Оформлювали гетьманське листування, звичайно, різні люди — писарі, канцеляристи, — та складанням листів керував сам Хмельницький — диктував, вичитував, вносив свої корективи. Дослідники відзначають Богданове вміння у звичайні, відповідні до встановлених традицій форми документів вкласти гострий політичний зміст. Це особливо відчувається в листах до польського короля й польських панів. Коли гетьман був змушений підтримувати з ними мирні відносини, він це обов’язково підкреслював, але в той же час хоча б однією гострою фразою давав зрозуміти, що ніколи не відступиться від своєї позиції.
Підсумовуючи аналіз дипломатії та зовнішньої політики Богдана, дослідники одностайно визнають її блискучою. Судіть самі: Хмельницький, по-перше, зумів, не відмовляючись від підданства польського короля, забезпечити входження козацької держави до міжнародної спільноти на умовах прийняття номінальної зверхності від турецького султана, московського царя і шведського короля. Таким чином добився на міжнародній арені визнання своєї держави десятьма країнами. Раніше землі Війська Запорозького сприймались світовими володарями не інакше як провінція Речі Посполитої.
По-друге, Богдан сформував з іншими державами військовий та політичний союз проти Польщі. У списку були Кримське ханство, Османська Порта, Трансільванія, Швеція, Московія… Молдавію, що опиралась союзу, просто примусив до цього.
Жоден інший гетьман ні до, ні після Богдана не досягнув такого розмаху в зовнішній політиці. Більше того, Хмельницький ще й виробив власний стиль, який був чи не єдиним правильним, хоч дотримуватись його було часом вкрай важко. Це було постійне балансування між Варшавою та Стокгольмом, між Бахчисараєм та Москвою, між Варшавою та Москвою. Це було також залякування одного монарха іншим так, щоб не потрапити у цілковиту залежність ні від одного, ні від іншого. Така манера, як пишуть історики, визнавалася в Чигирині за найкращий за тих умов варіант ведення зовнішньополітичної гри.
Хмельницький: спроба психологічного портрету
На сьогодні ми маємо два типи джерел, що дають можливість відтворити риси зовнішності гетьмана, — це прижиттєві портрети та описи очевидців, що контактували з Хмельницьким.
Зображення Хмельницького, яке лягло в основу майже всіх його наступних портретів, міститься на гравюрі В. Гондіуса від 1651 р. Проте дослідники висловлюють сумнів щодо того, чи бачився Гондіус особисто з Хмельницьким і чи робив свою гравюру безпосередньо з натури. Швидше за все, він скористався малюнком Абрагама ван Вестерфельда, придворного художника литовського гетьмана Яна Радзивілла. Вестерфельд і Гондіус співпрацювали в тому руслі, що перший малював оригінальні портрети (Василя Лупула, Тимоша Хмельницького та ін.), а Гондіус з оригіналів робив гравюри. У серпні—вересні 1651 р. Вестерфельд перебував поблизу Білої Церкви, де відбувались переговори між Я. Казимиром, М. Потоцьким та Б. Хмельницьким. Саме тоді гетьман міг замовити Абрагамові свій портрет. Художник вже мав нагоду зробити свій малюнок (портрет) якщо не з натури, то за пам’яттю.
Портрет має всі атрибути зображень володарів різного рангу середини XVII ст. в Центральній та Східній Європі: булава в правиці як символ гетьманської влади, урочисто-офіційне вбрання — шапка зі страусовими перами, єдвабний жупан, на плечах — кирея з хутряним коміром, запнута коштовною застібкою; шабля при боці; сповнена спокійної гідності постава. Угорі, над лівим плечем Хмельницького, невеличкий герб Війська Запорозького (козак з мушкетом на плечі), але оточений він особистими ініціалами Хмельницького, хоча власний герб він мав інший — «Абданк» або «Сирокомля».
На цьому портреті-зображенні Хмельницького тонкі брови на втомленому обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса, міцно стулені тонкі губи, неважке, але круто зрізане підборіддя. Запалі щоки, зморшки на переніссі та лобі. При спогляданні гравюри виникає відчуття, що Хмельницький дивиться спокійно, впевнено, але сумно. Відчувається, що перед нами сильна, але втомлена людина. У цьому образі є щось владне, але немає нічого героїчного і патетичного. Не таким зображено «батька Хмеля» в українських народних думах. Та якщо портрет справді створювався в серпні—вересні 1651 р., то сум і втома на обличчі Хмельницького повністю відповідали його внутрішньому емоційному станові. Поразка під Берестечком, очікування важких перемовин з поляками, ймовірна втрата минулих політичних здобутків явно не надавали оптимізму. Проте зберігалась впевненість, що ще не все втрачено.