— Але якщо я щось інше... — Обличчя Тона зараз виглядало таким молодим, таким чистим, і Елліель усім серцем потягнулася до нього. — Тоді моє призначення вже близько. Зараз, очевидно, настають ті часи, для яких я був створений? Рівновага? Точка опори?
— Давай не будемо квапити події. — Елліель обійняла його, не бажаючи жодних змін. Ця мить була такою прекрасною. А Шадрі дала їм вкрай суперечливі відомості.
— Я готовий до всього, що може статися, — сказав Тон.
Елліель з якоюсь безнадійною відчайдушністю поцілувала його, потім погладила його по волоссю і пригорнула до себе. Вона поцілувала його ще більш палко, ніжно торкнулася шкіри.
— Давай кохатися знову. Зараз.
— Ти думаєш, що можеш наказувати богу чи дракону? — з тихим сміхом відказав Тон.
— Я знаю, як змусити свого коханого приділити мені увагу.
— Тоді я підкорюся твоєму наказу.
Вони стискали одне одного в обіймах, запалюючи свої внутрішні вогні, але, хоча Елліель і відганяла від себе всілякі думки й намагалася відволіктися від них, вона відчувала, що щось змінюється. Події підходили до свого завершення, усі питання складалися в якесь дивне рішення. У них з Тоном була руна забуття, і цей зв'язок не був схожий ні на який інший, але водночас Елліель і Тон були дуже різними, хай би як багато в них було спільного.
Засинаючи в обіймах коханого, вона заплющила очі й просто зосередилася на цій чудовій миті. Але все одно вона відчувала, як земля гуркотить під ними.
88
Глибоко вдихнувши, емпра відчула, як всередині неї надимається сила, зростає енергія її божка, а разом з тим і віра народу, її народу. Підхоплена цим почуттям, вона полинула назустріч своїй долі. І коли вона заговорила до Кловуса, її голос звучав потужніше, ніж будь-коли раніше.
— Я — Ішара!
На храмовій площі поруч із емпрою мерехтів новий божок. Він став більш ясно видимим і сильнішим від усього того потрясіння, горя, віри та надії всіх її послідовників, які відмовилися визнавати, що їхня емпра справді покинула їх.
Попередники Кловуса, що були верховними жерцями до нього, теж бажали збудувати такий велетенський храм, але Ілуріс зупинила будівництво, тому що не хотіла ризикувати, зосереджуючи занадто багато сили в одному місці, в одному божестві. Нині Кловус своїми діями призвів саме до того, чого вона боялася. Він був дурнем, над яким тепер ще й не було жодної влади.
Ілуріс рушила до Маґніфіки. Її нова сукня з тонкого барвистого шовку була оздоблена вишуканими шаликами, а сяючі браслети та обручі мелодійно дзвеніли і яскраво виблискували. Уся постать емпри була огорнута статичною електрикою, і з неї, здавалося, кожної миті були готові вирватися іскри та вдарити струмом будь-кого, хто наблизиться до неї. Храмові охоронці зайняли свої позиції, лучники стояли напоготові, вже наклавши гострі стріли на тятиви своїх луків. Але всі вони застигли в нерішучості, просто спостерігаючи, як до храму наближається Ілуріс.
Крізь якийсь дивний туман вона усвідомлювала, що поруч із нею йде Семі, а каптані Вос гордовито крокує попереду, готовий захистити її від будь-якої загрози, ніби він вважає себе цілою армією, втіленою в одній людині.
Біля підніжжя храму Маґніфіка емпра широко розкинула руки, пропускаючи крізь себе силу божества. Ілуріс знала, що володіє справжньою силою, здатною подолати верховного жерця, хай він і пов'язаний зі своїм велетенським божком.
Кловус стояв угорі на одному з кам'яних ярусів.
— Я веду за собою народ, — прогримів його голос. Темно-синій каптан маяв навколо верховного жерця, наче підхоплений буремним вітром. — Я направляю його молитви. Я зробив божка сильним — серепольського божка, який захистить нас від наших ворогів.
Ілуріс відповіла звичайним голосом, але її слова були посилені так, що всі присутні на храмовій площі почули її.
— А що як ти, Кловусе, є ворогом Ішари?
Жерці з інших округів, що зібралися біля храму, намірялися підтримати верховного жерця, проте тепер у деяких з них на обличчях проступила невпевненість.
— Почуй нас, убережи нас, — голосно повторювали люди в натовпі. Все більше й більше містян стікалося на площу, стаючи плечем до плеча, долучаючи свої голоси до знайомої молитви. «Почуй нас, убережи нас». Деякі спрямовували свою молитву верховному жерцеві та вочевидь могутньому божку Сереполя, але інші вирішили молитися Ілуріс, роблячи її сильнішою. Її новий божок розростався, готовий зустрітися віч-на-віч зі своїм суперником, своєю подобою.
Кловус закричав, і високо в небі вдарив грім, а великий храм затремтів. Риштування й купи будівельного каменю на найвищому ярусі затряслися й розвалилися. А вже за мить каміння вибухом підкинуло в повітря, і його уламки закружляли навколо, мов сухе листя, а великі цеглини посипалися вниз по сходах.
Несамовитий вихор вітру, пилюки й чорного диму з гуркотом та ревом вирвався із самого серця Маґніфіки, і яскраві блискавки пронизували цей страшний вир. Величезний стовп, вкритий незліченними очима — очима хижаків, очима комах і блискучими людськими очима, — ринув угору. Серепольський божок нуртував і клекотів, виплескуючи силу незліченних жертвоприношень і молитов, гніву і жаги крові, спрямованих проти ворогів Ішари — ворогів, яких визначав верховний жрець ловус.
Раптом серепольський божок ніби вивернувся навиворіт, явивши безліч облич, що зайшлися в беззвучному крику, то були страшенно спотворені образи людей, яких він убив під час свого останнього нападу шаленства. Оскалені пащі вищирялися численними гострими іклами, а міріади очей спалахували гнівним вогнем. Кловус, сповнений впевненості у своїх силах, став спускатися сходами до Ілуріс, а позаду верховного жерця велетенською тінню нависав розбурханий божок.
Проте емпра відчувала власну силу, власного божка, і вона анітрохи не сумнівалася, що може бути такою ж сильною.
— Почуй нас, убережи нас, — прошепотіла вона сама до себе і зробила крок уперед. Щось було не зовсім гаразд всередині неї. Але, хай там як, настав час діяти.
Її свідомість огорнув якийсь туман, заважаючи ясно мислити та орієнтуватися в просторі. Це був не біль, як тоді, коли на неї було скоєно напад і її череп тріснув, а кров хлинула в мозок. Вона так довго пробула в безпам'ятстві, позбавлена можливості мислити й усвідомлювати, а тепер їй потрібно було знайти сили, щоб перемогти в цій останній битві. Вона витратила стільки зусиль, просто щоб дістатися сюди, тільки щоб почати цей двобій. Їй вистачить наснаги.
Її новий божок отримував енергію від молитов містян, що зібралися біля храму. Люди, можливо, й були вражені появою божка Маґніфіки, але вони також пам'ятали, як цей божок зруйнував їхнє місто, знищив стільки будівель, забрав стільки невинних життів. Побачивши Ілуріс, якій вдалося повернутися до життя, побачивши яскраве мерехтіння та сяйливий ореол навколо емпри, що тепер протистояла Кловусу, містяни зміцнилися у своїй вірі, і їхні щирі молитви сповнювали її нового божка все більшою й більшою силою та натхненням.
Ілуріс піднімалася кам'яними сходами назустріч верховному жерцеві, а Семі та Вос рухалися по обидва боки від неї. Емпра звернула увагу на молоду жінку, свою наступницю. Від самих перших днів спілкування з вуличною дівчиною з округу Прірарі Ілуріс була переконана, що Семі достатньо розважлива, врівноважена та винахідлива, щоб бути хорошою правителькою.
Навіть тепер, коли на площі перед храмом Маґніфіка от-от могла вибухнути жорстока битва, Ілуріс звернулася до Семі з великою материнською теплотою.
— З тобою наша земля в надійних руках, — промовила вона. — Ти знатимеш, що робити. Не сумнівайся в собі. Я торкаюся полум'ям однієї свічки до ґнота іншої.
— Про що ви? — стривожено спитала Семі.
Нове божество вже набувало іншої форми, поступово закручуючись у нестримний смерч. Ілуріс відчувала його навколо себе — не лише як захисника, але й як частину себе самої, сильнішу частину... і вона не могла більше встояти. Червоний сплеск болю пронизав порожнечу за її очима. У голові щось вибухнуло, і її думки розлетілися вусібіч.