Вона спустилася з підвищення, і Семі поспішила за нею. Бійці Яструбиної варти живим щитом обступили свою емпру та її спадкоємицю. Каптані Вос ішов попереду. Численні містяни, що зібралися біля обгорілого палацу, рушили за емпрою та її почтом до храму по головній вулиці, на якій все ще виднілися сліди руйнувань після нещодавнього буйства серепольського божка.
Ілуріс швидко й впевнено крокувала до Маґніфіки, і вся її постава та пружна хода свідчили про відновлену силу. Віра людей підсилювала й нову божественну сутність. Семі почувала себе так, ніби вона йшла поруч із емпрою в мовчазній порожнечі, а навколо них хвилями розходилися радісні вигуки та молитовні заспіви.
Нове божество танцювало й кружляло, розсуваючи натовп попереду і широким потоком захоплюючи людей у свій вир після того, як процесія емпри проходила повз них. Збуджений радісний натовп досяг храмової площі, де височіла майже завершена велична піраміда.
Тепер емпра виступила вперед і твердим кроком рушила попереду своєї охорони.
Храмові охоронці Кловуса вишикувалися по периметру гігантської будівлі, розгублені й стривожені. На головних сходах внизу юрмилися ур-жерці, а окружні жерці стояли вище, споглядаючи згори, як до храму наближається велелюдний натовп, на чолі якого гордовито ступала велична жінка з королівською поставою.
Емпра наближалася до храму у вихорі свого яскравого вбрання, Семі трималася одразу за нею.
Кловус чекав на кам'яному підвищенні, дивлячись на них униз із викликом та зневагою, а тим часом віддані йому віряни стікалися до нього разом з його власними послідовниками, яких він терміново скликав. Він підняв руки і закричав:
— Самозванка! Не дайте себе обдурити! Це не ваша емпра!
Люди в натовпі заворушилися й розгублено загомоніли, заскочені зненацька його звинуваченнями, проте ніхто вже не сумнівався в тому, що справжня Ілуріс повернулася. Вони відчували присутність нового божка поблизу, навіть якщо не зовсім розуміли, що воно таке.
Але коли верховний жрець підвищив голос, Семі водночас відчула й ревіння іншої сили — то був серепольський божок, який підтримував Кловуса, посилюючи його слова і його харизму. Божество, від якого хвилями розходилася потужна енергія, піднімалося з величезного храму. Це була могутня божественна сутність, яка живилася молитвами й віруваннями цілого континенту, посиленими храмом Маґніфіка.
Люди спантеличено ахнули, а Семі відчула, як новий божок, божок Ілуріс... Її божок теж стає сильнішим.
Кловус заволав до натовпу:
— Я вів вас за собою в ці буремні часи. Ішарі потрібен сильний правитель для нашої великої останньої війни — і я сильніший!
Ілуріс зупинилася біля підніжжя храму, даючи йому можливість висловитися, а потім граційною ходою рушила вгору, підтримувана невидимим потоком. Новий божок та віра людей огортали емпру, піднімаючи її по сходах Маґніфіки.
Вона заговорила тихим голосом, який пролунав над площею, мов удар грому.
— Ти можеш бути сильним, Кловусе, але я — Ішара.
84
Вирушивши із Феллстаффа, Ґант, Шадрі та Покл після чотирьох днів напруженої скачки нарешті дісталися до військового табору в передгір'ї Хребта дракона. Незважаючи на втому й біль у всьому тілі, не кажучи вже про пилюку, що вкривала її обличчя й рипіла на зубах, Шадрі вже ледь могла дочекатися того часу, коли зможе поділитися своїми відкриттями.
Вона хотіла розповісти про таємничі знання, які зібрала по крихтах, вивчаючи кришталеві пластини, і сподівалася, що ці відомості знайдуть якийсь відгук або пробудять спогади в пам'яті Тона. Навіть самі ці знання, які дівчині вдалося отримати, зігрівали їй серце. Її метою в житті завжди було глибоко занурюватися у вивчення всього, що могло дати відповіді на її запитання, збирати дані й записувати те, про що вона дізнавалася. Самі по собі знання вже були цінністю, проте ці знання могли ще й урятувати життя.
Під час їхньої подорожі Шадрі кілька разів переповіла Поклу те, про що довідалася. Він завжди з готовністю слухав її і кивав. Дівчина була цілком впевнена в тому, що всі її оповіді не були для нього дуже вже важливими, а він просто був щасливий чути її голос. Хлопець не вникав у тонкощі її пояснень. Коли Шадрі припустила, що Тон — це точка опори, каталізатор або противага, то виявилося, що Покл не знає жодного з цих слів. Хай там як, він все ж був уважним слухачем, тож Шадрі використала цей час, аби потренуватися розказувати про свої відкриття, щоб, коли вони приїдуть у табір, достойно їх представити. Дівчина знала, що під час розповіді її нерідко охоплює таке збудження, що вона перескакує з теми на тему, сама себе перебиваючи, і вона не хотіла припуститися цієї помилки зараз, коли мала повідомити такі надзвичайно важливі новини.
Як тільки Тон дізнається про її відкриття, він зможе діяти, що б це не означало, — і Елліель та король Колланан теж. «Єдиний спосіб знищити зло — це знищити його зсередини». Що б це не означало. Можливо, коли Тон зрозуміє більше про себе, він зможе керувати своєю силою.
Скелясті гори здіймалися у височінь одразу за табором. Гора Вада диміла й кипіла всередині. У її глибинах і знайшли Тона, де він, позначений руною забуття, перебував кілька тисяч років.
Коли вони в'їхали в табір, характерне чорне вбрання Ґанта одразу привернуло до себе увагу. Він повів Шадрі й Покла повз намети й вогнища, навколо яких розташувалися численні солдати, і було помітно, що деякі з них нудяться, інші занепокоєні, а третім не терпиться рушати далі. З одного з наметів вийшла Елліель. Шадрі радісно помахала їй рукою.
Хоробра раптом стривожилася.
— Що такого сталося, що змусило вас приїхати сюди? — Вона подивилася на Ґанта, нахмуривши брови. — Бачу, ви скакали швидко.
Тон теж вийшов з намету і став поруч із Елліель, з цікавістю дивлячись на них.
Шадрі сповзла з коня і вже хотіла кинутися до своїх друзів, але їй звело судомою ноги, і вона зморщилася, розтираючи стегна після тривалої їзди.
— Ми дещо дізналися з тих кришталевих пластин — дещо про Тона. А король Колланан тут?
Король Адан вийшов з королівського намету, почувши запитання Шадрі.
— Його тут немає, але ти можеш розповісти нам, про що тобі вдалося дізнатися.
Ще один напівкровка підійшов та став збоку, і Шадрі згадала Ондера, Хороброго з татуюванням на обличчі, який приніс моторошне послання учителя Онзу.
— Король Колланан отримав звістку, що його онук живий, — швидко заговорив Ондер, — і що він у Лютих. Король разом з Ласісом вирушили на їхні пошуки.
Ґант був неабияк вражений почутим.
— Король поїхав до крижаних Лютих? — Він торкнувся свого реймера. — Я повинен бути там.
Шадрі, яка все ще намагалася впоратися із судомами в ногах, пошкутильгала до Тона.
— Я дізналася про дещо, що залишив Кур, подарунок або зброю. Я не змогла зрозуміти чимало рун, але деякі переклала. Тоне, твоє обличчя було всередині однієї з пластин. Воно проступило серед рун.
— Обличчя Лютого? — перепитала Елліель.
— Та ні, кажу ж, — обличчя Тона! — Шадрі намагалася стримувати хвилювання. — Той запис був розмитий і заплутаний, але я думаю... я думаю, що тепер знаю більше про те, що він таке.
На обличчі Тона не з'явився проблиск надії. Натомість він занепокоєно насупився.
— Це може нас іще більше заплутати. Спочатку ми думали, що я, можливо, сам Кур, а потім що я, мабуть, якийсь прояв дракона.
— Коли я ховалася в тунелях під вирвою, — відказала на те Шадрі, — пам'ятаєш, я знайшла стародавнє різьблення, що зображувало химерно поєднаних в єдине ціле дракона та людину. Я думаю, що відповідь — і те, і інше, і жодне з них. — Вона почекала, що вони скажуть, але побачила, що її пояснення не допомогли їм краще зрозуміти, в чому полягає відповідь. — Я не думаю, що ти Кур, — вибач, — але ти і не Оссус. Ти щось... щось зовсім інше. У тебе є дві сторони: твердість і м'якість, творіння і руйнування. Ти — баланс, центральна точка. Добро і зло. Хижак і жнивар... так само, як і люди.