Звісно, можна закинути автору цих рядків, польському шляхтичеві, упереджене ставлення до Хмельницького як до «бунтівливого хлопа» і відповідно прагнення огудити гетьмана. Та описи інших сучасників Хмельницького, нейтрально або невороже налаштованих, свідчать, що Богдан все ж любив перехилити чарку.
У 1653 р. з молдавського трону скинули тестя Хмельницького Василя Лупула. Той особисто прибув до Хмельницького просити військової підмоги. Гетьман саме перебував у глибокому запої. Лупулу довелося чекати тиждень, поки сват протверезіє і вислухає його. Хмельницький, очевидно, не дуже добре отямившись, показав йому чашу з горілкою і відповів: «Ось, брате, найкраща розрада в нещасті». Але все ж відрядив на допомогу Лупулові військо на чолі зі своїм сином Тимошем.
Оковита зіграла з Хмельницьким злий жарт під час прийому в гетьманській столиці шведського королівського посла Г. Веллінга. Надворі був 1656 р., і цю розповідь записав пастор К. Гільдебрандт, котрий супроводжував посольство. Згідно з дипломатичним церемоніалом після переговорів представника Швеції запросили на вечерю разом з гетьманом та старшиною. Урочистість вечері підкреслював дорогий посуд, який був виставлений на стіл з нагоди присутності посла. Серед нього особливо вирізнялися великі кришталеві келихи ручної роботи. Очевидно, того разу вино в гетьманських льохах закінчилося, а тому в келихи розлили звичайну козацьку горілку. Після виголошення першого тосту всі присутні випили за здоров’я шведського монарха. Посол Швеції навіть не скуштував міцного напою. Хмельницький одразу помітив це й наказав генеральному писарю Івану Виговському, який сидів поруч, попередити шведа про необхідність пити разом з усіма. Адже так велів звичай і дипломатична традиція. Другий тост гості пили вже за здоров’я українського гетьмана. І знову шведський дипломат не приєднався до інших. Це ще більше розлютило Богдана. Він вже навіть почав погрожувати послу: мовляв, якщо той не вип’є, то всі домовленості втратять свою силу. Саме тому швед, якому не хотілося пити незвичний для нього напій, запропонував Хмельницькому і старшині під час третього тосту таке: замість того щоб випити келих, він його… з’їсть. У відповідь на це усі дружно посміялися з дивака шведа, але той справді вилив з кришталевого келиха горілку і почав його їсти. Хмельницький не просто не здивувався, а розлютився, адже кришталь на той час був дорогий, дуже цінувався, і до всього королівський посол знову не випив. Однак інцидент якось вдалося залагодити і українсько-шведські відносини далі залишались товариськими.
Як і в кожної людини що того часу, що тепер, у Богдана було те, що називаємо хобі. Найбільшим його захопленням були голуби, у різновидах яких він розбирався досконало. Ще любив грати на цитрі (бандурі) і курити люльки, серед яких надавав перевагу турецьким.
Інформатори XVII ст. розповідають про холеричний темперамент Богдана Михайловича. Кажуть, що в дитинстві він був запальним, непокірним, гордим і водночас уразливим хлопчиком. Цілком зрозуміло, що на формування характеру, світогляду малого Хмеля вплинули всі тривоги і нещастя, які завдали його родині татарські набіги. І природно, що за таких життєвих обставин у родині козацького сотника Михайла, який змалку турботливо ставився до свого сина, значна увага приділялась вихованню таких чеснот, як мужність, відвага, терпіння, витривалість у перенесенні життєвих труднощів, товариськість і взаємодопомога, досконале володіння зброєю, вправне поводження з конем. Зрештою, Хмельницький змалку набирався козацького духу, адже виростав серед дітей козаків, селян, добре знав розмовну українську мову, народні пісні, думи, приказки, легенди. Згодом його офіційні виступи, привітання, листи містили елементи українського фольклору.
Із розповідей очевидців, збережених джерелами того часу, Богдан постає перед нами доволі суперечливим. То він різкий у судженнях і запальний в розмові, то м’який і привітний. Інколи дотепний, інколи мовчазний. Коли одні звертали увагу на простоту, щирість, доброту, інші, навпаки, на лукавість, мстивість та жорстокість. Богдан просто вмів підлаштовуватись під обставини, людей та емоції, а потім їх підлаштовувати під себе. Він відчував і знав, де і коли треба бути дипломатичним, а де можна не церемонитись. Хоч міг перегинати палицю і в першому, і в другому випадках. Проте це властиво всім смертним, адже ніхто не досконалий.