Тому Хмель і старався завершити перемовини з польським урядом. На поступки короля змусила піти поразка під Зборовом, яка потягла за собою укладення Зборівського мирного договору. Тоді Хмель висилає свої чергові вимоги до Яна ІІ Казимира, які стосувались майже всіх сфер українсько-польських взаємин. Король був змушений визнати Військо Запорозьке автономним державним утворенням під своєю зверхністю.
Це була перша серйозна перемога Хмельницького в плані визнання створеної ним держави. Проте, як кажуть, був виграний лиш бій, але не війна. «Війна» йшла за повне, визнане на міжнародному рівні відмежування від Польщі і перехід до іншого зверхника. Незважаючи на укладення Зборівського договору, Хмельницький у вересні 1649 р. в листі до трансільванського князя визнавав його номінальну зверхність над Українським гетьманатом. Князь повсякчас обіцяв військову допомогу і постійно «завертав» її назад, що дуже дратувало Богдана.
Як бачимо, Хмельницький повсякчас шукав можливості широкого визнання легітимності своєї влади на міжнародній арені. Однак робити це було важко, не розібравшись до кінця у відносинах із Річчю Посполитою. До всього король Ян Казимир відмовився виконувати умови підписаного ним же Зборівського миру. Богдан надіслав до Варшави посольство з проханням вплинути на короля, нагадати йому, що договір було затверджено на сеймі і це не просто папірець.
Король зволікав і не хотів виконувати взяті на себе зобов’язання. Тоді Хмельницький вдався до силового тиску на союзників Речі Посполитої, зокрема Молдавське князівство. Ще з літа 1648 р. гетьман робив спроби схилити молдавського господаря Василя Лупула до добросусідських відносин з Військом Запорозьким. Проте Лупул підтримував польський уряд, який планував використати Молдавію у своїй боротьбі проти повстанців. Хмельницький, недовго думаючи, у вересні 1650 р. виступив у похід на чолі 60-тисячної армії козаків і заволодів молдавською столицею, містом Ясси. Лупул погодився розірвати дружбу із Польщею і встановити її з Богданом. Щоб зміцнити політичні зв’язки, молдавський господар зобов’язався видати свою дочку Розанду за сина Богдана Хмельницького — Тимоша. Такий шлюб давав би зовнішньополітичне визнання і Богданові як гетьману, і Війську Запорозькому як державі. Тим більше що діти Тимоша й Розанди вважалися б «принцами крові» і здійснювали б свої владні повноваження щодо тієї чи іншої території.
Поки розгортався молдавський «фронт», Московська держава військової підтримки так і не надала. Тому влітку 1650 р. Богдан активізує свої відносини з Османською імперією. Спочатку гетьман звернувся до яничарського воєначальника в Стамбулі Бекташ-аги та очаківського бея Мурад-паші з проханням допомогти налагодити відносини із султаном Мехмедом IV. У відповідь турецьким володарем було направлене до Чигирина посольство на чолі з Осман-агою.
Після прийняття турецького посольства Хмельницький подав листа до турецького султана. У ньому обумовлювалися попередні умови, згідно з якими Український гетьманат погоджувався на турецький протекторат. Чигирин зобов’язувався: «проти кожного неприятеля султана стояти»; «у держави Вашої цесарської милості не вторгатися»; «у згоді перебувати з татарами... на віки в приятельстві ходити»; з відома султана і кримського хана свої «військові справи чинити».
Українсько-турецькі переговори завершилися в березні 1651 р. формальним визнанням України підлеглою державою Османської імперії. На знак цього султан Мехмед IV надіслав Хмельницькому вишитий золотом кафтан, що в османській традиції міждержавних відносин означало визнання українського гетьмана за султанського підданого. Однак щойно дійшло до практичної реалізації домовленостей, у відносинах між Чигирином і Стамбулом почали виникати певні труднощі й непорозуміння.
Спочатку навесні 1651 р. Хмельницький відмовився прийняти військову допомогу турків в обмін на вимогу передачі Порті Кам’янця-Подільського. Згодом у червні кримський хан, всупереч своїм попереднім зобов’язанням, не підтримав українську армію в битві з поляками під Берестечком, і це призвело до поразки козаків. Гетьман звернувся з проханням до Мехмеда IV вплинути на хана. У обмін на це Порта змусила Хмеля платити данину султану і надавати в розпорядження Османської імперії певну кількість війська для її війни з Венецією.