Також Богдан міг бути серед оточення іншого керівника повстання, Павла Павлюка. Дослідники відзначають, що Хмельницький, організовуючи своє повстання взимку 1648 р., діяв так само, як і Павлюк у 1637 р.: робив спроби залучити на свій бік реєстрове козацтво, розсилав універсали до міст і сіл із закликами підніматися на боротьбу, прагнув заручитися підтримкою з боку донських козаків і татар і т. д.
У грудні 1637 р. повстанці капітулювали й видали Потоцькому Павлюка, Томиленка й ще кількох осіб (попри домовленість із Киселем, усіх їх згодом стратили у Варшаві). За кілька днів відбулася козацька рада, котра здала переможцям клейноди Війська Запорозького, прийняла умови капітуляції та присягнула на вірність королеві. За вказівкою Потоцького було затверджено нову старшину реєстрового козацтва. Старшим реєстру призначили переяславського полковника Ілляша Караїмовича. Богдана Хмельницького призначили на посаду військового писаря.
Під Боровицею 24 грудня 1637 р. Хмельницький як військовий писар підписав акт капітуляції Запорозького Війська. На долю Богдана також випало вести листування з польськими гетьманами та складати прохання й скарги, що вимагало певного дипломатичного хисту. Саме тоді в нього почала вироблятись власна дипломатична манера: декларуючи поступливість, він у конкретних питаннях ставив тверді вимоги та не йшов на компроміси.
У 1638 р. була прийнята «Ординація Війська Запорозького», яка ще більше обмежила права і вільності реєстрового козацтва, заборонила вибирати собі гетьмана, забрала всі надані клейноди. Посаду військового писаря було скасовано, Хмельницький мусив вдовольнитися нижчою посадою, ставши одним з десятьох чигиринських сотників. Зрозуміло, що козаки не були задоволені новими законами, і в серпні 1638 р. вони сформували посольство до короля, яке мало домагатися пом’якшення умов «Ординації». До нього залучили Хмельницького.
Зустріч із королем пройшла в січні—лютому 1639 р. у м. Вільні. Владислав IV відмовився задовольнити прохання козаків і порадив надіслати нове посольство на сейм, котрий відкривався восени того ж року. Повернувшись додому, посли повідомили Військо Запорозьке про свою невдачу. Але втрачати було нічого, тому вирішено скористатися з поради короля та вирядити посольство на сейм. До нього козаки знову обрали Богдана Хмельницького — єдиного з усього складу попереднього посольства. Вісімнадцятого жовтня посли прибули у Варшаву і там перебували до 15 листопада.
Виконуючи постанови «Ординації», у 1639 р. польська влада відновила зруйновану козаками фортецю Кодак, що мала затримати потік добровольців на Січ. Оглядаючи відновлену фортецю в Кодаку, Конєцпольський запитав присутнього там Хмельницького, що той думає про її розташування та укріплення. Богдан начебто відповів: «Збудоване руками можна руками й зруйнувати». Через такі слова Хмель мало не був ув’язнений. І Конєцпольський перед смертю висловив жаль, що доводиться йому вмирати тоді, коли залишається серед живих Хмельницький. Справедливо передчував, якою загрозою той може стати, і боявся, «щоб Річ Посполита не зазнала від нього багато лиха, бо ніколи не було між козаками людини таких здібностей і розуму».
Перший досвід міжнародної дипломатії (поч. 1640-х рр.)
Майже нічого не відомо про життя Хмельницького на початку 1640-х рр. Очевидно, що зростали його військові вміння та дипломатичний хист і тіснішали зв’язки із козацтвом. Цілком можливо, що чигиринський сотник брав участь у битві коронного війська, очолюваного Станіславом Конєцпольським, проти татарської орди Тугай-бея під Охматовом 20 січня 1644 р. Союзна польсько-українська армія перемогла, і це була найбільша перемога Речі Посполитої над кримськими татарами в першій половині XVII ст.
Зате відомо, що в 1645 р. талант Хмеля було визнано й використано на міжнародній арені. Французький інженер та офіцер Боплан, перебуваючи у Варшаві, у 1644 р. запропонував французькому послу в Речі Посполитій генерал-лейтенанту графу де Брежі найняти запорожців, щоб ті повоювали проти іспанців. Після слів Боплана де Брежі написав кардиналові Франції Мазарині, що є можливість взяти на французьку службу запорозьких козаків. Описуючи їх, він говорив, що це «дуже відважні вояки, непогані вершники, досконала піхота, особливо вони здатні до захисту фортець».