Кору взяла його за руку, і вони обоє зазирнули вглиб провалля. Рука королеви була холодною, проте тримала вона його міцно. У Бірча запаморочилося в голові, коли він побачив, з якої висоти скинули Онн.
Випроставшись, королева подивилася на мага Ілона.
— Подбай, щоб вона там і залишилася... і щоб ніхто не утнув ніякої дурниці. — Кору озирнулася на воїнів-Лютих, зупинивши погляд на дужому Іррі — коханцеві Онн. Після її вбивства його, вочевидь, переповнювали гнів і жага помсти, які не знаходили виходу. Тепер же він холодно глянув на нову королеву.
Маг став навколішки і притиснув долоні до криги, спрямовуючи свою магію в розщелину. З глибин почулося дзвінке відлуння, і лід почав відколюватися від масиву льодовика, утворюючи цілу гору великих крижаних уламків над скинутим на дно провалля тілом.
Коли крижана лавина зупинилася, Кору заговорила підсиленим магією голосом, який хвилями розходився над її військом.
— Моя матір забула слова, промовлені до нас Куром. Вона зреклася нашої місії, місії всіх Лютих. Наше призначення — вбити Оссуса. Дракон — наш ворог. Тільки об'єднавши наші сили, ми — Люті — можемо сподіватися на досягнення нашої мети.
Іррі стояв, схрестивши голі руки, його довге волосся розвівалося на холодному вітрі.
— Чому ми маємо слідувати за тобою? Тільки тому, що ти вбила нашу королеву?
Кору кинула на нього спопеляючий погляд.
— Саме так Люті завжди обирали своїх вождів. Я довела, що я сильніша за Онн.
Вона вп'ялася в нього розлюченими очима, і обурений воїн застиг на довгу мить, намагаючись не дати своєму гніву вирватися назовні, а тоді відвернувся. Погляд Іррі полинув кудись вдалечінь, наче Лютий страждав на снігову сліпоту.
Бірч відчув, як серце калатає в грудях, все ще очікуючи, що хтось викриє його причетність до смерті Онн. Попри те, що Кору взяла на себе всю провину, а також славу і корону, саме Бірч простромив тіло королеви списом. Онн знущалася над ним, нехтувала ним, зневажала його. Вона командувала крижаними Лютими, коли вони вбили його батьків, молодшого братика, всіх, кого він знав. Бірч пам'ятав, як тримав держак списа, що відчував, коли смертоносне вістря пронизало її білу шкіру й занурилося в її нутрощі. Хлопець досі не сповна вірив, що це зробив, але завдяки цьому він відчував у собі силу. Відчував тепло.
А цей Іррі, цей бундючний воїн, — саме він убив Тафіру, бабусю Бірча. Іррі весело показував зображення цих вбивств Онн прямо на очах у хлопчика. Бірч ненавидів їх усіх. Він щільніше загорнувся в ковдру, намагаючись радше сховатися, аніж затулитися від холодного вітру.
Голос Кору гримів так голосно, що вдалині зі схилів відривалися вкриті снігом брили льоду і лавинами котилися вниз.
— Для того, щоб перемогти Оссуса, нам знадобиться сила Лютих — і піщаних, і крижаних.
Гул невдоволення прокотився над шеренгами воїнів.
— Піщаних Лютих? — заревів Іррі. — Ти сподіваєшся, що ми помиримося з дітьми Раан? Ти хочеш, щоб ми билися з ними пліч-о-пліч? Як друзі?
Кору відповіла йому з крижаною усмішкою.
— Піщані Люті ніколи не будуть нашими друзями. — Вона широко розвела руки. — Саме тому я поведу нашу армію на південь і власноруч уб'ю королеву By. Тоді я правитиму всіма Лютими — заради нашої спільної мети.
Ця думка виявилася цілковитою несподіванкою для її підданих. Бірч затремтів, а кволі мамули стояли, кліпаючи очима, збентежені й схвильовані. Багато хто з них працював усередині крижаного палацу та льодових лабіринтах, тож Бірч сумнівався, що цим маленьким створінням вдасться пережити війну.
Коли слова Кору почали доходити до свідомості присутніх, наростаючий гомін розуміння прокотився армією крижаних Лютих. Королева, втішена почутим, з посмішкою повела за собою Бірча до саней.
— Найкращий спосіб домогтися вірності — це дати твоїм людям те, чого хочеш ти, — промовила вона тихо, — і змусити їх думати, що це їхнє власне бажання. — Вона кивнула Бірчу. Зрозумівши, що нова королева намагається навчати його, хлопець кивнув у відповідь.
Кору вмостилася на сидіння поруч із Бірчем і скомандувала рушати. Мамули похапали мотузки упряжі, розвернули бойові сани й важко посунули назад до палацу.
У склепінчастій тронній залі Кору підвела Бірча до невеликої крижаної брили, вкритої хутром, поруч зі своїм троном і наказала мамулам принести їм їжу. Королева запропонувала хлопчику товсте хутро унука, але Бірчу було тепло і в ковдрі. Він сидів мовчки. Відтоді, як його захопили в полон, Бірч навчився не привертати до себе увагу. Тільки так можна було вижити.
Однак Кору помічала його. Бірч тримав власні думки при собі, не впевнений, що королева насправді бажає розмови. Якийсь час вона походжала перед троном, що раніше належав її матері. Потім Кору піднесла стародавній спис до кріплень на стіні, але передумала. Натомість вона сіла на трон і залишила зброю при собі, поклавши довге руків'я на коліна. Довгу мить її думки блукали десь далеко, а потім вона повернула до Бірча свої жваві блискучі очі. Мимовільний холодок пробіг по його тілу.
— Ти можеш виявитися дуже важливим, хлопче, — мовила вона. — Набагато важливішим, ніж я могла собі уявити.
3
На замерзлих берегах озера Бакал зібрався траурний почет, щоб попрощатися з убитою королевою Нортерри.
Король Колланан був убраний у королівське хутро та шкіряні нагрудні обладунки, що прикривали блакитний камзол, який так подобався Тафірі. Корону він залишив на комоді в замку Феллстафф, і тепер його посріблене сивиною волосся розвівалося на холодному вітрі. В цю мить він був не королем, а вбитим горем чоловіком.
Люди вишикувалися на лісистому березі озера, щоб проводити в останню путь їхню королеву, а Колл не зводив очей з темної крижаної поверхні озера і з далеких руїн, на які перетворилася фортеця крижаних Лютих, згадуючи мирне містечко, що колись стояло на цьому місці.
Його думки повернулися до спогадів про прекрасну Тафіру, але водночас він не міг позбутися останнього її образу, що й досі стояв у нього перед очима, — її прив'язане до дерева тіло, її горло, перерізане лезом крижаних Лютих. Серце Колланана розкололося на тисячу уламків, мов крижані брили під час весняної відлиги. Тепер йому здавалося, що хруст, з яким розвалювалися величезні блоки розбитої фортеці, відлунює болем у його власній душі.
Почесна варта Нортерри супроводжувала його до озера Бакал, несучи огорнуте саваном тіло королеви на ношах, прикрашених висушеною жимолостю, улюбленою квіткою Тафіри. Солодкий аромат квітів викликав на обличчі короля легку посмішку, але наступної миті хвиля невимовної туги знову накрила його. Цей запах назавжди залишиться в його пам'яті гірким нагадуванням про Тафіру.
Троє королівських Хоробрих, зодягнені в чорні плащі з каптурами та кольчуги, стояли за його спиною і чекали. Елліель, Хоробра з волоссям кольору цинамону та руною забуття, витатуюваною на обличчі, стояла поруч з Ласісом, білявим чоловіком, який служив Нортеррі не одне десятиліття. Третім Хоробрим був Ґант, воїн з грубими рисами обличчя, що зовсім недавно присягнув на вірність Нортеррі. Тон, таємничий Лютий, що володів великою силою і мав ще більші таємниці, залишився стояти на краю озера серед сріблястих сосен, мовчки спостерігаючи за церемонією прощання.
Колл чув, як довкола метушилися люди, але їхні голоси здавалися йому лише тихим шепотінням. Горе давило на них, мов затягнуте хмарами небо. У застиглих очах короля закарбувався скорботний образ усіх його солдатів, а також численних селян, багатьом з яких довелося добиратися сюди декілька днів, щоб вшанувати свою загиблу королеву.
Його лорди-васали були пригнічені, огорнені зростаючим страхом перед тим, що можуть вчинити з їхнім королівством Люті чи конаґ Мандан. Лорд Бален виглядав особливо стривоженим. Королеву Тафіру вбили крижані Люті, але водночас багато підданих Балена загинули від рук людей, солдатів Співдружності, які вважалися союзниками.
Це зробив Мандан, небіж Колла. Конаґ Мандан у нападі люті відправив своє військо мститися містечку Янтон, мешканці якого й не підозрювали, що на них насувається. Багато утікачів, які рятувалися від армії Мандана, й досі мешкали на руїнах розташованого неподалік міста Лютих, де відчайдушно захищалися від нападників.