Піднявшись на перевал тоді, коли якраз почало світати, вони зупинилися, оглядаючи землі Остерри, що розкинулися перед ними. У сяйві вранішнього сонця виднілася велика армія Мандана, яка отаборилася на гірському схилі всього за кілька миль нижче від них. Над наметами на високих жердинах майоріли прапори Співдружності та Остерри.
Ґант направив коня до лісочка похилених вітром сосен, де вони могли сховатися від сторонніх очей.
— Тут ми відпочинемо та підготуємося, — кивнув він Ондеру. — Коли я зійдуся з Уто в бою, то хочу бути повністю до цього готовим.
Поки Ґант відпочивав, влаштувавшись на землі серед дерев, юнак приніс води з потічка неподалік, що утворився з талого снігу, та вполював плямистого лісового бабака, який, сидячи серед каміння, виявляв надто багато цікавості до них. Ондер зняв шкурку з пухнастого гризуна і хотів засмажити його, але Ґант не дозволив розкласти вогонь, бо був певен, що хтось із табору конаґа побачить дим багаття. Тож чоловіки з'їли м'ясо сирим, запиваючи холодною водою, та поїли трохи диких ягід, які Ґант знайшов неподалік.
Ондер нагадав собі, що вони Хоробрі. Вони можуть виживати і в таких умовах.
Ґант узяв миску з водою і гострим кинджалом зішкріб щетину зі свого грубого обличчя, а потім відтер пилюку й плями з чорних обладунків та плаща. Ондер теж поголився, дивлячись на своє відображення у воді. Він бачив татуювання на своїй щоці, але вперше просто прийняв це тавро, яке говорило кожному стрічному, що він скоїв ганебний вчинок і був справедливо покараний за це. Якщо вже так сталося, то тепер це татуювання мало слугувати йому нагадуванням про смиренність. Нагадуванням діяти гідно. Йому більше не було конче потрібно згадати все, що він зробив. Тепер він радше прагнув створити новий спадок, рухатися вперед, а не жити думками в минулому.
Ввечері Ґант підвівся на ноги, змахнув із себе хвою і випростався, готовий рушати.
— Ми дістанемося туди в сутінках. Я вибрав цей час.
Вони знову сіли верхи на своїх коней і поїхали гірською стежкою, що вела до військового табору. Сонце відкидало довгі тіні позаду них, і двоє вершників не намагалися ховатися. Ондер у глибині душі й досі вважав себе Хоробрим, і саме так належало діяти Хоробрим.
На краю табору конаґа Ґант сердито глянув на сині прапори із символом відкритої руки, наче він почувався ображеним тим, що Мандан продовжує використовувати цей знак. Він звернувся до Ондера.
— Що б тут не сталося, ти будеш свідком цього. Саме ти маєш запам'ятати все, що тут відбудеться. — Він кивнув на зібрані в таборі військові сили, відзначивши, що вони явно готові вирушати вже наступного дня. — Я розраховую на тебе: ти маєш повернутися і розказати про все побачене королям Колланану та Адану.
Молодий чоловік глибоко вдихнув, намагаючись підготувати свій розум і своє тіло до того, що йому належало зробити, і подивився на вороже військо, яке було вже зовсім поруч. Йому аж до нестями хотілося довести, що він людина честі. Він служитиме чесно й віддано, навіть якщо це коштуватиме йому життя.
— Я битимуся разом з тобою. Ти не зможеш здолати їх усіх сам.
— Я не маю наміру здолати всіх. Я збираюся здолати тільки Уто. — Ґант, звузивши очі, кинув на нього пронизливий погляд. — Ондере, я наказую тобі не бути дурнем. Ця місія важливіша за нас обох. Ти заприсягнувся робити все, що я від тебе вимагатиму.
Ґант чекав відповіді довгу, напружену мить.
Нарешті Ондер заговорив:
— Якщо це те, чого ти вимагаєш, я це зроблю. Я присягнув тобі.
Ґант під острожив коня, і вони разом поїхали поміж солдатів, які зібралися біля вогнищ чи влаштувалися на землі перед низькими наметами, нагострюючи мечі або пораючись з обладунками, знуджені й невдоволень Вояки піднімали голови, помічаючи, що до них наближаються двоє вершників, проте ніхто не наважився стати на шляху в Хороброго та його супутника. Ондер замислився, чи відкинули ці солдати останні сумніви щодо будь-яких вчинків їхнього конаґа і тепер слухаються його в усьому.
Ґант направився до центру табору, де був встановлений командирський намет. Наблизившись до нього, він вигукнув:
— Де конаґ Мандан — і Уто?!
Хоробрий зіскочив з коня і кинув невдоволений погляд на намет, вхід до якого був прикритий запоною, хоча сонце ще навіть не сховалося за обрій. Будь-який інший воєначальник мав би зараз бути серед своїх воїнів. Ондер тим часом теж спішився.
Полог намету відсунувся, і з нього, наче ведмідь з печери, вибрався Уто. Він був у своєму чорному вбранні, а в руці тримав оголений меч. Глянувши на нього, Ондер відчув, як його серце на мить завмерло. Десь у глибині душі він все ж очікував, що впізнає цього Хороброго і хвиля спогадів нахлине на нього, як це сталося з Елліель. Він бився пліч-о-пліч з Уто в Міррабаї і, піддавшись паніці, втік від страхітливого божка. Але його минуле залишилося все тією ж нічим не заповненою порожнечею всередині нього.
Позаду Уто став Мандан з блідим змарнілим обличчям та запаленими почервонілими очима. І хоча молодий чоловік начебто вважався правителем трьох королівств, він зіщулився позаду свого Хороброго, ніби шукаючи в нього захисту.
Уто вп'явся поглядом в Ґанта, не звертаючи жодної уваги на Ондера, наче того взагалі не існувало.
— Чого вони хочуть? — спитав Мандан.
Уто, обернувшись, прикрикнув на молодого конаґа:
— Я попереджав, щоб ви не втручалися в розмову. Це надто важливо, і тут я приймаю рішення. — Конаґ злякано втягнув голову в плечі.
Ондер був вражений побаченим. Його рука потягнулася до руків'я меча, але то був звичайний клинок, якому було дуже далеко до реймера. Ґант заговорив різким голосом.
— Якщо ти Хоробрий, то повинен бути абсолютно відданим своєму конаґові. А ти отак з ним поводишся?
— Я поводжуся з ним так, як він того потребує, — відповів Уто. — Я його наставник, і доля Співдружності зараз у моїх руках.
— Так не повинно бути, — заперечив Ондер, хоча він навіть не міг вирішити, хто з них розчарував його більше — Мандан чи Уто.
Уто глянув на Ондера, і цей погляд обпік його, так наче Хоробрий ткнув йому в обличчя смолоскипом.
— Я впізнав би тебе навіть без татуювання на обличчі, боягузе. Ти кинув мене, коли був потрібен мені найбільше. Ти злякався. — Він виплюнув останнє слово, так ніби то був згусток отрути.
— Я знаю, — відказав Ондер. — Я приймаю те, ким я був, і те, що я зробив. Тепер я є тим, ким прагну бути.
Коротко реготнувши, Уто повернувся до Ґанта і хитнув підборіддям у бік Ондера.
— Ти теж його пам'ятаєш. Ти був там, коли ми наклали на нього руну забуття.
— Я чув, як ти розповідав цю історію, — сказав Ґант, а потім стишив голос. — І я чув набагато гірші історії про тебе, Уто.
З дальнього кінця табору підійшли двоє нових Хоробрих конаґа, Титан і Дженна. Вийшовши вперед, Хоробра сердито зиркнула на Ондера, і юнак відчув, як усе його тіло пробрав глибокий холод. Невже вона теж була там, коли йому робили татуювання?
— Що він робить у нашому таборі?
Ондер повернувся до Хороброї, намагаючись згадати її.
— Я прийшов з Ґантом.
Не відводячи погляду від Ґанта, Уто звернувся до Дженни.
— Цей чоловік не є Хоробрим. Він боягуз, який покрив себе ганьбою. Забери його з моїх очей.
Ондер приготувався чинити опір, але Дженна вліпила йому такого ляпаса, що в нього задзвеніло у вухах. А потім вона схопила його ззаду за шию й потягнула геть від намету, повз інші вогнища.
Ґант ні на мить не зводив погляду з Уто.
— Він вільний робити, що забажає, — промовив він. — Я не просив його приходити сюди.
— Тоді чому ти тут, Ґанте? Я чув, що ти теж зрадник Співдружності, й був з військами конаґа під Янтоном. Чому ти не захистив лорда Кейда?
Потворний Хоробрий випростався з гордо піднятою головою.
— Тому що він на це не заслуговував. Коли я дізнався, що він вчинив з Елліель, моя честь не дозволила мені це стерпіти. — Він зробив кілька кроків уперед, все більше розпалюючись. — І це було до того, як я дізнався правду про тебе, Уто. — Не відриваючи від нього погляду, Ґант стиснув реймер навколо зап'ястя й запалив вогняний клинок.