилася тим, що Владислав IV обмежився особистим співчуттям і листом до того ж таки Конєцпольського, у якому було висловлене побажання стримувати свавілля польської шляхти проти козаків («бо вони добре служать вітчизні»), ні словом не згадавши про Богдана Хмельницького. Наприкінці аудієнції король нібито сказав Богданові: «Пан полковник Хмельницький — шляхтич, має шаблю при боці. Тож нехай боронить свою честь!» За іншою версією, Владислав IV подарував Богданові свою шаблю й сказав: «Ось тобі королівський знак; є у вас при боках шаблі... як час прийде, будьте на поганців і на моїх непослушників у всій моїй волі».
Повернувшись додому, Хмельницький ще раз спробував вплинути на Конєцпольського, проте успіху не досяг. Королівська влада й накази на місцях вже не мали ніякої сили, а шляхта встановлювала власні закони і порядки. Зять Чаплинського, Коморовський, узагалі погрожував вбити Богдана: «Як ми нічого не можемо вдіяти судом з цим Хмельницьким, то присягаю, що одного дня ви почуєте, що його вже нема, бо є в нас такі спритні люди, які, будь-де зустрівшись з ним, вб’ють його».
Незважаючи на опір шляхти, Владислав IV таємно продовжував готуватись до походу. Ймовірно, під час зустрічі з Хмельницьким у червні король натякнув Богданові на це. У серпні 1647 р. Владислав вислав до козаків свого вірного канцлера Єжи Оссолінського, прихильника війни з турками. Той мав завдання заохотити козаків до самостійного морського походу. Його очільником був призначений Хмельницький. Саме йому Владислав найбільше довіряв, саме його військовий хист визнавав і в світлі останніх подій міг бути впевнений, що Богдан знайде сили опиратися шляхті, якщо вона дізнається про похід. Якщо вірити пізнішим свідченням посла Грондського, Оссолінський під час своєї подорожі зустрівся з Богданом і від імені короля передав йому прапор і гетьманську булаву.
Підготовка до турецької війни викликала велике пожвавлення серед козацтва, відновила надії на збільшення числа реєстрового війська, вибори нової старшини, інші зміни в його становищі, яке з часу сеймової ординації 1638 р. було дуже важким.
Восени 1647 р. Хмельницький починає збирати козацькі ради начебто для організації війська для походу, а насправді до повстання проти польської шляхти. Терпець Богданові урвався. На цих радах він говорив: «Останнім часом козакам уже немає терпцю зносити нечувані знущання з боку польських урядовців, магнатів, шляхти, євреїв-орендарів; за свою вірну службу козаки одержують від ляхів лише палі, гаки, шибениці й муки». Хмельницький закликав «захищати спільну справу всього козацького народу», доводив необхідність узяти шаблі в руки заради збереження давніх завойованих привілеїв, бо «лише таким чином можна скинути ярмо польської шляхти». Навколо Хмеля формується когорта однодумців, які заявляли: «Якщо вже шанованого чигиринського сотника, полковника Богдана Хмельницького так безкарно дозволяє кривдити й принижувати польська шляхта, то що вже казати про простого козака і селянина».