Королева, сидячи високо в сідлі, поглянула згори вниз на Гораву.
— Я — Пенда, королева Судерри. Я прийшла з цим військовим загоном, щоб звільнити захоплених у полон людей. — Вона нахмурилася. — Де вони?
— Пішли. — Потворна магиня відсторонено дивилася на свої руки. Її шкіра, зазвичай мідно-коричнева, тепер була блідо-сірою.
— Куди пішли? — Чет сердито глянула на магиню, потім на двох воїнів. Було ясно, що Горава не пам'ятає ні Хоробру, ні Ґлік, своїх колишніх бранок.
— Пішли, — повторила магиня, байдуже махнувши в бік пагорбів.
Пенда підняла руку.
— Королева By переможена. Королева крижаних Лютих здолала її в поєдинку біля Баннрії. Армії Лютих об'єдналися і вирушили до гір Хребет дракона.
Магиня Горава підняла голову.
— Я знаю... майже все це. Я бачила це в димчастому склі. Коли ми довго не мали жодних звісток, я відрядила одного з охоронців дізнатися, що відбувається. Він не повернувся. Але один з людських бранців... — магиня нахилилася вперед і, замовчавши, уставилася в брудну, вкриту плямами калюжу застиглого обсидіану. Рукавом своєї іржаво-червоної мантії вона протерла шерехату поверхню, і та перетворилася на гладке блискуче скло глибокого чорного кольору.
Ґлік відчула, що на неї находить запаморочення, проте жодних видінь у цьому дзеркалі димчастого скла вона не побачила. Поки що.
Горава продовжила таким тоном, ніби розповідала про зміну погоди.
— Я взяла кров одного з людей, пролила її тут і побачила те, що повинна була побачити.
Плечі магині поникли, а її безживне обличчя тепер виглядало ще більш потворним.
— Після цього більше не було сенсу залишати полонених.
— Ти вбила їх? — запитала Чет розгнівано.
Горава виглядала спантеличеною цим запитанням.
— Ні. У цьому не було жодного сенсу.
— Тоді де вони? — Пенда оглянула порожню рівнину Чорного скла.
— Пішли, — байдуже промовила магиня, так ніби не вважала за потрібне повідомляти будь-які інші подробиці. — Деякі втекли. Потім караван людей... вони називають себе утауками... проходив неподалік від цих пагорбів, і ми дозволили решті бранців піти з ними. Це не має жодного значення.
У якомусь дивному запамороченні Ґлік зробила кілька кроків вперед, її ска кружляла над нею. Потім дівчина зосередила свою увагу на теплових брижах у повітрі. Вона відчувала магію — силу, яка тягнула її, немов мотузка, проте водночас і відштовхувала.
Всередині кола. Поза колом.
Ґлік повернулася і спитала магиню:
— Чому ви залишилися тут?
Двоє вартових-Лютих відвели погляд. Магиня Горава підняла очі, ніби щойно помітила дівчину.
— Тому що ми пов'язані з цим місцем. Я повинна залишитися. Я бачу... — Очі Горави раптом спалахнули. — Ти! Це ти та дівчина з видіннями. Маг Івун змусив тебе показати їх йому.
Ґлік торкнулася руків'я кинджала з димчастого скла, що висів у неї при боці.
— Маг Івун мертвий. Я вбила його.
Ця звістка, схоже, не викликала в магині потрясіння чи переляку. Горава просто дивилася вниз на очищене димчасте скло перед собою.
— Видіння все ще тут. Ми чекаємо.
— Чекаємо, — повторив за нею один з охоронців. У його голосі чувся сумнів.
Ґлік відчула потяг усередині себе, передчуття невідомого і страх... відчула силу, яка сочилася із землі. Вона подивилася на Пенду.
— Магиня права. Це справжня причина, чому нас потягнуло сюди. — Її видіння крутилися навколо неї, і їй потрібно було отримати відповіді на свої запитання. — Щось зовсім скоро має статися... проте це ніяк не пов'язано з цими Лютими.
— Залиште нас у спокої,— сказала магиня Горава. Вона та двоє охоронців-Лютих побрели вглиб обсидіанової пустелі.
Пенда на мить замислилася, а потім подала знак Чет і Ґлік.
— Ходімо, у нас тут свої справи.
Королева та її Хоробра повернулися до загону, наказавши розбити табір подалі від злощасних Лютих.
Ґлік не пішла з ними, її тягнула сила, що з усіх боків оточувала дівчину. Відчувши полегшення від того, що принаймні полонені, схоже, були в безпеці, вона тепер хотіла побути на самоті. Вона підійшла до ділянки рівнини, де мерехтіли розбиті чорні дзеркала, не відбиваючи при цьому сонячного світла. Магія вирувала, як вода, що закипає в казані, і здавалася могутнішою, ніж раніше.
Упродовж багатьох століть пласка рівнина, вся вкрита обсидіаном, поступово розтріскувалася й вивітрювалася. Кам'яні брили, що піднялися з-під землі, пробившись крізь блискучу скляну кірку, утворили незліченні окремі басейни... порожні склянисті пустоти. Ґлік почула глухий шепіт у вухах, якийсь моторошний поклик. Пенда і Чет, обернувшись, кликали її, а Сінан і Гом просто роззиралися довкола, вражені суворим краєвидом.
Ґлік пробиралася між валунами, намагаючись не порізатися об гострі уламки димчастого скла. Вона видерлася на скелястий виступ, який здіймався над полем стародавньої битви й звідки можна було спостерігати за чорною пусткою, і опустилася на коліна. Це місце древньої битви стало вмістилищем болю й смерті, воротами в якийсь незбагненний світ.
Коли дівчина подивилася вниз — і вниз, — усі чорні калюжі, схожі на розкидані масляні плями, стали ворушитися, зливатися, міняти форму... і раптом відкрилися. Вони були наповнені очима. Незліченними очима. Величезними й зловісними очима. Примружені палаючі очі рептилій — і всі вони, виблискуючи, дивилися на неї.
Ґлік міцно заплющила очі й відсахнулася, мало не впавши на нерівній поверхні. Вона послизнулася, почала сповзати з виступу, і їй насилу вдалося втримати рівновагу. Звідкись здалеку, мов крізь густий туман, вона почула крик Пенди, потім побачила Чет, яка бігла до неї.
Ґлік вхопилася за кам'яний виступ, боячись порізатися на розбитому димчастому склі, проте навіть її власне тіло здавалося їй дуже далеким, настільки вона була поглинена видіннями. Ті очі були наче всередині неї, дивилися на неї, зазирали глибоко в її серце, а потім дивилися очима й думками самої Ґлік.
Вона знала, що саме це покликало її сюди.
Вона відчула руки, які підхопили її, голоси, які щось кричали, — то Пенда і Чет вигукували її ім'я.
— Повернись, сестричко!
Ґлік продовжувала кліпати очима, проте бачила тільки темряву й незліченну кількість зірок. І зорі ці були дивні... наче це була зовсім інша картина світу, інший всесвіт.
Вона важко пробивалася до самої себе, слідуючи за голосами своїх друзів, які кликали її повернутися. Чет допомогла їй спуститися з нерівного виступу. Ґлік розгублено кліпала, а коли спробувала заговорити, то ледь змогла щось вимовити хрипким голосом.
— Наша подорож сюди не була даремною. Нам потрібно було прийти сюди. Я повинна була побачити все на власні очі.
Арі носилася над нею, явно виглядаючи збентеженою. Темні, широко розплющені очі Пенди були сповнені тривоги, крихітка Оук плакала.
— Майбутня битва таїть у собі більше небезпеки, ніж будь-яка війна за всю історію Співдружності, — промовила Ґлік. — І ця битва неминуча.
83
Поголос, сповнений радісного збудження, хутко ширився вулицями Сереполя, і в місті почалися зміни — спочатку повільно, майже непомітно. Містяни, які вірили в те, що емпра жива, вже багато разів чули обіцянки про її скоре повернення, але тепер це ставало реальністю. Ілуріс повертається!
Стара Аналера, якій вдалося врятуватися завдяки чудесній появі емпри на балконі палацу, дісталася до одного з осередків відданих прихильників Ілуріс. Люди переховували її, допомогли їй одужати. З кожним днем гнів та рішучість вірної служниці зростали все більше. Коли їй нарешті вдалося зустрітися зі своїми спільниками, які знайшли притулок в домі розпусти Саруни, вона обійняла Семі та Ілуріс. Аналері не терпілося відправитися на вулиці міста, щоб поширювати чудову новину про повернення емпри, — і вони відпустили її. Час настав.
Від самого моменту свого пробудження Ілуріс ще ніколи не почувала себе такою сильною, як тепер. Вона уважно оглянула Семі, свою спадкоємицю, торкнулася її щоки. Задоволена побаченим, емпра кивнула.