Столиця, велелюдна й барвиста, готувалася до майбутньої церемонії коронації. Лорди-васали конаґа Адана з'їхалися з усіх кінців Остерри, Судерри та Нортерри.
Коли подорожні дісталися околиць розлогого міста, Ерікал був вражений — ніколи раніше він не бачив нічого подібного. Дуже багато всього в Співдружності сильно відрізнялося від того, до чого він звик в Ішарі, — запахи їжі, прапори, архітектура, музика, що лунала на вулицях, одяг родин, які працювали в крамницях, та їхніх покупців. По всьому місту з'явилися тимчасові ринки, присвячені коронації, де продавалися всілякі сувеніри та дрібнички на честь коронування Адана Старфолла.
Мистію побачене здивувало не менше, адже Конвера була зовсім не схожа на її крихітне селище. Їхня коняка була більше налякана, ніж вражена, і їм довелося зупинитися, щоб стара жінка надягла на неї шори і тварина так сильно не лякалася.
Ерікал подивився вперед, на замок, який височів на стрімчаку, а біля його відчиненої брами юрмилися численні прохачі, махаючи руками та вигукуючи привітання. Приєднавшись до людського потоку, Ерікал набрався духу і пояснив, що він ішаранець і йому потрібно побачити емпру.
Ці слова привернули до Ерікала багато поглядів, але оскільки його прохання було таким сміливим, а риси обличчя видавали в ньому чужинця, то йому вдалося пройти крізь зовнішню охорону до наступного кільця вартових. Якийсь конюх, що опинився поруч, пообіцяв подбати про їхнього коня та пошарпаний старий віз.
Ерікал кілька годин простояв на замковому подвір'ї, але таки зміг привернути увагу тих, кого йому потрібно було розпитати. Нарешті вони з Мистією дісталися до одного з крил замку, де зупинилася молода емпра та її оточення в очікуванні церемонії коронації.
Бійці Яструбиної варти в сяючих золотих обладунках та червоних плащах дивилися на Ерікала недовірливо й здивовано.
— Ти один з тих бранців, яких утримували на півночі? — запитав каптані. — Шукач перлів?
Ерікал похитав головою.
— Ні, зовсім ні. Я прибув сюди з ішаранським флотом, наш корабель розбився неподалік від узбережжя. Мало хто вижив... можливо, лише я.
З дальньої кімнати вийшла молода жінка, і Ерікал підняв на неї очі. На ній були барвисті ішаранські шати, а голову вкривали кольорові хустки, — вона була вбрана так само, як одягалася емпра Ілуріс. Але ця емпра була набагато молодшою, зовсім юною. Це була...
— Ти... ти дівчинка з вулиць Прірарі! — ахнув Ерікал. — Ти пропонувала щура моїй божкині!
Молода жінка повернулася до нього, і по її очах було видно, що вона його впізнала.
— Ти виглядаєш інакше: пошарпаний, але ще не зовсім змарнілий. Ти — жрець Прірарі.
— Мене звати Ерікал, — відповів він. Каптані глянув на емпру, і та кивнула. Ерікал, стоячи перед нею, вклонився, не в змозі повірити в те, що бачить. — То ви тепер емпра? Дівчина, яку Ілуріс взяла під своє крило!
— Так, я емпра Семі. — Щойно вона заговорила, як в куточку його ока з'явилися різнокольорові вогники. Жрець струснув головою, намагаючись відігнати марево. Проте іскорки з'явилися знову, тепер уже ближче, спалахуючи ледь помітними веселковими барвами.
Емпра Семі озирнулася, теж помітивши їх.
Ерікал перевів подих і почав шукати, де вони, але мерехтливі блискітки закружляли й перемістилися в інший бік, витанцьовуючи десь за межами його поля зору.
Жрець відчув тепло в серці.
— Ваша Величносте, я жрець Ерікал. — З цими словами примарні залишки божкині розгорілися яскравіше й стали сильнішими.
115
Величезний натовп зібрався перед святилищем пам'яті у Конвері. Адан був радий бачити всіх присутніх: вірних охоронців — в тому числі його зобов'язаних Хоробрих, — радників, вдячних підданих і друзів, але разом з тим він ніколи не зможе забути, якою ціною далася їм ця перемога і що їм усім довелося пережити. На щастя, він бачив попереду світлий шлях для трьох королівств і для Ішари.
Двома днями раніше у Конверу прибув король Колланан з Бірчем У супроводі свого Хороброго Ласіса та вченої дівчини Шадрі. Колланан привіз звістку від королеви Лютих, що теж потішило Адана й додало йому впевненості. Але водночас він відчув полегшення від того, що піщані й крижані Люті не прибули на коронацію...
Незліченні утауки виділялися в натовпі своїми яскравими родовими кольорами; вони свистіли й кричали, вишикувавшись уздовж головної вулиці, що вела до великої площі, де мала відбутися коронація. Коли процесія на чолі з новим конаґом і його королевою поволі рушила вперед, утауки першими почали вітати їх радісними вигуками й оплесками, а за мить до них долучилася і величезна юрба. Адан знав, що утауки вітають Пенду принаймні з такою ж радістю, з якою вітають його, і він був дуже цим задоволений. Йому знадобляться племена утауків, їхня торгівля та їхні відомості, щоб знову об'єднати три королівства в одну сильну Співдружність.
Адан подивився вгору, слідкуючи за поглядом Пенди. У небі кружляли сотні різнокольорових ска, і Ксар був серед них. А набагато вище він побачив золотистий спалах, і, можливо, то був просто відблиск яскравого сонця в очах... а може, веселковий дракон, що пролітав ген-ген високо в небі.
Ксар, блиснувши зеленим пір'ям і смарагдовою лускою, шугонув униз, дражнячи Адана точно так само, як тоді, коли украв у нього золоту підвіску. Це було в Баннрії, дуже давно... і завдяки цьому Адан зустрів свою кохану Пенду. Аданові стало тепло на серці від цього спогаду. А Ксар, щось буркнувши, знову злетів у височінь.
Синя ска пурхнула неподалік, погнавшись за Ксаром. Ґлік засміялася, їдучи поруч із конаґом Аданом та королевою Пендою й притискаючи до себе маленьку Оук. Дівчина повернула дитину обличчям до натовпу, показуючи їй численні барвисті прикраси на честь святкування.
— Всередині кола, — сказала вона. — Всі ми тепер всередині кола.
Вони дійшли до святилища пам'яті, і в натовпі запанувала тиша. Король Колланан був уже там, він гордо стояв у розкішних нортерранських хутрах та вишитій туніці поруч із головною хранителькою. Вчена дівчина Шадрі стояла попереду натовпу й не зводила променистих очей зі святилища пам'яті.
Суворі кам'яні леви дивилися на море людей, а тим часом Адан і Пенда піднімалися сходами, тримаючись за руки. Разом вони повернулися до головної хранительки Віколії. Висока худорлява жінка була одягнена в коричневі шати, оздоблені золотом, і мала надзвичайно поважний вигляд. Позаду неї стояла полірована мармурова плита, на якій було викарбуване ім'я Адана, а поруч з ним — ім'я Пенди.
За особливою домовленістю емпра Семі та її Яструбина варта розташувалися в лівій частині святилища, удостоєні такої почесті як важливі чужоземні гості. Звістка про мирні перемовини з Ішарою облетіла столицю, і, хоча багато людей ставилися скептично до давніх ворогів, інші відчули полегшення, дізнавшись, що їм не загрожує нова кровопролитна війна.
Адану було легко й радісно на душі.
Головна хранителька говорила й говорила, декламуючи пишну промову, яку вона написала для цієї знаменної події. Нарешті король Колланан вийшов уперед і перервав її.
— Дякую. Чудова промова, Хранителько. Але настав час дозволити конаґу Адану розпочати своє правління!
Король Нортерри взяв корону конаґа і благоговійно поклав її на голову свого небожа. Адан вклонився. Корона здавалася важкою, надто пишно прикрашеною численними коштовностями, але, коли вся площа вибухнула вітальними вигуками, Адан відчув себе сильнішим.
Конаґ Адан.
Головна хранителька вклонилася й широко розкинула руки.
— Довгих років життя і великого спадку, конаґу Адане!
Натовп підхопив:
— Довгих років життя і великого спадку!
— Це все має бути записано, — сказала Віколія. — У нас є групи хранителів, які запишуть усі події вашого життя, Володарю.
Адан якусь мить дивився на цю сувору, самовпевнену й бундючну жінку, а потім жестом вказав на сповнену нетерплячого завзяття дівчину, що стояла перед натовпом.
— Дякую, але я вже обрав свою хранительку. Я розповім їй всі подробиці, які зможу пригадати, а вона їх запише.