— Я збираюся до Конвери. Я знаю свій обов'язок. — Він посміхнувся учням. — А вам я довіряю подбати про селян. — Він рушив до свого житла. — Я знову вдягну свої чорні обладунки Хороброго — плащ, рукавиці, чоботи. Я сам піду до Уто й висловлю йому в обличчя все, що він накоїв.
І не повернуся, поки не виконаю свій обов'язок.
14
У тронній залі замку Конвери розсунули столи й стільці, щоб звільнити в центрі достатньо місця, і тепер Уто стояв посеред відкритого простору, витираючи піт з чола тильним боком долоні. Зазвичай вони з Манданом проводили повноцінні бойові тренування на свіжому повітрі у дворі, де можна було вільно розмахувати мечами або практикуватися на чучелах, вбраних в ішаранський одяг. Але оскільки цілий день з неба сіяла дрібна холодна мжичка, Мандан захотів тренуватися в приміщенні.
Тронна зала не була призначена для тренувальних боїв, проте молодий конаґ наполіг на тому, що він може робити все, що забажає.
— До того ж, Уто, ніколи не знаєш, де і коли мені доведеться битися з ворогом. Що, як асасин спробує вбити мене на моєму троні?
— Тоді я його вб'ю, — відповів Уто, але все ж погодився на тренування в тронній залі.
На Мандані була нова кольчуга з тонко виробленими ланками, відполірованими до сріблястого блиску. На синьому плащі був вишитий символ Співдружності — відкрита рука, а на пурпурному камзолі було зображене сонце, що сходить, — символ Остерри. Мандан відстрибував у різні боки, намагаючись уникнути ударів, але пишний одяг робив його незграбним, а плащ плутався навколо ліктя. Впродовж п'ятнадцятихвилинного тренування Уто десять разів міг би вбити Мандана, і це ще більше сповнювало його рішучості ніколи не допускати, щоб Мандан сам вступав у смертельний двобій. Та все ж юнак був досить вправним бійцем, хоча його рухи були цілком передбачуваними.
Мандан голосно засміявся, явно задоволений собою.
— В мене вже краще виходить. Скажи, Уто?
— У вас вже краще виходить, мій конаґу, — збрехав Уто. Йому слід посилити натиск на свого підопічного. Юнак мусить бути готовим до серйозного бою.
Зупинившись, Мандан кинув меч на стіл, відсунутий до бічної стіни, розстебнув важкий плащ і скинув його на підлогу. Він налив собі в кубок прохолодної води з глечика, що стояв на столі, і залпом усе випив.
До тронної зали без попереднього оголошення впевнено й рішуче увійшли двоє Хоробрих у запилюженому одязі. Побачивши, що це Титан і Дженна, Уто жестом запросив їх пройти далі, і вони представилися конаґу, шанобливо вклонившись. Кремезний Титан не був схильний до глибоких роздумів, але він відзначався сміливістю і створив значний спадок своїми відважними справами. Дженна була загартованою в битвах жінкою, яка виглядала би привабливішою, якби хоч інколи посміхалася. Проте вона була хорошим бійцем — Уто бачив її в бою. Він не хотів би стати її ворогом.
— Ми розірвали свої зобов'язання перед лордами, щоб відповісти на твій заклик до війни помсти, — сказав Титан до Уто.
Дженна насупилася, її голос прозвучав по-змовницькому.
— А ще ми чули тривожні історії та плітки про тебе, Уто. — Вона поглянула на нього, і він витримав її погляд. Жоден з них не відвів очей. Хоробра стенула плечима й відвернулася, змінивши тон. — Кажуть, ішаранська кров дуже добре змиває плітки.
Мандан ніби не зрозумів її слів, і Уто пояснив:
— Дженна й Титан є прикладом того, як ми всі повинні зосередитися на справжній війні.
Відтоді, як надійшла звістка про нищівну поразку під Янтоном, Уто багато днів ретельно працював над тим, щоб направити гнів і нетерплячість Мандана в інше русло. Молодий конаґ все ще хотів відправити війська на північ і придушити опір Колланана, але Уто не дозволив йому це зробити. Дуже скоро він повантажить основні сили армії Співдружності на військові кораблі. Він хотів, щоб солдати приберегли свої сили для битви з ішаранськими тваринами.
Спітнілий Мандан, все ще важко дихаючи після тренування, стояв перед Титаном і Дженною.
— Я ваш конаґ. Ви — Хоробрі. Присягніть мені на вірність.
Двоє Хоробрих перезирнулися, потім глянули на Уто, який кивнув їм, не зумівши приховати свого роздратування. Вони вклонилися.
— Вірність Хороброго, — мовив Титан, — завжди належить конаґу.
— Зазвичай немає потреби цього казати, — додала Дженна з ноткою докору. — Конаґу належить моя вірність, мій реймер і моя кров. Назавжди.
— Добре. Багато Хоробрих відповіли на заклик Уто, проте є ще чимало тих, які не поспішають з відповіддю. Їхні реймери повинні об'єднатися проти ішаранських тварин, які вбили мого батька.
— Це правда, мій конагу, — погодився Уто, — але іноді зв'язок повільний і ненадійний, до того ж, не всі Хоробрі мають таке ж ясне уявлення про нашу мету, як ми.
— Наприклад, Елліель, — зауважив Мандан з прихованою насмішкою.
Уто змовчав, бо не хотів продовжувати цю розмову. Натомість він коротко пояснив новоприбулим Хоробрим:
— Скоро наші кораблі вийдуть у море і атакують узбережжя нового світу. Ми захопимо Сереполь і спалимо вщент палац емпри. По дорозі повернемо собі острів Фулкор. Ми пограбуємо їхні землі й зробимо їх своїми.
— І ми нарешті збудуємо нову Валаеру, — пробурмотів Титан.
— Війна буде славною, — додала Дженна.
Мандан зійшов на підвищення і важко опустився на свій трон. Він на мить завмер, милуючись жорстокою картиною битви при Янтоні.
— Уто, ти мій Хоробрий, командувач моїх військ. Ти найкращий воїн з усіх нас. — Він ще більше подався назад на троні. — Я конаґ, але саме ти найкраще готовий для того, щоб очолити напад. Як ми вже обговорювали, я хочу, щоб ти був моїм генералом.
Це були саме ті слова, які Уто вкладав у вуха конаґу багато днів поспіль. Тепер він намагався говорити рівним голосом, щоб не звучати надто улесливо.
— Вам вже доводилося воювати, мій конаґу, і ніхто не сумнівається у вашій хоробрості, але в трьох королівствах зараз дуже неспокійно. Вам немає потреби командувати нашими морськими силами або очолювати сухопутні загони, коли ми вбиватимемо ворогів-ішаранців.
Мандан випрямився і кивнув.
— Саме так, я потрібен тут, удома.
Уто пригадав, яким нажаханим був молодий конаґ, коли навколо їхніх кораблів дощем сипалися вогняні стріли, випущені з фортеці острова Фулкор, і як він запанікував, коли ішаранці застосували катапульту з невідомою запалювальною сумішшю. Від Мандана не було жодної користі в тій битві, але Уто не міг сказати цього вголос. Він Хоробрий, а отже його обов'язком є захист молодого конаґа за будь-яку ціну.
— Дозвольте мені керувати цією війною помсти, Володарю. Я приведу нас до перемоги.
Мандан підняв руку.
— Ти знаєш, як вчинити найкраще. Я даю тобі свій дозвіл. Використовуй моїх Хоробрих, флот Співдружності та всіх наших солдатів.
Титан і Дженна не зводили очей з Мандана, і тепер на їхніх обличчях проступило полегшення.
— Я віддам наказ, — продовжив Уто, — відкрити зброярні і роздати старі мечі та щити, списи, ножі, булави та бойові молоти з катакомб під палацом, щоб ми могли озброїти кожного бійця в Остеррі.
Мандан усміхнувся. Раніше вони разом побували в підвальних арсеналах, вирубаних у замковій скелі над злиттям річок, і оглянули запаси зброї, яка залишилася з часів давньої війни проти Ішари.
— Я радий, що ці мечі тепер нам пригодяться. Потрібно, щоб усі були готові дати відсіч будь-якому ішаранцю, який дістанеться наших берегів. — Конаґ замовк. — Або ж їх можна використати для боротьби зі злочинцями чи зрадниками тут, у трьох королівствах.
Уто знав, що на думці в молодого конаґа, і дуже сподівався, що Мандан не накоїть дурниць, поки основна частина його війська буде завойовувати Ішару.
15
Всередині обнесеного мурами міста Феллстафф панувала напружена тиша, зовсім не схожа на безтурботний спокій мирного міста. Селяни, що з навантаженими візками тягнулися на ринок, купці, ремісники, теслі та бійці міської варти робили свої повсякденні справи з мовчазним поспіхом.