Рішення Переяславської ради 1654 р. стало доленосним для Війська Запорозького зокрема та української історії в цілому. Так, наступні покоління закидали Богданові, що той привів їх під нове ярмо, новий гніт, тепер вже не шляхетської Польщі, а самодержавної Московії. Та історики виправдовують Богдана і вказують, що на час виникнення Війська Запорозького склалося вкрай несприятливе для молодої козацької держави геополітичне становище. Уряди Османської імперії, Кримського ханства та Речі Посполитої не визнавали її права на самостійне існування. Власних сил для захисту державності Богдана часто не вистачало. Тому Хмельницький і подав ідею зближення, намагаючись у новому союзі максимально зберегти самостійність і державні права. Деякі дослідники називають цей союз унією двох держав, інші — військово-політичним або тільки військовим союзом, ще інші говорять про форми від підлеглості до «возз’єднання України з Росією». «Середнім» варіантом є версія створення під верховенством царя конфедерації, союзу двох незалежних держав. Поза тим протягом наступного після Богдана століття Московське царство звело статус незалежності Війська Запорозького спочатку до автономії, а потім позбавило й цього. Для Московського царства Переяслав став кроком до істотного зміцнення, виникли передумови для його перетворення на одну зі світових імперій, посилення експансії на західну і південну частини Європи. Тоді ж почався занепад Речі Посполитої, істотне послаблення політичної сили та ваги Оттоманської Порти й Кримського ханства. Політична карта Європи починала змінюватись…
Хмельницький зовсім не хотів бути обмеженим у зовнішній політиці. У 1654 р. Богдан продовжив дипломатичні стосунки Війська Запорозького з Османською імперією та Кримським ханством. Хмельницький звернувся до султана Мехмеда IV із проханням про заступництво Османської імперії. Навесні в Стамбулі перебували представники гетьмана, які отримали від султана згоду на продовження стосунків з Кримським ханством. Після того гетьман написав хану листа, де, зокрема, згадував про покровительство царя: «Що ж до Москви, з якою ми вступили в дружбу, то… чому б і ми не мали цього робити? Бо краще мати більше друзів...»
Також Хмель повів дипломатію в напрямку можливого прийняття протекції з боку Шведського королівства. Переговори зі шведами розпочалися ще в 1652—1653 рр. й відновилися в червні 1654 р., коли гетьман надіслав листа з пропозицією укладення військового союзу проти Речі Посполитої.
Улітку 1655 р. Хмельницький у відповідь на прибуття до нього шведського посла повідомляв у листі до короля Карла X Густава про свою радість, «що згідно з нашими давніми проханнями, обіцяє король нам довір’я, захист і дружбу». Іншими словами, Богдан був готовий до того, щоб Карл X став його черговим покровителем. У жовтні розпочались безпосередні перемовини зі Швецією, які показали, що Богдан хотів бачити західноукраїнські землі в складі Війська Запорозького. Шведський король хотів залишити їх у складі Польщі. Стоячи табором під Львовом, Хмельницький писав до львівських міщан: «Його Милість шведський король нехай приймає те, що йому дав Господь Бог в його розпорядження, а що нам Господь Бог поміг визволити Україну свою руську, при цьому я стою».
Ні одна зі сторін не йшла на поступки іншій. Тому в червні наступного року гетьман вертається до царя Олексія Михайловича зі скаргою на Карла X Густава, що той відбирає «рубіж князівства Російського по Віслу ріку». Як запевняв Хмель, король таким чином, не погоджуючись із гетьманом як підданим царя, вступив у конфлікт з Московським царством. Тож Богдан заявив, що буде воювати проти Шведського королівства, якщо те буде «противитися Вашій Царській Величності».
Наприкінці жовтня 1656 р. шведи зайняли Варшаву. Від Хмельницького туди прибув посол Данило Грек у супроводі трьохтисячного козацького загону. За дорученням Хмельницького він мав домовитися зі шведським королем щодо підданства України на таких умовах: дотримання миру з Московською державою, термінове укладення шведсько-українсько-російського оборонно-наступального союзу, спрямованого проти Османської імперії.