Повідомивши дядькові новини, Адан хотів одразу вирушити назад до Судерри, проте був змушений зайнятися приготуваннями до війни разом із Коллом. Приготування до війни... Він їхав сюди, готуючись захищатися від Лютих. Але аж ніяк не уявляв, що розпочнеться міжусобна війна.
І хоча його ліжко було зручним, а вогонь відганяв прохолоду пізньої осені, Аданові не вдалося виспатися. Він крутився під ковдрами, а його думки були сповнені нічних жахіть і переживань. Адан намагався осягнути, що накоїв Мандан. Напасти на підданих Співдружності! Стосунки між ним і братом ніколи не були теплими чи близькими, але вони обоє були синами Конндура Хороброго, відтак служили трьом королівствам і правили своїми народами. Саме Мандану, як первістку, судилося стати конаґом, а Адан ніколи не мріяв посісти місце брата.
Але Мандан виявився жорстоким, примхливим і мстивим правителем. Адан бачив у ньому ці риси, коли вони ще хлопчиками гралися разом.
У дитинстві Адан радів власним перемогам або з готовністю приймав поразки, коли брат у чомусь його перевершував, а от Мандан реагував геть інакше. Йому такі випробування не приносили радості. Для нього існувало винятково суперництво, тільки переможці чи переможені, — а не здобутий досвід, який допоможе їм обом стати кращими правителями.
Як король Судерри, Адан любив свій народ і не мав бажання ставати конаґом усієї Співдружності. Наполягання Колланана позбавити Мандана трону конаґа викликали неспокій у нього на душі. Адан тривожився, що це призведе до страшного кровопролиття. Він не хотів посилати свою армію проти таких же підданих Співдружності, але розумів, що тепер Нортерра й Судерра не мають особливого вибору з огляду на те, що вчинив Мандан.
Проте спочатку він мав виконати іншу важливу справу. Він уже дав обіцянку Пенді.
Вставши вранці, умившись та одягнувши чистий одяг, він з'їв частину сніданку, який Покл залишив на таці перед дверима його покоїв, а потім рушив на пошуки Колланана.
Той знайшовся у стайні. Ранок був прохолодний, і Адан помітив, як з ніздрів дядька виривається пара. Колланан, здавалося, не відчував холоду: на ньому були тільки штани та сорочка без рукавів. Він сам чистив свого чорного бойового коня. Елліель і Тон були разом з ним. Двоє інших Хоробрих, Ласіс і Ґант, відправилися кудись у своїх справах.
Адан зупинився у дверях, вдихаючи запах сіна та коней.
— Гадаю, король Нортерри міг би найняти конюхів.
Колланан підняв погляд, мимовільно всміхнувшись.
— Тоді я не мав би задоволення дбати про Шторма. Я хочу, щоб він знав, що я вдячний йому за багаторічну віддану службу. — Великий чорний бойовий кінь форкнув. — Я розіслав термінові послання по всій країні, — серйозним тоном продовжив Колл. — Мої васальні лорди не дуже хотітимуть знову вирушати на війну так скоро, особливо, якщо це означатиме тривалий перехід через Хребет дракона, але всі вони знають, що потрібно робити. — Він почухав свою густу бороду. — Навіть ті солдати, що не були в Янтоні, розуміють, що зробив Мандан. Вони знають, що так цього залишити не можна. — Колл знову заходився енергійно чистити свого коня, виганяючи так свій гнів.
Адан думав про Пенду та їхню дитину, набираючись рішучості висловити те, що він мав сказати. Колл підняв очі, відчувши щось недоговорене в несподіваній тиші.
— Я можу дати тобі кінний загін, який супроводить тебе назад до Судерри. Тобі ж потрібно почати збирати армію для походу на Конверу.
— Спочатку я маю допомогти іншим людям. Я занадто довго відкладав це рішення, тому що воно було непростим, однак тепер нам щодня доводиться приймати непрості рішення. — Адан замовк. — Багато полонених людей страждають під владою Лютих у невільничому таборі серед каньйонів. Я хочу звільнити їх. — Йому не вдавалося забути ті образи, які він бачив у діаманті «сльоза матері». — Ми знаємо, де вони.
Його голос став тихшим від сорому за те, що він так довго нічого не робив.
— Я переконував себе, що ми не є достатньо сильними, щоб виступити проти піщаних Лютих, і я допустив, щоб усі ті в'язні й далі страждали.
Королева Ву забезпечила мою армію димчастим склом для виготовлення смертоносної зброї, і я не хотів викликати її гнів. Але ми вже й так у стані війни. Я вбив Кво. Настав час зробити наш хід, поки піщані Люті нічого не запідозрили.
Колланан довго мовчки міркував над його словами, але йому явно хотілося щось зробити — потрібна була лише мішень. На лиці короля пролягли зморшки, які вгадувалися навіть під бородою, а зуби блиснули в хижій недобрій посмішці.
— Ми вдарили по фортеці на озері Бакал і показали їм, що нас не можна ігнорувати.
Адан перевів дух.
— Мені потрібна твоя допомога, дядьку. Твоя і твоїх Хоробрих.
Колл поглянув на Елліель і Тона.
— Ми з групою бійців можемо вирушити разом з тобою, швидко дістанемося каньйонів на півдні і звільнимо людей з того табору, поки Ласіс та лорди-васали збиратимуть основні сили армії Нортерри для довгого походу.
Адан, відчуваючи вагу власної відповідальності, кивнув.
— Спочатку ми поскачемо до Баннрії і озброїмося димчастим склом, яке є смертельно небезпечним для Лютих. Ця зброя нам знадобиться. Маючи достатньо бійців, ми зможемо напасти на невільничий табір, перебити охорону й звільнити в'язнів. — Він був упевнений, що це не буде так просто, але він мусив вірити, що все вдасться.
Тон виглядав заінтригованим почутим.
— Я допоміг королю Колланану битися з крижаними Лютими, але це не означає, що я на боці піщаних Лютих. Власне, поки я не дізнаюся, хто я або що я, я повинен зберігати нейтралітет. — Він урочисто кивнув. — А тому я маю допомогти атакувати табір піщаних Лютих. Просто щоб усе було справедливо.
Елліель хихикнула. Тон, здавалося, не зрозумів, чому її це розвеселило.
Колланан кивнув, його рішення було твердим.
— Ми можемо звільнити цих людей, і я буду радий цьому. — Він повернувся до свого бойового коня й почав розчісувати йому гриву. — А коли ми з цим закінчимо, то зможемо зосередитися на поваленні конаґа.
16
Семі, замкнена так надовго під землею, почувала себе, мов в'язень у темниці. Вона та її товариші ховалися вже багато тижнів поспіль, молячись про одужання Ілуріс та вберігаючи її від смертельно небезпечних планів Кловуса. Новий божок допоміг замаскувати їхній сховок, але Семі відчувала, що вже заціпеніла у вимушеній неволі, ставши безпорадною, достоту як сама емпра. Але все ж вони з Восом почали розробляти плани активних дій.
Тепер, коли Ілуріс прокинулася, Семі повинна була втілити ці плани в життя. Народ має почути прекрасну звістку.
Коли вірна стара служниця Аналера потай прийшла до них, несучи підноси з їжею, то вона так зраділа, що ледь не перекинула на емпру свої миски.
— Ваша Величносте! Емпро! — Аналера, не знаходячи інших слів, тільки повторювала це знову й знову. Вона почала схлипувати, вкрай зворушена, але швидко опанувала себе. — Час настав! Ми повинні об'єднати своїх союзників. Ви маєте повернути собі трон.
— Я не пам'ятаю, щоб я його віддавала, — задумливо зауважила Ілуріс, проте в її голосі звучало ледь помітне запитання, наче вона не могла пригадати, що саме відбулося.
Семі теж була сповнена завзяття.
— Ми повинні пустити поголос, сказати всім, щоб були готові вас підтримати. Ваш народ з вами, Ваша Величносте, проте верховний жрець так просто не віддасть владу. Ми повинні бути обережними.
Очі Аналери, оточені глибокими зморшками, заблищали.
— Почуй нас, убережи нас.
Ілуріс, що сиділа на ліжку, виглядала слабкою та виснаженою, проте віра старої служниці давала їй сили. Енергія нового божка розходилася брижами поблизу кам'яної стіни, так ніби там під водою пропливала невидима риба.
Стара Аналера, одягнена в непримітне сіро-коричневе вбрання, повела Семі нагору звивистими тунелями, прокладеними під палацом. Незважаючи на старечу сутулість, маленька згорблена служниця рухалася напрочуд швидко. На Семі був бідняцький одяг пралі. Якась принцеса з королівського роду могла б обуритися, якби їй довелося вдягти подібне лахміття, але Семі носила такий одяг більшу частину свого життя. Їй вдалося залишатися цілком непомітною, виглядаючи, як пересічна працівниця замку.