— Ти хочеш висварити мого брата? — уточнив Адан.
— У законний спосіб, декретом двох королів. — Шадрі заговорила швидше, поспішаючи висловити свою думку. — Бачите, ми слідували встановленим нормам. Ми підкорялися правилам, а Мандан відмовився робити те, що був повинен. Конаґ має юридичні зобов'язання перед своїм народом, і це порушення з його боку саме по собі позбавляє його легітимності як спільно призначеного правителя. А якщо й цього недостатньо — він напав на підданих Співдружності! Він відправив власну армію на Янтон, хоча будь-яка подібна дія вимагає згоди принаймні двох із трьох королів. Вчені та законники Мандана розтлумачать йому все це. Він втратив право на правління. Він повинен відмовитися від трону й передати корону наступному законному спадкоємцю. — Дівчина кивнула, горда своїми аргументами.
— І як ми все це зробимо? — Адан нахмурився, все ще налаштований скептично.
— Видайте офіційний указ, підписаний двома з трьох королів. Вкажіть у ньому, що висловлюєте конагу недовіру. Наведіть юридичні підстави для усунення конаґа Мандана від правління і оголосіть, що він більше не є конаґом. Це просто і зрозуміло.
Колланан був вдячний їй за аналіз, але вона здавалася йому неймовірно наївною.
— Мандан не схильний дотримуватися правил, — нагадав він.
— Не забувайте про Уто, — додала Елліель. — Вам доведеться спочатку прибрати його, перш ніж вдасться змістити конаґа. — На її обличчі з'явилася недобра посмішка. — І я буду вкрай щаслива це зробити.
У розмову втрутився Ондер.
— Багато Хоробрих вирушили в Конверу, щоб долучитися до війни помсти. Проте вони не знають усієї правди.
Ласіс поглянув на нього й кивнув.
— Уто буде й далі їх обманювати. Ми, можливо, більше навіть не зможемо довіряти тим, хто носить чорний однострій Хороброго. — Він виказав скупу вдячність знеславленому молодому чоловіку: — Саме тому вчитель Онзу вибрав свого сина, чоловіка з міткою на обличчі, якого інші не стали би брати до уваги. Він мав рацію, що послав тебе, навіть знаючи про твоє минуле боягузтво.
— Але я не... — Ондер запнувся і, ошелешений, розгублено вдивлявся в обличчя присутніх. — Його син?
Елліель взяла лист і простягнула Ондеру, який ще його не читав.
— Про це йдеться тут.
Колишній Хоробрий важко опустився на стілець і пробіг лист очима.
— Шкода, що він не розповів мені. Я стільки всього не знаю...
Стоячи в голові стола, Колланан обвів поглядом залу для нарад.
— Ця війна може визначити наше виживання. Ми вже почали збирати бійців. — Він поклав свою велику долоню на плече Адана. — Проте я не відмовляюся від свого слова й допоможу звільнити невільників з табору Лютих. Я зберу загін з найкращих солдатів Нортерри, які поїдуть з нами. Візьмемо також Тона та Елліель.
Він звернувся до інших Хоробрих.
— Ґанте, залишайся в замку Феллстафф, — ти будеш захищати й охороняти моє місто. Ласісе, ти і мої лорди-васали поведете армію Нортерри до гір Хребет дракона. Коли ми завершимо свою справу у каньйонах в пустелі, король Адан і я приведемо армію Судерри і з'єднаємося з вами. Усі разом ми перетнемо гори, увійдемо в Конверу і скинемо Мандана з трону.
— Якщо він не підкориться указу та висловленню недовіри, — додала Шадрі. — Просто й зрозуміло.
У кінці столу мовчки застиг Ондер, намагаючись осягнути щойно почуту неймовірну новину. Нарешті він заговорив, і голос його звучав схвильовано.
— Я хочу піти з вами. Я хочу допомогти. Мій... мій батько дав мені ще один шанс. Одна мить не визначає всього життя. Я можу не пам'ятати тих часів, коли був Хоробрим, і того хибного вчинку, після якого перестав ним бути, але я все ще можу битися і я... — Він затнувся. — Я обіцяю, цього разу я не втечу.
— Не давай обіцянок, яких не зможеш дотримати, — кинула Елліель, але одразу ж схаменулася. — Перепрошую. Я теж пам'ятаю, що таке порожнеча в душі. Ти й досі можеш залишатися Хоробрим усередині.
— Він може поїхати з нами, коли наша армія вирушить в похід, — сказав Ласіс. — Він виконав завдання, довірене йому вчителем Онзу. Ми дамо йому можливість проявити себе.
20
Північ на верфях Рівермута була тихою, мов безголоса жертва у зашморгу душогубця. На суднах, що стояли на якорях по всій гавані, слабо мерехтіли тьмяні помаранчеві ліхтарі, схожі на світляків, і їхнє світло відбивалося у спокійній воді. «Ґліссанд» залишався темним. Хвилі приглушено шуміли, накочуючись на палі пристані, корпуси військових кораблів порипували. У будь-який інший час ці звуки здавалися б Мак Дуру заспокійливою колисковою, проте зараз сон до нього не йшов.
Він розтягнувся на палубі свого корабля, засмучений тим, що більше не почувається на «Ґліссанді» як удома. Його власна ковдра слугувала йому такою собі підстилкою. Пряжа на ній, пофарбована в кольори племен його батьків, спліталася в хитромудрі геометричні візерунки, що змінювалися залежно від того, яким боком повертали ковдру.
Солдатів Співдружності розмістили у трюмі в гамаках і нашвидку збитих додаткових койках. Мак Дур не міг зрозуміти, чому солдати вибирають проводити ніч у цих задушливих тісних приміщеннях замість того, щоб спати під зорями. Це була одна з багатьох речей, що не мали для нього сенсу. Світ перевернувся з ніг на голову.
Він більше не міг заспокоювати себе тим, що й досі залишається капітаном торгового судна, а «Ґліссанд» — його корабель, утаукський корабель. Граційне судно зазнало значних змін — до корпусу прибили мідні пластини, по всій палубі вздовж бортів наставили щити, які мають захищати лучників, коли ті пускатимуть вогняні стріли. А саме сьогодні полотно вітрила, прикрашене колом утауків — початок є кінцем є початком — замінили на і синю тканину із зображенням відкритої долоні.
Раніше символ Співдружності завжди здавався Мак Дуру привітним і означав готовність радо прийняти всіх і кожного, але тепер відкрита долоня виглядала деспотично, так наче прагнула домінувати над усіма ворогами та підкорити собі всіх, хто мислить інакше.
Мак Дур відмовився повністю віддати «Ґліссанд» у чужі руки і дозволити морякам Співдружності забрати його, оскільки боявся, що вони наскочать на рифи під час плавання або розтрощать його в несамовитій битві з ішаранським флотом. За наказом конаґа Мандана весь екіпаж утауків було мобілізовано до військово-морського флоту. Їм видали однострої, проте кожен з його команди відмовився їх носити.
Коли новопризначений капітан Паріон, люто зиркнувши на них, висловив невдоволення зовнішнім виглядом екіпажу, наполягаючи на суворому дотриманні дисципліни, Мак Дур тільки розсміявся.
— У нас, утауків, своя дисципліна, і це наш корабель. Я визнаю, що ми не достатньо сильні, щоб битися з вашими солдатами і відбити «Ґліссанд», однак мої моряки є невід'ємною частиною цього корабля. Вони допоможуть вам під час плавання, тільки якщо ви будете ставитися до них з повагою.
Його розлючені моряки стояли поруч, схрестивши руки на грудях, і напруження наростало з кожною хвилиною. Перш ніж суперечка встигла перерости в жорстоку сутичку, Мак Дур збагнув, що роздратованому його словами капітану потрібно зберегти лице, тому запропонував певну поступку, сказавши своїм людям пов'язати на руки сині хустки на знак того, що в це конкретне плавання вони вирушають під прапором Співдружності. Моряки відреагували глухим бурчанням, а залишившись з ним наодинці, кинулися голосно висловлювати йому свою незгоду, але він сказав їм:
— Пов'язки можна зняти, і вони не назавжди — на відміну від того, якби капітан вирішив відтяти кілька голів.
— Тобто зґвалтування «Ґліссанда» триває, — буркнув Саррум. Він спустився в трюм, начебто, щоб перевірити, чи немає течі, але йому просто хотілося вибратися назовні...
Тепер, лежачи на палубі, Мак Дур вдивлявся у зорі, помічаючи там знайомі візерунки. Він чув хропіння тих небагатьох солдатів, які влаштувалися на ніч просто неба в носовій частині корабля, та кількох офіцерів Співдружності, які теж вклалися спати на палубі. Вони не несли вахту, адже корабель був пришвартований до причалу і ніхто з нього нікуди не збирався йти.