Які ж тоді відомі реальні факти з життя Богдана в період 20—30-х рр. XVII ст.? На жаль, їх небагато. І через те, що значна кількість документів втрачена в часи воєнних лихоліть, і через те, що Хмельницький був тоді ще маловідомою і малоцікавою особою на політичній арені Речі Посполитої. Доводиться лише робити припущення щодо участі Хмельницького як козака в тих чи інших козацьких акціях і щодо його ставлення до внутрішньополітичної ситуації в країні.
Так, у червні 1625 р. король висунув перед козацькою старшиною вимоги: скоротити число реєстровців до чотирьох тисяч, прогнати із Запоріжжя всіх виписаних з реєстру козаків, припинити походи проти Туреччини й Криму. У разі непокори король погрожував зруйнувати Січ. Козаки відмовилися прийняти цей ультиматум та підняли повстання на чолі з Марком Жмайлом. Цілком можливо, що в лавах повстанців перебував також Богдан Хмельницький.
Можна також напевно твердити, що він не схвалював відмову польського сейму йти на поступки козацтву, у тому числі в релігійних справах. Разом з іншими реєстровцями Богдан, мабуть, обурювався зловживаннями українських і польських магнатів. У 1627 р. реєстрові козаки скаржилися сеймові «на великі утиски» з боку місцевих панів, які забирали в них майно, не дозволяли займатися промислами й торгівлею, чинили їм різні насильства.
Як вказують історики, Хмельницький міг бути причетним до участі козаків у міжусобній боротьбі турецько-татарських орд у Криму. Туреччина вирішила руками Кантеміра-мурзи позбавити влади Мехмед- і Шагін-Гіреїв і підбурювала його виступити проти них. Хан Мехмед-Гірей звернувся по допомогу на Січ, і навесні 1628 р. чотири тисячі добровольців на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком вирушили в Крим. Прорвавшись через Перекоп, вони під охороною табору з жорстокими боями дійшли до Бахчисарая, змусивши Кантеміра відступити до Кафи (Феодосії).
У боротьбі з Річчю Посполитою (1630-ті рр.)
Тридцяті роки XVII ст. стали якісно новим етапом становлення політичних поглядів Богдана Хмельницького. Саме тоді він остаточно переконався в потребі зміни політичного устрою Речі Посполитої, дійшов висновку про необхідність об’єднання різних груп козацтва в боротьбі за «вільності й віру», досягнення союзу козаків з іншими верствами населення, у тому числі з дрібною шляхтою та селянством.
Відомий польський історик другої половини XVII ст. В. Коховський твердив про участь Богдана в повстанні Тараса Трясила 1630 р. Правда, не навів при цьому якихось конкретних фактів. Мабуть, Хмель пристав до війська Трясила після захоплення ним Канева й дійшов разом із повстанцями аж до Переяслава, та не брав якоїсь керівної, організаторської ролі в повстанні. Вочевидь, йому передалось прагнення керівників повстання «віру благочестиву (православну — Т. Б.) від замислів лядських врятувати».
У цілому поки що не виявлено джерел, де б прослідковувався шлях Хмельницького протягом першої половини 30-х рр. XVII ст. Можна лише припустити, яку позицію він займав у протиборстві козаків та польської шляхти. Швидше за все, Богдан не перебував у лавах тієї частини заможного козацтва та старшини, яка прагнула служити шляхетській Польщі. Разом із тим він не поділяв і певних настроїв козацьких низів, які були «гарячими умами» і закликали різати й громити шляхту. Дедалі більше Хмель переконувався в тому, наскільки катастрофічними для козацтва є їхні міжусобиці. На цей час він уже користувався досить великим авторитетом серед козацтва, почав обіймати нижчі старшинські посади.
Докладно відомо про участь Хмельницького в козацько-селянському повстанні 1637—1638 рр. під проводом Павла Павлюка (Бута), Яцька Остряниці та Дмитра Гуні. Згодом у листах до Миколи Потоцького і Яна Казимира він запевняв, що «ніколи не бував у ніякій ребелії, бунтах свавільних». Але Хмельницький робив такі заяви, маючи спеціальні політичні цілі, щоб полегшити собі переговори з польським урядом. Насправді він разом з іншою реєстровою старшиною брав участь у повстанні на першому ж його етапі.
Хмельницький тим більше мав підстав брати участь у повстанні через те, що Чигирин, де він жив, восени 1637 р. став головним центром повстанського руху. Один з керівників повстання, Томиленко, на початку 1637 р. відрядив на сейм посольство, яке мало добитися виплати грошей, права вписати нових козаків до реєстру, засвідчити великі кривди, що їх чинила козакам шляхта. Хмельницького називають серед учасників цього невдалого посольства, хоча зі стопроцентною впевненістю стверджувати це заважає брак джерел.