Різні джерела по-різному описують, як розвивалися ці події. Так, із польського боку ця розповідь була записана зі слів Яна II Казимира напередодні Берестецької битви. Король же втішався з того, що гетьманша закохалась в годинникаря, котрий служив у Хмельницького управителем двору. Таємний роман Мотрони із цим годинникарем начебто тривав уже довго, аж поки гетьман не виявив пропажі мішечка з грошима. Спочатку Богдан подумав, що це старший син Тиміш взяв гроші для військового походу. Однак від сина отримав негативну відповідь і доручив своїй розвідці почати розслідування цієї справи. У його ході й розкрились всі обставини подружнього злочину. Розгніваний Богдан начебто звелів гетьманшу і годинникаря роздягти догола і, прив’язавши одне до другого, повісити. Історики стверджують, що розповідь Яна II Казимира була доповнена спеціально вигаданими деталями з метою приниження гетьмана та його сім’ї.
У викладі литовського шляхтича Альбрехта Радзивілла все було трішки інакше. Пропажу золота виявив Тиміш Хмельницький. Він вистежив злодія, довідався про його аморальні зв’язки зі своєю мачухою, розповів про все це Богданові. Фінал історії, правда, залишався незмінним: Мотрону з годинникарем повісили на одній шибениці.
Шукаючи згадки в козацьких літописах, натрапляємо на дещо інші подробиці. Даніель Чаплинський написав до Мотрони листа з інструкцією, як можна приховати викрадені в Хмеля скарби, а його самого отруїти. За дорученням гетьмана справу розслідував Тиміш. І саме йому начебто вдалося знайти викрадене золото та викрити спільників гетьманші, після чого Мотрону, а також її матір і ще п’ятьох осіб було страчено.
Після цього Богдан одружився втретє. Цього разу дружиною гетьмана стала Ганна, сестра ніжинського полковника Івана Золотаренка, а також полковника Василя Золотаренка, згодом наказного гетьмана. Ганна була вдовою козацького полковника Пилипа, тому в народі її називали також Пилипиха. Богдан вінчався з нею в Корсуні на початку серпня 1651 р. Історик І. Крип’якевич писав: «Це була жінка поважна, хороша господиня, користувалася загальною пошаною в оточенні гетьмана; зберігся навіть універсал, який вона видала від свого імені на зразок гетьманських». Померла вона через 10 років після Богдана, у 1667 р., черницею в жіночому монастирі.
З історичних джерел Хмельницький постає перед нами як турботливий батько, який любив та пестив своїх дітей і гостро переживав їхні невдачі, переймався проблемами їхньої освіти та особистого життя.
Із трьох синів Хмеля до історії увійшли двоє: вояка Тиміш (народився в Суботові між 1632—1635 рp.) та його антипод Юрій (між 1640—1642 рр.).
Богдан дуже любив старшого сина і бачив у ньому свого наступника на гетьманській посаді. Та Тиміш виростав дуже гордим, буйним і незалежним. У джерелах збереглась інформація, що Богдан з початку дорослішання сина вирішив «запрограмувати» того на правильне виховання. Тому якось «наказав прив’язати його до гармати і міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і тільки потім наказав відкувати його. Часто Хмельницький за шаблю хапався, так що (Тиміш) не хоче потрапляти йому на очі». Але згодом старший Хмельниченко став досвідченим, хоробрим воїном, хоч був «високий на зріст і огрядний, але дуже добре їздив верхи, повертався на сідлі, як блискавка, стріляв з лука правою і лівою рукою, рубав шаблею, стріляв з рушниці і з-під черева свого коня».
Хмельницький ще юнаком брав Тимоша із собою в походи та битви, у Галичину і під Зборів зокрема. У 1650 р. Богдан відправив сина під керівництвом генерального осавула Дем’яна Лисівця у похід на Дон «лише для того, щоб привчити до ратної справи, щоб знав служити».
Та не тільки військові навички мав здобути Тиміш. Батько Богдан вважав, що мало лише навчитись захоплювати території силою зброї — треба ще вміти відстоювати їх у дипломатичних переговорах та навчитись мудро ними керувати. Тому посилав Тимоша до Києва вписувати документи до гродських книг, велів бути присутнім на аудієнціях іноземних послів, планував вислати його до Семигорода для набуття досвіду при дворі семигородського князя Юрія Ракоці.
Саме із Тимошем Богдан планував встановити в Україні спадкову монархію і започаткувати в країні та за її межами династію Хмельницьких. Для цього гетьман посприяв шлюбу Тимоша з Розандою Лупул, дочкою молдавського господаря Василя Лупула, у Яссах у 1652 p. У цій родині було на той час двоє правителів — сам Василь Лупул, очільник Молдавського князівства, і Януш Радзивілл, великий литовський гетьман, фактичний правитель Литви, котрий 1645 р. був одружений зі старшою сестрою Розанди, Оленою. Оскільки Молдавія була під владою Османської Порти, цим шлюбом Хмельницький хотів вийти через Лупула просто до султана і здобути турецьку протекцію. Історики вважають, якби це вдалось, то не було би потреби в Переяславському договорі.