Новий 2012 рік зустрічає з усією сім'єю вдома. На запитання, що йому подарували, відповів: «Шкарпетки зимові чорні й білі, запонки…» – «А що з внуками робили?» – «Дурачились». Традиційно святкує Новий рік біля домашнього вогнища: «Зараз почуваюся, як дон Карлеоне, коли збирається вся родина. Наймолодший онук Богданчик бігає по дому (в нього завжди багато справ), онучка Устя наспівує, старший Дмитро щось цікаве (вже дорослий хлопець) розповідає, а я сиджу, дивлюсь на дружину, невістку й сина – усміхаюся і мовчу. Мені так приємно бути разом із найріднішими людьми. Маленькі діти, що хочуть, те й витворяють, нехай навіть і по голові ходять, а я, як глава клану Ступок, тільки усміхаюся… Мені подобається, коли в домі стоїть жива ялинка чи сосна, щоб хвоєю пахло…»
Старий товариш, блискучий біограф митця Мельниченко, згадує: «13 січня… мій телефонний дзвінок після обіду застав його в дорозі: Богдана Сильвестровича везли на «швидкій» із дому до «Феофанії», точніше, вже привезли. Він устиг тоді лише сказати: "Здається, у мене інфаркт був… Зараз я вже виходжу… Кладуть в реанімацію… Потім поговоримо…" Саме так – «виходжу» й «поговоримо». Спокійно, ніби нічого й не сталося… Виявилося, що інфаркт Ступка переніс за 5–7 днів до того, тобто 6–8 січня… Не хотів викликати «швидку», коли йому стало зле, але на цьому наполягла Лариса. І я згадав, як багато років тому на моє запитання, чи часто він звертається до лікарів, Ступка відповів: "Відкладаю візит, скільки можу". Так було й цього разу. Слава Богу, що поруч, як і завжди, була дружина Лариса. Уперше поговорити з Богданом Сильвестровичем вдалося ввечері 15 січня. Його голос був приглушений, але спокійний: "Інфаркт міокарда". – "Знаю. Усе вже йде на поправку". – "Іде на поправку, але причепилося й ніяк не відчепиться…"» 26 січня переводять із реанімації в палату. Провідують франківці. Пропонує гостям почаркуватися. Ті в жахові: «Лариса не простить!..»
27 січня – чергова нагорода. Премія Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії «Золотий орел» за «Кращу чоловічу роль другого плану» у фільмі Олега Погодіна «Дім». Це вже третій «Орел…». Перший – 2004 року за роль генерала Серова у фільмі «Водій для Віри». Другий – 2010-го за роль Тараса Бульби. Одержує за Богдана Ступку «Золотого орла» Погодін. Назвав його «космічною людиною». Ступка скрушно коментує: «Тепер і виходу немає – треба летіти в космос… Ось прийде лікар, зробимо укольчик, і буду збиратися!»
19 березня 2012 року в Києві після 23 років будівництва відкривають Камерну сцену театру. Приходить на відкриття. Його супроводжує актор Сергій Гармаш. Зал зустрічає його оплесками, люди встали. На сцені грають спектакль Андрія Приходька «Увертюра до побачення» за новелою Івана Франка «Сойчине крило». У головній ролі Остап Ступка. Батько дуже схуд. Кілограмів на 15, напевно. Одяг на ньому висить. Ходить, спираючись на ціпок. Ніхто не чекав, що він приїде. Знали, що лікується у «Феофанії». Провідують його там родичі і найближчі друзі. В колективі акторів намагаються йому не надокучати, тому бувають у лікарні рідше. Богдан Сильвестрович, коли хтось питав про здоров'я, ніколи не жалівся. Казав, що здоровий і почувається чудово. Завжди віджартовувався. Не любив, коли хтось кликав його на ім'я і по батькові. В театрі його дехто кликав татом, дехто Ступочкою. Йому подобалось, коли називали Сильвестром Сталоновичем. Улюблених акторів у театрі називав позашлюбними дітьми…
Розділ дев'ятий
Для України це неповторна і непоправна втрата. Завжди та в усьому являв собою виняток, і його ніхто не замінить: 2012