Відчуваючи потребу дати сили своєму захиснику, Семі покликала його через своє серце. Навіть не заплющуючи очей, вона спрямувала створений нею образ назовні і ввись, вливаючи його в нового божка. Сама Ішара була всередині цієї сутності, як і частка її любої емпри Ілуріс, котра так хотіла допомогти їм у цій боротьбі.
В цій битві Кловус більше не мав для неї жодного значення.
Відчувши якусь зміну у своїй полонянці, верховний жрець переможно реготнув, і Семі відчула, як він напружився, готуючись завдати смертельного удару. Вона затамувала подих, чекаючи, що будь-якої миті гостре жало ножа увіп'ється в її горло, але раптом Кловус заволав від болю. Він сіпнувся назад, виючи і розмахуючи кинджалом.
Це Вос, вирвавши стрілу з грудей і з останніх сил рвонувшись угору, встромив гостре вістря крізь каптан Кловуса у його м'який пах. Жрець верещав, хапаючись за промежину і намагаючись зупинити потік крові.
Семі, щойно хватка Кловуса ослабла, вирвалася з його рук і в ту ж секунду врізала йому ліктем у живіт, і той повалився на сходи, корчачись в муках і стікаючи кров'ю.
Два божества, що рухалися по колу один проти одного, почали надиматися, розпалюючись, немов у велике багаття підкинули свіжого хмизу. Дим і блискавки, вітер і гарчання ставали все сильнішими. Безформна маса обох божественних сутностей наповнилася обличчями найрізноманітніших мертвих людей: чоловіків і жінок, багатих і бідних, молодих і старих, розлючених і спокійних.
Семі почула голос, що залунав у неї в голові, знайомий голос Ілуріс, але вже більше не слабкий, сухий та хрипкий, яким був відтоді, як вона прокинулася в підземеллі під палацом. Я — Ішара!
— Я — Ішара! — луною повторила Семі.
Обидва божки черпали сили в цьому голосі, і Семі раптом відчула, що навколо неї щось змінилося, наче перемінилася погода. Їй заклало вуха. У повітрі прокотилися, потріскуючи, розряди статичної електрики, і їй здалося, що запахло свіжим дощем, і цей новий запах ніс радість, впевненість, перемогу.
Вона з подивом і захопленням зрозуміла, що обидва божки не мають наміру знищувати один одного. Вони були окремими проявами Ішари, обидва черпали силу з магії, що була душею цієї землі. Божок Маґніфіки і нове божество емпри кинулися одне до одного, але не для того, щоб битися.
Вони об'єдналися і злилися воєдино.
Разом вони стали могутнішими за найсильніше божество, яке коли-небудь існувало на світі, це був подвійний прояв Ішари, створений тими, хто молився великому храму своєї віри, а також тими, хто молився за свою правительку емпру Ілуріс. Єдину божественну сутність вела за собою поглинута емпра, її живила енергія всієї землі Ішари і посилювала незліченна кількість відданих вірян у Сереполі.
Семі зрозуміла, що Ішарі потрібні обидві складові — і віра, і лідерство.
Вос нерухомо лежав на сходах, з глибокої рани на грудях рясно текла кров. Верховний жрець Кловус, зіщулившись, голосно стогнав, тримаючись за пах. Потім він вирвав стрілу і підняв угору закривавлену руку, намагаючись підкорити своїй владі божка і змусити слухатися його.
Не звертаючи на нього уваги, Семі впала на коліна біля очільника Яструбиної варти й схопила його за руку.
— Восе! — Він мовчки стиснув її пальці. Вона притисла долоню до рани в нього на грудях, намагаючись зупинити кровотечу. — Восе...
Але як емпра, обрана Ілуріс, вона також повинна була врятувати цю землю. Семі взяла себе в руки і приготувалася протистояти тому, що робив Кловус. Просто перебуваючи поруч із Восом, вона відчувала себе сильнішою і впевненішою.
Семі спрямувала свою свідомість до об'єднаного божества і до того, що залишилося від Ілуріс усередині нього. Спираючись на віру й молитви людей, які зібралися на площі, вона дала відсіч Кловусу.
Храм Маґніфіка здригнувся і затремтів. У його величезних кам'яних брилах з'явилися тріщини, фундамент захитався.
Об'єднаний божок схопив верховного жерця і підняв його з храмових сходів у невидимі вируючі обійми урагану. А потім божественна сила підхопила й Семі, відірвавши її від Воса, і дівчина опинилася посеред нестримного вихору високо в повітрі.
Ахнувши від несподіванки, Семі відчула, як напружуються всі її м'язи. У будь-яку мить її могли жбурнути на землю або розтрощити об стіну храму. Божок міг зробити з нею все, що завгодно. Вона спробувала звернутися до сили Ілуріс і раптом відчула присутність своєї наставниці, котра якимось чином передала дівчині, що їй нічого не загрожує. Коли Семі зрозуміла, що божок не заподіє їй шкоди, її переповнило почуття полегшення. Вона була обраною, і на неї чекало неймовірне майбутнє. Змусивши себе розслабити м'язи, Семі відринула всі сумніви й повністю віддалася новим для неї відчуттям.
Кловус безпорадно смикався і кричав, намагаючись боротися, його обличчя скривилося в злобній гримасі. Він робив усе, що міг, щоб нав'язати божку свою волю. Божественна сутність розкручувала їх обох, усе швидше й швидше, і Семі просто здіймалася вгору, мов пір'їнка, підхоплена вітром, а Кловус увесь цей час борсався й верещав.
Що більше він боровся, то більше життя починало покидати його; що більше він намагався контролювати, то менше йому це вдавалося. Семі спостерігала, як обидва божки, діючи узгоджено, забирають із нього життя, саму суть його існування. Верховний жрець, поступово зморщуючись, перетворився на висохлу муміфіковану оболонку, на сіруваті рештки людини, які, невпинно кружляючи, розпалися на клаптики і зрештою без сліду розвіялися вітром.
А Семі літала досхочу, втративши відчуття часу і почуваючись бадьорою, сповненою оптимізму. Потім повільно й обережно божок опустив її на землю поруч із Восом.
Вітаючи її, народ вибухнув радісними криками і нестямним ревом, чи не гучнішим, аніж буря, влаштована божками.
94
Відбиваючись від Лютих, Адан бачив, як армія його брата спускається з гір, і він думав про всі ті стратегічні воєнні наради й зустрічі, на яких вони обговорювали, як протистояти конаґу.
Тепер це стало реальністю.
— Військо, до мене! — вигукнув він. Його вартові Стяга підняли прапори Судерри та Співдружності — справжньої Співдружності. Він пришпорив коня, щоб відірватися від оскаженілих Лютих. Елліель і Тон трималися поруч із ним, охороняючи короля. Вони дивилися на потік ворожої кінноти, який здавався нескінченним. Очолювали його троє Хоробрих.
— Уто там, — холодно процідила Елліель. — Він повинен бути там.
Адан знав, що вона має рацію.
— Мандан буде з ним.
Трохи далі на узгір'ї ще одна з цих дивних магічних машин загула й жбурнула в скелі пульсуючий заряд магії, від якого загуркотіли гори. Адан розумів, що їхньою головною метою мають бути ці незбагненні пристрої, але просто зараз армія конаґа Мандана неслася прямо на них. Хотів би він знати, що ж сталося з Коллананом.
Він відкинув назад з плеч свій плащ, знаючи, що вся армія дивиться на нього, хай солдати й продовжували битися з Лютими... які після смерті By стали разом з тим вбивати один одного. Але чому? Що зробив Колланан? Роз'ятрені втручанням людей воїни піщаних і крижаних Люті атакували їхнє військо. Бійці в блискучих обладунках, скачучи верхи на ауґах та унуках, кинулися в атаку.
Побачивши великі сили Лютих, які зібралися тут, в передгір'ї, Мандан, можливо, нарешті усвідомить справжню небезпеку — після того, як стільки часу її заперечував. Здавалося, минуло вже ціле життя відтоді, як він, Адан, та його дядько, подолавши довгий шлях, прибули до Конвери, щоб попередити конаґа Конндура про Лютих, благаючи його про допомогу. Але Уто зробив усе можливе, щоб їхні застереження виявилися марними і щоб ніщо не заважало його війні помсти.
Адан, очоливши атаку передового загону своєї армії, не зводив очей зі знеславленого Хороброго, який мчав попереду з високо піднятим реймером.
Кіннота Співдружності на повному скаку наближалася до поля бою, і частина армії Нортерри та Судерри, захищаючи свій фланг, розвернулася до нових супротивників. Тим часом воїни Лютих продовжували напосідати, щоб прорвати людські ряди, не бачачи різниці між однією людською армією та іншою.