Богдан максимально враховував географічні особливості місць, де його чекав бій. Неодноразово заганяв поляків у ліси, чагарники, болота, де жовніри втрачали свою боєздатність і ставали легкою здобиччю для козаків.
Хмель розвивав запорозьку тактику маневрування. Часто він використовував тактичний прийом оточення ворога з флангів і вихід у його тил. Великого значення надавав гетьман фактору раптовості. Під Пилявцями та під Зборовом гетьман до останньої хвилини приховував свої сили і захопив ворога раптово, несподіваним наступом.
Дуже високо Богдан Хмельницький підніс розвідувальне мистецтво. Гетьман розсилав своїх розвідників-агітаторів до самого серця Польщі, до Варшави та Кракова, прагнув використати їх як своєрідний каталізатор, котрий прискорив би повстання в тилу шляхетської Польщі. У столиці Великого князівства Литовського Вільні Хмельницькому вдалося створити агентурну мережу, яка вчасно надавала необхідну інформацію як політичного, так і військового характеру. Також Богданові доводилось формувати контррозвідку і постійно виявляти в таборі польських шпигунів. Часто в них була місія посіяти розбрат між старшинами і козаками, зруйнувати їхню монолітність, розпорошити сили. За розвідку і контррозвідку була відповідальною Генеральна військова канцелярія, яка всіляко старалась утаємничити військово-політичні плани гетьмана, щоб ті не стали відомі ворогу.
Дуже дієвим був прийом дезінформації, коли Хмельницький надсилав «зрадників» у польський табір, які переконували, що козацьке військо значно переважає польське за чисельністю. І польські воєначальники втрачали оптимізм, відступали і потрапляли у козацькі пастки.
У Богдана були свої «орлята», полковники-однодумці — Максим Кривонос, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Золотаренко, Федір Вешняк, які розвивали і збагачували козацьке військове мистецтво.
Як підсумок, всі історики сходяться на тому, що талант Хмельницького як полководця був незмірно видатним. У битві під Батогом (1652) українська армія, виконуючи стратегічний задум гетьмана, оточила переважаюче польське військо і знищила його. Недаремно цю битву згодом порівнювали з битвою Ганнібала під Каннами в 216 р. до н. е., у якій карфагенський полководець розбив набагато чисельнішу армію римлян.
Хмельницький-політик
Внутрішні справи Війська Запорозького. За Зборівським миром три наддніпрянські воєводства — Київське, Брацлавське і Чернігівське — були залишені під владою Запорозького Війська і до них заборонялося вступати польським військам. Так була визнана окрема козацька територія, якої з початку війни вимагав Хмельницький та всі козаки. Зборівський мир затвердив кількість реєстрового козацтва — 40 тисяч осіб. Це була велика армія, яка могла захистити територію від військової агресії інших країн та підтримувати порядок у межах своєї. Маючи свою територію і своє військо, Богдан почав налагоджувати внутрішню політику, не диктовану жодною зовнішньою силою. У 1649—1650 рр. Хмельницький на території підвладних воєводств поширював козацьку адміністрацію за військовим принципом, таким, який був на Запорозькій Січі. А саме проводив поділ країни на полки і сотні, які стали територіальними одиницями управління. Полковники, сотники і міські отамани здійснювали військову та цивільну владу в своїх районах.
Дещо загальмувались процеси встановлення козацького управління в 1651 р. Тоді Білоцерківським договором територію Війська Запорозького було обмежено до одного Київського воєводства, а чисельність козацького реєстру — до 20 тисяч чоловік. На Брацлавщину і Чернігівщину ввійшли польські війська, і шляхта заново почала встановлювати свої порядки.
Але перемога під Батогом у 1652 р. звела умови миру нанівець. Знову вся територія по річку Случ була очищена від шляхти, і тут була відновлена козацька адміністрація. Один з польських шпигунів Щетніцький у жовтні 1652 р. доніс від молдавського воєводи Лупула такі відомості про плани Богдана: «Задум Хмельницького — панувати абсолютно і незалежно, не підлягаючи ніякому монархові, і володіти всією землею, яка починається від Дністра і йде до Дніпра і далі, до московського кордону».