— Можливо, я все-таки зможу допомогти захистити вас, — сказав він, звертаючись до міського голови. — У мене є таємниця, якої убояться навіть ці нападники. Відправте всіх людей подалі в море, а я вийду до ворогів.
— Один ти не підеш, — сказав Сетор. Він кинув погляд на пристань, від неї, відштовхнувшись веслами, відчалили ще два рибальські човни, після чого підняли свої вітрила. — Поки наші люди перебувають на безпечній відстані від берега, я можу залишитися. Я хочу побачити, хто наважився напасти на моє місто.
Тепер Ерікал дихав глибше, швидше, відчуваючи в легенях вогонь божкині, схожий на свіжий вітер. Він рушив вулицями до в'їзду в місто, Сетор і Мистія йшли слідом за ним. До них приєдналося ще десятеро рибалок з уламками весел та гострими баграми. Чисто поголений чоловік з обвітреним обличчям сказав:
— Я використовую цей багор, щоб бити марліна. Гадаю, черепи варварів він розколе не гірше.
Ерікал подумав про Маґду та її покручену палицю.
— Я буду радий на це подивитися.
Зупинившись на околиці, вони чекали появи нападників, а містечко Віндгед тим часом майже повністю спорожніло. Близько двадцяти рішуче налаштованих містян озброїлися, щоб захистити власні домівки, і зібралися на дорозі, що вела до міста. Стоячи разом, вони спостерігали, як до них наближається ворог.
Зір Ерікала раптом покращився, став гострішим — і він зрозумів, що божкиня посилює його здібності.
До них сунув натовп варварів — п'ятдесят вцілілих воїнів, яких море викинуло на узбережжя після влаштованого божкинею шторму. Гетррени, розлючені, проте явно виснажені й пошарпані, вищирялися, показуючи гострі зуби. Замість одягу на них були шкури, вкриті соляною кіркою. Вони розмахували списами й палицями, у когось були навіть гілки, виламані з дерев, а деякі просто несли великі уламки каміння. Багато дикунів тримали у руках тліючі смолоскипи, якими вони підпалювали садиби і поля, що зустрічалися їм по дорозі.
Попереду шкандибала на товстелезних ногах Маґда, недбало розмахуючи своєю палицею. Вона, схоже, вважала, що, спаливши кілька селянських хат і ланів, вона вже завоювала цілий континент. Коли варвари угледіли перед собою місто та його захисників, вони, загорлавши хриплими голосами, побігли вперед, готові одразу ж кинутися в бій.
Кілька рибалок застогнали, проте не відступили. Ерікал чув, як міський голова Сетор важко дихає поруч, але все одно рішучо стискає багор, не збираючись здаватися.
Коли Маґда, що неслася попереду, помітила жерця, вона завагалася. Ерікал глибоко вдихнув повітря і відчув, як божкиня живиться його вірою. Він і його прекрасна божкиня могли впоратися лише разом. Він відчував, що вона ослабла, але тримається за нього, поєднана з ним через його серце, розум і цілковиту відданість. І хоча божкиня відчувала величезну небезпеку, вона все ж залишилася захищати його, переливаючись різнобарвними веселками, які ставали все яскравішими, все помітнішими.
Маґда підійшла достатньо близько, щоб її було чутно, і зі злостивою посмішкою уставилася на Ерікала.
— Та це ж наш маленький жерчик! Невже ти стільки проплив? — Коли Ерікал не відповів, у неї на вилицях заходили жовна від ледь стримуваної люті. — Шторм, який влаштувала твоя божкиня, мало не знищив нас усіх, розкидав наш флот, розтрощив об берег кілька моїх кораблів.
— Ти змусила мене зробити це, — відказав Ерікал.
— Ти повинен був контролювати цю істоту. Я попереджала тебе. — Вона глянула на погано озброєних захисників міста, а за її спиною виднілися вдалині заграви численних пожеж. — Я думаю, ти зрадив нас, жерче. Ти зрікся Ішари, а тепер ти став на бік цих слабаків.
— Зрадив вас? — насмішкувато кинув Ерікал. — Я ніколи не хотів брати участь у вашому вторгненні. Верховний жрець Кловус просто намагався позбутися вас, і, очевидно, ми з моєю божкинею стали прийнятною жертвою. — Поки він говорив, у повітрі розгорнулося веселкове мерехтіння, наче морські вітри, пройшовши крізь невидимі чарівні призми, перетворилися на потоки різнокольорового променистого сяйва.
Стара заклиначка вітру аж скрикнула від несподіваної здогадки, Сетор теж здивовано подивився на Ерікала.
— Ти з Ішари?
Перш ніж Ерікал встиг сказати щось на своє виправдання чи бодай якось це пояснити, Маґда закричала своїм варварам:
— Вбийте всіх! Спаліть місто — і ми підемо до наступного. Але жрець — мій. — Розмахуючи палицею, вона швидко рушила до захисників Віндгеда, загарчавши на Ерікала. Рибалки та міський голова трималися разом, плече до плеча, і, стискаючи свою просту зброю, приготувалися зустріти ворогів.
Ерікал стояв перед ними з порожніми руками. У нього не було жодної зброї, окрім його божкині.
Коли Маґда кинулася на нього, божкиня, зібравши залишки своєї сили, роздалася вшир і вдарила у відповідь. Нематеріальне божество, розлетівшись на кольорові друзки веселкового скла, перетворилося на невидиму бурю, зіткану із завиваючих вітрів, ставши тією жорстокою силою, яку очільниця варварів раніше вже використала проти флоту Співдружності, — і цю жорсткість породила сама ж Маґда.
Тоді прірарська божкиня навчилася вбивати і руйнувати, і зараз вона використала ці вміння, щоб роздирати на шматки гетрренів, які наближалися до неї. Несамовита божкиня виплеснула всю свою лють і руйнівні сили, які гетррени вклали в неї своєю власного жертовною кров'ю.
Ерікал не міг керувати божкинею, не міг контролювати її, проте його власні думки та емоції теж виривалися назовні. Божество ринуло до нападників і, підхоплюючи їх, ламало їм руки й ноги, гатило їхніми тілами об землю. Невидимий невблаганний вітер розбивав черепи гетрренів, і вони лопалися, мов гнилі плоди. Божественна сутність жбурляла тіла варварів на всі боки, наче то були пошарпані ватяні ляльки.
Сама Маґда щось горлала, розмахуючи масивною палицею. Вона завила, скреготнула заточеними зубами і з усім своїм безмежним нахабством кинулася на божкиню. Вона атакувала її, так ніби могла знищити мерехтливе божество самою лише силою своєї волі. Вона молотила палицею незримий вихор, марно намагаючись розтрощити його.
Але божкиня зламала навпіл її кийок і вирвала з рук Маґди його загострений уламок. Варварка безперестанно ревіла, розмахуючи тепер кулаками, і тоді божкиня увігнала гострий кінець палиці, немов кілок, у її товсті груди.
У Маґди крізь зуби хлинула кров, і вона вчепилася в цей кілок своїми схожими на кігті пальцями. Божкиня підняла її в повітря, і варварка зависла над землею, безпорадно бовтаючи й смикаючи руками та ногами, але все ще намагаючись вчепитися у свою невидиму супротивницю.
Різким поривом вітру божественна сутність зламала очільниці варварів шию і стала крутити її голову, аж поки не вивернула її лицем назад. Бездиханна закривавлена туша Маґди безформною купою гримнулася на землю.
Це видовище приголомшило тих небагатьох гетрренів, які ще залишалися в живих. Одні кинулися тікати в бік пагорбів, інші ринули вперед у ще одній спробі вбити Ерікала, але божкиня, використавши останні крихти сили, розчавила всіх нападників, наче то була дрібна комашня.
Невдовзі всі вони були мертві, а Ерікал застиг на місці і, задихаючись, схлипував, хоча в нього на тілі не було жодної подряпини. Ніхто з інших захисників Віндгеда теж не постраждав.
Жрець, якого охопив страшний розпач, побачив, що іскра божкині, яка мерехтіла в повітрі, стала дуже слабкою. Його дорогоцінна божкиня, опинившись так далеко від дому, так далеко від своїх вірян, витратила всі свої сили до останньої краплі, щоб врятувати його і захистити місто, яке стало для нього таким важливим.
Ерікал, якого всього трясло, почувався більш виснаженим і слабким, ніж тоді, коли вперше прийшов до тями на кам'янистому узбережжі. Його обожнювана божкиня тепер відчувалася як дотик напівпрозорої легенької пір'їнки, як ледь помітне коливання вітерцю, що злегка куйовдив його волосся.
Божкиня підлетіла до нього, немов останній веселковий подих, і закружляла навколо, з любов'ю обіймаючи його, обіймаючи востаннє. Ерікал з гарячковим поспіхом роззирнувся довкола, намагаючись знайти ніж, щоб пролити трохи крові, принести жертву і зберегти божкині життя. Але інші захисники стояли надто далеко, тому він кинувся дряпати собі руку нігтями, але так і не зміг добути крові до того, як вона згасла.