Колл був упевнений, що гора вибухне знову. Він пам'ятав, як під час першого виверження вогонь і попіл стерли з лиця землі гірські села й шахтарські містечка, зруйнували дороги, вбили незліченну кількість людей.
Він пригнувся, затуляючи своїм тілом онука.
— Тримайся! — крикнув він. Бірч вчепився в чорну гриву коня, і вони помчали геть від цього місця, де здригалася й тріщала сама земна кора.
Земля під ними ходила ходором, і Колл уявив собі драконів, які саме в цю мить пробиваються з далеких глибин на поверхню. Скелі почали падати одна за одною, підземні поштовхи ставали все сильнішими, і зрештою зубчаста гірська гряда розщепилася, розділившись навпіл.
І хоча саме маги своїми могутніми ударами спричинили цей руйнівний катаклізм, тепер вони могли лише безпорадно спостерігати, не в змозі нічого з ним вдіяти. Кілька сусідніх гірських вершин вибухнули, мов киплячі казани, з яких позривало кришки, викинувши в небо валуни завбільшки з будинок. На армії людей і Лютих, що вже перемішалися на полі бою, посипалося каміння. Ще дві гігантські магічні машини розтрощила скеля, яка і впала прямо на них. З тріщини біля підніжжя вулкана Вада, що з кожним поштовхом ставала все ширшою, ринула ріка яскравої лави, а в повітря здійнявся струмінь гарячої пари.
Схилившись над Бірчем, щоб захистити його своїм тілом, і боячись, що їх розчавить брила, яка прилетить з неба, Колланан відчайдушно підганяв Шторма. Чорний кінь мчав щодуху, перестрибуючи через дедалі ширші тріщини в землі. Бірч тримався за нього з усіх сил.
Позаду, там, де проліг викликаний магами пролом у гірському хребті, всі вони попадали на землю, не в змозі втриматися на ногах і захистити себе від страшної стихії. Хвиля розпеченої лави накрила їх, поховавши під собою.
Королева Кору зуміла зловити одного з вовкоконей і одним рвучким рухом застрибнула йому на спину. Вона вдарила його ногами в боки, і вони, одночасно завивши, помчали вперед. Кору тримала над головою щит із драконової луски і розмахувала списом Дар, скликаючи Лютих на останню битву.
Коли гора розкололася, Колланан, що на повному скаку все більше віддалявся від неї, кинув погляд через плече. Щось темне й лускате з гострими крилами почало виринати із зяючої рани в горі.
98
Після того, як два божки-суперники злилися над храмом Маґніфіка, над площею заклубочилися гігантські грозові хмари, які, розширюючись угорі, нагадували своїм виглядом велетенське ковадло. Густо пронизані молитвами і люттю, надіями і страхами, вони закрутилися в нестримному вихорі, перетворившись на незбагненну для людського розуму громову бурю, від якої перехоплювало подих.
Однак ця буря, мов величезні могутні долоні, ніжно обіймала Семі в піднебессі, а потім обережно поставила її на землю перед сходами храму. І коли ця неосяжна сила відступила, шкіра й волосся дівчини потріскували, а розум повнився неймовірно чудесними думками. Світ, здавалося, кружляв та пульсував навколо неї, і Семі відчувала незвичне запаморочення, яке заважало їй ясно мислити. Під час дивовижного польоту їй не було завдано жодної шкоди, але, вражена пережитим, вона похитнулася, зробила два кроки вперед і впала поруч із каптані Восом.
Він лежав на землі, стікаючи кров'ю. Кров пузирилася в нього на губах, а з грудей при кожній спробі вдихнути виривався надривний хрип. Вос врятував її, але тепер з глибокої рани в грудях, куди поцілила стріла, разом з тонкою цівкою крові витікало його життя. Попри всі зусилля побратимів, бійців Яструбиної варти, які намагалися його врятувати, він помирав.
Велелюдний натовп на храмовому майдані ошелешено мовчав. Багато городян втекли, намагаючись сховатися десь у місті, бо добре знали, що велетенське божество може розтрощити всі будівлі в Сереполі, перетворивши їх на купи дрізок та уламків. Але натомість божок просто вирував на місці, нікуди не рухаючись, немов чекаючи чогось.
Десятиліттями емпра Ілуріс не дозволяла честолюбним жерцям будувати Маґніфіку, остерігаючись того, що всього одному божеству буде віддано так багато сили та віри. Однак, після того як Кловус, знехтувавши побажаннями Ілуріс, виплекав це велетенське божество, навіть він сам не зміг його контролювати, і божок, якого він випустив на волю, вщент зруйнував значну частину міста.
А тепер нове божество, утворене завдяки об'єднанню двох божків, було набагато могутнішим.
Семі не могла собі й уявити, як хтось зможе здобути владу над цією величезною, вдвічі сильнішою божественною сутністю. Але раніше вона мала можливість відчути обох божків. Вона знала, чим вони по своїй суті. І вона, Семі, була емпрою, як це привселюдно проголосила Ілуріс. Подвійне божество відображало вірування народу, віру всієї Ішари.
Тепер Семі була Ішарою, і в глибині душі вона знала, що народ в її країні добрий, хоробрий, відданий і чесний. Звичайно, деякі люди були порочними, байдужими та непорядними, проте це не було їхньою справжньою суттю.
— Я — Ішара, — прошепотіла Семі, думаючи про Ілуріс, думаючи про весь свій народ. Вона відчувала поколювання на шкірі, а волосся, потріскуючи, розлетілося навколо голови, немов поруч вирувала маленька грозова буря.
Семі стиснула руку Воса і відчула, як вона ворухнулася. Його потиск був зовсім слабким, а шкіра — сіруватою й холодною від втрати крові. Семі повинна його врятувати. І навіть попри те, що в цю саму мить несамовитий ураган здіймався над Сереполем, вся її увага, всі її тривоги й страхи зосередилися на її коханому.
Вос, ледь ворухнувши повіками, глянув на неї, і Семі побачила, що він згасає. Вона простягнула руку до нього і затримала її над ним. Енергія продовжувала потріскувати й пузиритися в її венах, і то була енергія божків.
Її любов до відданого очільника Яструбиної варти долинула до величезної божественної сутності, зміцнюючи й посилюючи саме її єство.
І коли Семі, опустивши руку, торкнулася глибокої рани на грудях Воса, сила божків влилася в дівчину, а з неї вже її власна сила перетікала до Воса.
Божества могли формувати й творити магію, змінюючи за допомогою неї як цілу країну, так і тіла людей, і тепер Семі зрозуміла, що зупинити потік крові, вилікувати рану — це зовсім просто. Густа червона рідина, що пролилася з тіла Воса, сама по собі була жертвоприношенням, яке дало сили божку, і тепер у відповідь він віддавав свою силу. Семі зцілила Воса.
Каптані, моргнувши, здивовано дивився на неї, а Семі на якусь мить завмерла, не в змозі відірвати погляду від своєї руки, вкритої червоними плямами крові. Потім дівчина взяла його за руки й допомогла підвестися. Вос виглядав цілковито, дивовижно здоровим. Семі відчула, що тепер між ними утворився новий зв'язок, — зв'язок, що поєднав їхні серця і їхні думки, зв'язок, який виник після всіх тих важких випробувань, через які їм довелося пройти разом.
І хоча Семі використала частину енергії, що була розлита в повітрі та зосереджена всередині божества, саме те, що вона зробила це задля порятунку іншої людини, здавалося, ще більше зміцнило нового божка. Семі більше не боялася його. Він теж був Ішарою.
Вос, знову сильний та енергійний, стояв поруч із нею. Разом вони вдивлялися в неосяжну об'єднану божественну сутність, від самого споглядання якої захоплювало подих. Семі почула, як з усієї храмової площі, заповненої вірянами, доноситься проникнутий благоговінням молитовний наспів.
— Почуй нас, убережи нас. Почуй нас, убережи нас.
Окружні жерці, що раніше зібралися біля підніжжя храму, після того, як почалося протистояння, злякавшись, розбіглися і змішалися з натовпом. Вони на власні очі побачили повернення емпри Ілуріс, нехай навіть вона постала перед народом рівно настільки, щоб передати владу та вірування обраній нею наступниці. Побачивши Семі, вони відчули, ким вона є, і приєднали свої голоси до загального співу, зміцнюючи її верховну владу, а єдиний тепер божок вселяв у них навіть ще більший побожний страх.
Семі зрозуміла, що це її божок — божок Ішари.
Вона не знала, скільки тривала ця напружена мить: чи то години, чи то частку секунди. Божок нависав над нею, чекав на неї.