У листі до Владислава IV та в інструкції послам Хмельницький вимагав повторного підтвердження королем статусу козацтва в соціально-політичній структурі Польсько-Литовської держави. У посланні до воєводи Киселя від 3 червня гетьман вперше пише, що розглядає можливість звернення Війська Запорозького «за порадою до іншого пана». Це був наразі дипломатичний натяк польському воєводі про зміну «пана» в разі невиконання королем вимог козацтва.
Однак усі ці звернення гетьмана з проханням про підтвердження «давніх прав і привілеїв» залишались без відповіді. Незабаром польський король помер. Розпочалась боротьба претендентів на престол. Тоді Богдан відкликав посольство з Польщі і несподівано змінив у своїх листах титулатуру. Якщо раніше він підписувався як «гетьман» або «старший» і додавав слова «із Військом його Королівської милості Запорозьким», то відтепер просто «старший з Військом Запорозьким». Цей момент можна сміливо називати початком усвідомленого унезалежненого від Польщі курсу політики Богдана.
Уже 8 червня гетьман вперше висловив офіційне бажання бачити на спорожнілому троні Речі Посполитої московського царя Олексія Михайловича. Зрозумівши, що той не прагне цього, український гетьман у листопаді 1648 р. звернувся з такою ж пропозицією до правителя Трансільванського князівства Юрія Ракоці.
Що до царя, що до князя Хмельницький звертався із завуальованою метою чимшвидше отримати військову допомогу для продовження боротьби з польською армією. До Трансільванії, наприклад, вирушило досить поважне українське посольство на чолі з генеральним писарем І. Виговським.
Одним з головних претендентів на польський трон був королевич Ян Казимир. У листопаді 1648 р. до нього вирушило посольство від Хмельницького. Посланці мали запропонувати Яну Казимиру умови, на яких український гетьманат визнає його зверхність над собою у випадку обрання: безпосереднє підпорядкування королеві; відсутність в Україні шляхетського війська; обрання гетьмана з козацького стану; набір та оплата 12-тисячного реєстру; скасування унії; «щоб пани не карали своїх підданих»; власний суд на зразок суду литовських татар, «які судяться таким правом, як шляхта». Крім того, Ян Казимир мав би підтвердити привілеї, що перед тим були надані козацтву Владиславом IV.
Уже в статусі короля Ян II Казимир видає універсал до Війська Запорозького про збереження його давніх «рицарських прав». Король погоджувався бути його зверхником, а також визначити комісію для обговорення й ухвалення рішення щодо інших вимог козацтва. Крім того, король затвердив на гетьманстві Б. Хмельницького та вислав йому свої символи влади: булаву та корогву з написом «Король Іоанн Казимир».
Проте Хмельницький на той час відчував себе фактичним правителем України. І вже не погоджувався йти ні на які поступки Польщі, починав висувати низку вимог до представників Речі Посполитої. Богдан і далі йменувався «гетьман Війська Запорозького» без згадки про підданство «Його Королівській Милості».
Із лютого 1649 р. Богдан починає вести потрійну дипломатію. Так, спочатку пише до московського царя з проханням взяти його під свою опіку, а також вислати військо проти «ляхів». Далі гетьман приймає послів з Трансільванії й заявляє їм, що не відмовляється від ідеї бачити князя цієї держави в ролі свого протектора. Паралельно з трансільванцями українське керівництво проводило переговори про перемир’я з представниками короля на чолі з А. Кисілем. Йому було передано лист з вимогами до короля, у якому чітко вказувалось: «Залишимося вірнопідданими, якщо наведені нижче пункти будуть здійснені». У першому ж пункті відверто говорилося про те, що з огляду на «криваві образи» Військо Запорозьке шукало собі «допомоги у чужих панів».
Відтепер з точки зору уряду Б. Хмельницького йшла мова про офіційне визнання королем зверхності над гетьманом, усім «Військом Запорозьким», українськими селянами, міщанами і козаками, що населяли новоутворену державу. Зрозуміло, що король і шляхта не могли погодитися з такою позицією Б. Хмельницького. Адже якщо б король не виконував тих зобов’язань, що на себе взяв, то козацька держава могла цілком законно відмовитися від захисту польського короля і шукати вигіднішого монарха-заступника.
Власне, протягом усього 1649 р. цим і займався Хмельницький: писав листи до московського царя, розпочав переговори з послами Османської імперії, вів листування з трансільванським князем та урядовцями Кримського ханату. Однак жодна із цих сторін не могла забезпечити своєї військової присутності в Україні і посприяти реальному утвердженню влади Б. Хмельницького. Вона ж перебувала перед постійною загрозою ліквідації з польського боку.