Першою вклонилася худорлява жінка із заплетеним у коси волоссям з Тамбурдинського округу.
— Ваша Величносте. — Вона зігнулася в глибокому поклоні. — Моя емпро.
За нею вклонилися ще троє окружних жерців, а потім всі одинадцять священиків засвідчили свою шану та вірність емпрі. Семі не відчула з їхнього боку якоїсь прихованої ненависті чи почуття образи. Щоб справити потрібне враження, вона довго мовчала, ніби зважуючи своє рішення, але вже знала, що саме і як саме їм слід сказати, щоб зробити їх союзниками.
Нарешті Семі заговорила офіційним тоном.
— Наше місто серйозно постраждало, але тепер мій народ об'єднаний. Ішара повинна зцілитися й знову стати сильною, і для цього мені потрібна ваша допомога. Після того, як ми поховаємо наших загиблих і пом'янемо їх, ми відновимо пошкоджені будівлі, очистимо місто від слідів пожеж. — Її голос зазвучав суворіше. — Ми повинні покарати тих, хто скористався нашою слабкістю і сум'яттям.
Кілька жерців здригнулися.
— Ніколи не можна забувати, що всі ми — Ішара. Ми знаємо, якою має бути Ішара. Ми розуміємо, чого потребує Ішара, знаємо її слабкі й сильні сторони та її устремління. Ми розуміємо віру нашого народу. — Вона зробила паузу, а потім додала. — І я маю намір відбудувати храм Маґніфіка.
Вона почула, як у Воса перехопило подих. Навіть окружні жерці виглядали здивованими.
— Але ми зробимо це тільки тоді, коли це буде доречно, і будемо діяти обережно й розважливо. Емпра Ілуріс зупинила будівництво, бо вона побоювалася, що занадто могутнє божество може стати об'єктом зловживань з боку честолюбного жерця. Саме так і сталося. Руйнування, завдані нашому місту, свідчать про безумство верховного жерця, який вважав себе вищим за віру нашого народу.
Тамбурдинська жриця знову схилила голову, і її коси гойднулися, як маятники.
— Божок може вийти з-під контролю жерця. Коли люди злі й налякані, то і їхній божок стає злим і наляканим. Іноді... нам не під силу з цим впоратися.
— Наш головний божок зник, але віра нашого народу не зникла, — відказала Семі. — Безліч місцевих божків так само живуть у своїх храмах, підтримувані молитвами й жертвоприношеннями. Досить скоро віра Сереполя та магія цієї землі створять для нас нового божка. Іскра вже є. — Вона нахилилася вперед, пильно дивлячись на жерців. — Наш новий храм Маґніфіка передусім служитиме місцем, де люди будуть збиратися й возносити свої молитви. Це буде великий храм, але не та велетенська громадина, яку намагався побудувати Кловус. Наш новий божок житиме в Сереполі — як наш заступник, а не руйнівник.
Яструбина варта й окружні священнослужителі перешіптувалися поміж собою.
Довіч, жрець із округу Сістральта, промовив:
— Але ж ми в стані війни. Ми повинні об'єднати наших божків, щоб боротися зі старим світом. Жрець Ерікал вже вирушив проти них з нашим флотом, і ми знаємо, що саме туди перенісся великий божок храму Маґніфіка. Там стільки зла! Саме зараз ми повинні здобути остаточну перемогу й викорінити безбожників.
— Ми повинні здобути мир! — гримнула Семі. — У нас є шанс подолати ненависть. Хіба ви цього не відчуваєте? Темрява розвіялася. Немає жодної причини для того, щоб старий і новий світ були смертельними ворогами. Вони наші далекі родичі. Ми походимо від спільних предків. — Вона зітхнула, згадавши про острів Фулкор. — Конаґ Конндур зрозумів це раніше за інших. Він хотів, щоб ми були його союзниками в боротьбі з величезним зростаючим злом. Тепер ми знаємо, що він був правий.
Семі підвелася з трону й заговорила голосніше.
— Він був правий! Я знаю, що було в серці Конндура, і знаю, що було в серці Ілуріс. Вони обоє хотіли миру, проте зрада з боку нашого верховного жерця, а також зрадники серед людей конаґа зруйнували все. Настав час діяти правильно.
Схрестивши руки на грудях, вона окинула їх твердим поглядом.
— Ось що я вирішила. Каптані Вос і його бійці Яструбиної варти будуть супроводжувати мене під час візиту до Співдружності. Ми візьмемо один з наших вцілілих кораблів, але не військовий. Я зустрінуся з конаґом трьох королівств і працюватиму з ним над тим, щоб змінити стосунки між нашими землями.
108
Коли король Адан — конаґ Адан — знову побачив стародавні стіни Баннрії, він відчув себе так само втомленим, як і це легендарне місто. Позаду була довга подорож з далеких гір, і в Адана вже голова йшла обертом від нових обов'язків, проте водночас йому надавали сил і наснаги думки про нову Співдружність... про новий світ.
Але найбільше він радів тому, що нарешті повертається до Пенди та їхньої дитини.
Відправивши Ксара із запискою до дружини, він разом з Коллананом і навіть з королевою Лютих працював над тим, щоб впорядковано розпустити всі їхні війська і повернути солдатів по домівках. Лорди-васали трьох королівств зібралися разом, щоб засвідчити свою вірність новому конаґові, але, оскільки в Співдружності ще зберігалося серйозне напруження та розбрат, Адану потрібно було якнайшвидше оселитися в замку Конвери. Все мало змінитися.
Тепер, коли він, поглянувши вперед, побачив, як на високих сторожових баштах Баннрії майорять прапори, старе місто справді виглядало як рідний дім. Як же він покине його?
Адан в'їхав у ворота, і королева Пенда кинулася йому назустріч. Він підхопив її, стиснув у обіймах і поцілував.
— Поки що я вдома, але ти знаєш, що скоро нам треба буде вирушати в дорогу. — Він погладив її довге темне волосся. — Часу в нас обмаль.
Декілька днів тривали незліченні зустрічі й святкові бенкети, але одного вечора Адан повів дружину на оглядовий майданчик на високій вежі. Блідно-помаранчеве сонце стояло низько над горизонтом, кидаючи вечірнє проміння на суворі гори й пустелю, що розкинулася за ними. Адану було приємно споглядати ринкові квартали Баннрії з торговими ятками, схожими на чарунки в бджолиному вулику, роздивлятися торговців прянощами та кожум'як, що повиставляли свої товари на столах під наметами.
Над головою ліниво кружляв Ксар. Адан почув, як у глухому провулку в одному зі старих будинків разом співає ціла родина. Від усього, що він зараз бачив та чув, і від спогадів, які зринали з пам'яті, йому стало гірко й радісно одночасно. Він усе ще не міг повірити, що Гейла Орра більше немає, і його зовсім не втішало те, що королева By дорого за це заплатила.
На верхніх сходах вежі показалася Чет, яка принесла королю й королеві останні новини. За нею дріботіла Ґлік. Арі одразу ж злетіла з її плеча і полетіла до Ксара.
Чет займалася підготовкою до переїзду нового конаґа в Конверу. Під її керівництвом слуги збирали вози з припасами, дорожні намети й вишуканий одяг, який знадобиться Адану та Пенді, коли вони прибудуть до свого нового замку.
Адан подивився на небо, яке набувало все темніших відтінків. Вже з'явилося кілька найяскравіших зірок. Він подумав про те, як багато часу вдивлявся в темну безмежність, розмірковуючи про всесвіт і свій спадок. Креслення детальних мап сузір'їв нічого йому не дало. Він сам вступав у битви і творив власну долю, хай би що говорили зорі. Світ впливав на нього, і сам він намагався вплинути на світ. Він був хорошим королем для Судерри і сподівався, що стане хорошим конаґом для всієї Співдружності.
Дивлячись на звивисті вулички внизу, де вже горіли ліхтарі та вогнища, Адан помітив багато барвистих наметів, встановлених на відкритих майданчиках, — це два каравани утауків, що вдень в'їхали через східну браму, знайшли собі тут місце для ночівлі.
— Кра, з нами все буде гаразд. — Пенда обійняла Адана за талію. — Утауки супроводять нас до нашого нового дому. І де б ми не були, мій дім — там, де ти.
109
Елліель і Ондер їхали разом через гори, шукаючи тренувальний табір учителя Онзу. Вони складали дивну пару: обоє з рисами Хоробрих, обоє з татуюванням на обличчях і обоє з реймерами на поясах. На Елліель була чорна тонка кольчуга, обладунки та вже пошарпаний плащ, що бачив кращі дні. Ондер був одягнений у просту коричневу куртку без рукавів і штани з грубої тканини, але тримався він тепер зовсім по-іншому. Зараз він був сильним, спокійним та рішучим воїном, а не безпорадним юнаком, пригніченим сумнівами та соромом.