Ще в червні 1657 р. до Чигирина приїхали посли від Шведського королівства, і тяжко хворий гетьман, як писав сам посол, «незважаючи на свою слабість, велів перенести себе туди (до кімнати переговорів — Т. Б.), щоб мати зі мною розмову». Далі представник Швеції дивувався тому, що Хмельницький у такому важкому стані «привітав мене дуже люб’язно і випив бокал за здоров’я Вашої Королівської Милості (Карла X Густава — Т. Б.)».
На початку другої декади липня 1657 р. гетьман видав ще два універсали про підтвердження прав Мгарського монастиря. Двадцять третього липня 1657 р. Богдан посилає до московського воєводи Ромадановського листа, де просить чимшвидше підійти з військом на допомогу, бо стало відомо, що поляки з татарами готують новий наступ на козацьку державу. Після 23 липня листів, підписаних Хмельницьким, більше не виявлено. Очевидно, той був останнім. Останнім яскравим свідченням нескорення долі, нескорення смерті заради відстоювання і збереження інтересів і добробуту своєї держави.
Уперше Богдан Михайлович одружився приблизно в 30-річному віці. Ймовірно, це був його перший шлюб. З історичних джерел достеменно відомо лише про його подружнє життя з Ганною Сомківною з родини заможного переяславського козака. Вони побралися близько 1625 р. Богдан тоді вже встиг побувати в походах і полонах й починав закладати в Суботові господарство.
Ганна (можливо, Гафія) Сомківна була сестрою майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка. Усі шестеро (або й семеро) дітей Хмельницького були від неї.
Близько другої половини 1630-х рр. або на початку 1640-х рр. на хуторі Богдана Хмельницького в Суботові оселилась якась Мотрона (прізвище батьків невідоме). Про неї майже нічого не відомо. Збереглися лише вказівки, які дають можливість припускати, що була вона зі збіднілої шляхетської родини. Мотрона допомагала дружині козацького сотника Ганні Сомківні доглядати за господарством і виховувати дітей. Сталось так, що Ганна померла десь між 1645—1647 pp. За пізнішими зізнаннями Хмельницького, у цей час він опинився «у сирітстві й важкій біді». Матері Богдана вже не було, тож Мотрона залишилась єдиною жінкою, яка допомагала йому поратися з господарством і виховувати дітей. З нею Хмель невдовзі і побрався вдруге.
Джерела оповідали про надзвичайну вроду Мотрони, порівнювали її з Єленою Прекрасною з поем Гомера. Упала вона в око не тільки Богданові, але й немолодому вдівцю, шляхтичеві, чигиринському підстарості Даніелю Чаплинському. Важко стверджувати, що найперше викликало заздрість Чаплинського — молода і вродлива подруга козацького сотника Хмельницького чи його заможний маєток в Суботові. Чаплинський, користаючись своїм вигідним владним становищем, вирішив відібрати в Хмельницького як одне, так і інше.
Навесні 1647 р. Даніель Чаплинський з військовим загоном напав на Суботів, вигнав звідти сім’ю чигиринського сотника, забрав із собою Мотрону і силоміць обвінчався з нею.
Богдан їздив до короля, подавав судові скарги, прагнучи повернути собі майно, кохану жінку та врешті-решт задовольнити принижену гідність. Але так і не дочекався підтримки чи позитивного рішення на свою користь.
Мотрона зіграла у розпалі війни роль тієї, з ким її порівнювали. Адже на захист Хмеля піднімались козаки, з якими польські шляхтичі поводились аналогічно. Сам же Богдан, ставши гетьманом, викрав у Чаплинського кохану і повторно обвінчався з нею. Київський митрополит Сильвестр Косів відмовився дати дозвіл на формальне розірвання шлюбу з Чаплинським та її одруження з гетьманом. Як не крути, живим ще був чоловік Мотрони — Чаплинський. Тоді Хмельницький звернувся до єрусалимського патріарха Паїсія, який повторив обряд шлюбу.
Відчути вповні щастя подружнього життя Богданові не випало через війну. Та й цей шлюб протривав недовго. Під час битви під Берестечком до Хмельницького надійшла вістка з Чигирина про те, що Мотрона його… зрадила.