Але, на його подив, божок не намагався почати буйствувати. Натомість він чинив опір наказу верховного жерця. Сутність відкидала його наказ викрити місце перебування Ілуріс, не збираючись завдавати шкоди місту. Божество, яке в минулому з цілковитою готовністю увійшло в раж і кинулося вбивати стільки гетрренів, скільки йому вдалося б знайти, але не тепер... ця одна жінка — слабка, стара й поранена — здавалася достатньо сильною, щоб протистояти божку храму Маґніфіка.
Відчуваючи порожнечу в душі, Кловус зрозумів, що йому чинить спротив не та сила, що належить Ілуріс, а небажання самого божка. Раніше він втрачав владу над божеством під час боротьби з варварами, з ворогами Сереполя.
Але емпру Ілуріс божок Маґніфіки не вважав ворогом.
Кловус боровся з усіх сил, намагаючись повернути собі контроль над божком, але той розвернувся і з ревінням ринув назад до піраміди, де, зібравшись в єдине ціле, хлинув у храм, як вода, що суцільним потоком стікає по ринві. Пронісшись стрілою, він пірнув у своє царство за дверима заклинання і пластинами димчастого скла.
Кловус, повернувшись у своє тіло, яке залишив в залі глибоко під землею, відчув, що вкрай ослаб, весь тремтить і задихається, ніби йому бракує повітря. Він помітив, що всі жерці дивляться на нього, побачив розгубленість, страх, навіть неповагу у виразах їхніх облич.
— Ми намагалися допомогти вам контролювати божка, верховний жерче, — заговорив Довіч. Він стенув плечима. — Але божок не хотів коритися.
Кловус відчув страшне приниження, знаючи, що всі присутні тут жерці бачили, як він зазнав цілковитої невдачі.
75
Шадрі продовжувала шукати відповіді в древніх документах Лютих, адже саме це вона вміла робити та вважала це своїм обов'язком. Вона була вченою, хранителькою... можливо, єдиною людиною, яка могла зрозуміти надзвичайно важливу інформацію про стародавню расу — або про Тона. Для неї це мало найбільше значення.
Елліель була глибоко закохана в цього загадкового чоловіка. Шадрі трохи заздрила їхньому зв'язку, але Тон не був звичайною людиною, він не був ані людиною, ані навіть Лютим — або не зовсім Лютим. Можливо, він був самим богом.
Шадрі вже розглядала таку можливість раніше, проте відкинула її. Але чи варто було її відкидати? Елліель знайшла його всередині гори Вада, запечатаного на тисячоліття всередині кришталевої печери. Чи міг Кур у нападі відчаю стерти власну пам'ять і поховати себе, як стверджувалося в одній з історій? Але Тон не діяв як бог.
На руїнах міста Лютих біля Янтона Шадрі здалося, що вона бачила, як він змінився, здалося, що вона мигцем помітила величезне, схоже на рептилію чудовисько, але чи могла вона бути впевненою в тому, що саме там сталося і що це означало? Тон, схоже, щиро не відав, яким є його походження або призначення, проте в ньому начебто не було зла.
Тут, у замку Феллстафф, Шадрі проводила свої дні в бібліотеці, а Покл приносив подушки, на яких вона могла трохи подрімати, якщо їй доводилося працювати допізна. Коли небо затьмарювалося, вкриваючись хмарами, дівчина запалювала свічки на столі для читання. Шадрі виходила з бібліотеки лише зрідка, щоб сходити до вбиральні, коли відчувала, що сечовий міхур ось-ось лусне.
Тепер вона вивчала документи, які залишив Тон, перечитувала свої переклади, намагаючись розшифрувати незнайомі слова й руни. Щоб проштудіювати такий обсяг невпорядкованих історичних матеріалів, потрібні були тижні, якщо не роки. Але самі Люті не збиралися звертатися до власних першоджерел, нехтуючи своєю справжньою історією. Впродовж століть вони просто передавали усно легенди і те, що вважали власною долею. Люті були створені своїм богом і мали високе призначення, а от люди були лише виготовленим ними видом, істотами, яких зробили для того, щоб служити Лютим.
Шадрі розмірковувала над тим, чи здатні люди на щось більше. Якщо ішаранці змогли створити власних божків за допомогою магії, притаманної новому світу, то чи не могли люди якимось чином запалити іскру у своїй власній душі? Творити власну долю?
Може, саме людям судилося знищити Оссуса.
Кур нібито сказав: «Єдиний спосіб знищити зло — це знищити його зсередини». Що саме це означає? Зсередини чого? Чогось розумового? Фізичного? Духовного? Утауки мали якийсь вислів про перебування «всередині кола».
Можливо, Шадрі вже надто багато думає про це.
Вона почухала щоку, взяла кружку свіжого молока і випила її до дна. Дівчина навіть не пам'ятала, коли Покл приніс його. Піднявши очі, Шадрі побачила юнака, який просто стояв біля дверей і не зводив з неї палкого погляду. Вона посміхнулася йому, і він поточився, ледь втримавшись на ногах.
Покл смикнувся, коли у дверях бібліотеки показався Ґант, удвічі більший за хлопця.
— Я прийшов дізнатися, що ти розкопала, вчена дівчино. Я прочитав твої нотатки про мамулів. Це допомогло мені трохи краще зрозуміти жорстокість крижаних Лютих. — Він глянув на кришталеві пластини, розкладені перед нею на столі. — Там є ще якісь відповіді? Чи потрібно щось від мене?
— О, в мене є папір, і в мене є час. — Вона взяла кілька стародавніх пластин, які Тон ще не встиг активувати. — Від цих теж може бути якась користь, але вони поки що зачаровані магією Лютих. Я не зможу їх прочитати, доки Тон не активує їхній текст своєю кров'ю. Написане замкнене всередині цих пластин. — Вона зітхнула, уявивши собі всі ті відповіді, які можуть бути сховані в цих древніх документах. — Тому я просто продовжую переглядати роботу, яку вже зробила.
— Для записів Лютих потрібна кров Тона? — спитав Ґант. — Тільки Тона? Мені не дуже в це віриться, адже Люті не знали про його існування під горою Вада.
Шадрі почервоніла.
— Ох, вибач, я мала на увазі кров Лютого.
Ґант замислився на якусь мить.
— Я Хоробрий, себто напівкровка. Частка крові Лютих, хай і розбавлена, все одно тече в моїх жилах. Чи буде цього достатньо?
Шадрі стиснула губи.
— Ну, це ж прості документи, правда? Не запечатані могутньою магією. Ми можемо спробувати...
Перш ніж вона встигла закінчити речення, Хоробрий ошелешив її своїми діями: він вихопив з-за пояса кинджал і різонув собі великий палець. Червона рідина, що проступила в місці порізу, почала пузиритися, а Шадрі, миттю схопивши верхню кришталеву пластину, встигла підсунути її під руку Ґанта саме вчасно, і перші краплі бризнули на її поверхню. Скляна пластина нагрілася, а руни почали переливатися й оживати, активуючись шарами. Сяючі літери зринули в повітря.
— Вийшло! Тепер я можу їх прочитати.
Ґант підняв вгору закривавлений палець.
— Давай іншу пластину.
Шадрі, кинувшись перебирати тонкі й крихкі пластини, зрозуміла, що забула відмітити, які з них належать до архівів крижаних Лютих, а які — до архівів піщаних Лютих. Вона вирішила, що зараз це не має значення. Дівчина давала Ґанту пластину за пластиною, і він активував уже більше тексту, ніж їй було би під силу перекласти за багато днів.
Коли дівчина гортала стос, її увагу привернула одна вицвіла кришталева пластина, затиснута між двома товстішими документами. Шадрі витягла тонкий прямокутник темного скляного матеріалу, не зовсім чорного, трохи каламутного, ніби інформація на ньому була вкрита якоюсь димкою. Сяйво свічки не проходило крізь цю пластину.
— Здається, це щось важливе, — зауважив Ґант, тиснучи на пучку великого пальця, щоб вичавити більше крові. Його зосереджене бугрувате обличчя, насуплене від напруження, зробилося схожим на зім'ятий клубок вати, на якому проступили спотворені людські риси.
— Давай поглянемо? — Шадрі піднесла документ під закривавлену долоню Хороброго. Велика червона крапля бризнула на каламутний кришталь і розтеклася, наче рідка олія, вкриваючи всю його поверхню. Аркуш став теплим, а потім таким гарячим, що Шадрі ледь не впустила його. Зашипівши від несподіванки й болю, вона повернулася до столу для читання і поклала аркуш на нього, а потім відступила назад, щоб подивитися, що буде далі.
Яскраво-червоні руни Лютих розквітли в повітрі, стаючи дедалі яскравішими. Шадрі схопила свій блокнот та свинцевий олівець і стала переписувати до нього літери так швидко, як тільки могла. Позначки змінювалися на її очах, проминаючи надто швидко. Тонкий шар крові Ґанта потемнів і почав пузиритися.