Адан поклав на стіл маленьку позолочену скриньку, на якій виднілися кольори трьох королівств.
— Це... це вразило мене чи не найбільше. — Він відкрив скриньку. — Я не розумію, що робить мій брат. — Адан дістав з неї висохлу руку Конндура Хороброго, яку відправлена конаґом процесія возила по Судеррі, влаштовуючи похмурі й химерні вистави.
Колланан побагровів від злості.
— Мандан відправив другу руку до Феллстаффа, а багато інших жахливих останків — по всіх трьох королівствах, щоб розпалити наш гнів. Він хоче, щоб усі ми втратили голову, жадаючи помститися Ішарі. І все заради того, щоб почати війну... — Він глибоко вдихнув, розпалюючись все більше. — Від самого першого дня Мандан не був гідний трону конаґа.
Адан спробував повернути розмову в більш обнадійливе русло.
— Армії наших двох королівств доб'ються справедливості та об'єднають Співдружність, і тоді ми зможемо протистояти справжньому злу — Лютим.
— До того, як їм вдасться розбудити дракона, — вставила Елліель.
Пенда поклала долоню на долоню Адана.
— Спочатку ми звільнимо полонених. Це менша, але вкрай важлива перемога.
23
Новий божок огортав Ілуріс і давав їй сили. У неї все ще паморочилося в голові, і вона відпочивала весь день, хоч відпочивати їй уже набридло. Емпра випила води і трохи поїла, намагаючись берегти від зайвого навантаження всохлий від нерухомості шлунок.
Каптані Вос дбав про неї з усією відданістю й любов'ю, і його голос діяв на Ілуріс заспокійливо. Вона заплющувала очі й просто слухала його, дослухалася до свого серцебиття і відчувала, як думки кружляють у пустотах її свідомості. Їй було важко пов'язувати їх між собою чи оцінювати. Прості поняття більше не складалися в єдину картину так, як мали б.
Як емпра, Ілуріс мала гострий розум і швидко приймала рішення. Вона могла передбачати наслідки й розуміла різні тонкощі, а ще пишалася тим, що може вести дискусію з будь-яким опонентом. Але відтоді, як вона прокинулася, виринувши з порожнечі, її думки стали схожі на поодинокі маленькі пушинки, які, немов пух з тополі, розліталися від найменшого вітерцю. Вони, то торкаючись між собою, то оминаючи одна одну, безладно носилися вусібіч. Ідеї та усвідомлення приходили до неї не одразу, а з якимись перервами, і відмовлялися збиратися в одну велику мозаїку. Емпра бачила тільки маленькі клаптики розірваного плину часу.
Намагаючись якомога краще виконувати свої обов'язки, Вос ретельно відполірував свою золоту броню та виправ червоний плащ у тазу з водою. Коли він, підійшовши до емпри, став перед нею навколішки, Ілуріс поклала руку йому на плече, намагаючись сісти. Вона відчула, як він тремтить.
— Я так непокоївся за вас, матір. — Вос опустив очі. — Дивитися, як ви лежите і не рухаєтеся, — це було наче... наче я присутній на вашому похороні. Проте я ніколи не втрачав надії. Ми молилися за вас. — Вона побачила сльози в його очах. — Ви врятували мене, коли я був малим, і взяли мене до себе, коли вся моя родина померла від лихоманки. Ви дали мені місце в житті, і моє місце — завжди бути поруч з вами.
— Твоє місце — завжди бути з емпрою, — виправила його Ілуріс, — буду це я чи ні. — Її голос й досі залишався хрипким після тривалого мовчання. Вос подав емпрі горнятко з ледь теплою водою.
— Ми всі молилися за вас, — повторив інший охоронець.
Колись Ілуріс знала імена кожного з цих бійців, знала історії кожного з них. Вони були її всиновленими дітьми. Але тепер, коли вона дивилася на цього охоронця, то нічого не могла пригадати. Замість імен, подробиць та спогадів голову наповнював порожній дзвін. Вона роззирнулася довкола.
— Де Семі? Нам потрібна Семі. Усій Ішарі потрібна Семі.
— Вона пішла зустрітися з вашими прихильниками, — відповів Вос. На його обличчі відбилася тривога. — Ми вам про це казали.
— Звісно. Я просто подумала... подумала, що вона мала б уже повернутися. З нею все гаразд?
Вос ще більше занепокоївся.
— Я хотів послати з нею двох бійців Яструбиної варти, але ми не можемо показуватися в місті. Не можна, щоб нас хтось побачив.
Ілуріс нарешті вдалося вихопити якийсь спогад із закутків пам'яті, і вона посміхнулася.
— О, так! Ця дівчина вміє добре ховатися на вулицях і може прошмигнути непоміченою, якщо це знадобиться. Не хвилюйся за неї.
— Вас давно ніхто не бачив, матір, — мовив Вос, — але ваш народ все ще вірить у вас. Ми тихцем пускаємо поголос про вас, і на нього відгукаються сотні й сотні людей, які чекають на ваше повернення. Вони дуже радіють, коли дізнаються, що ви досі живі. Семі, Аналера та інші говорять їм, щоб вони потай приносили більше пожертв для... для нашого нового божка.
Слабке тремтіння в повітрі навколо стало більш яскравим і щільним, нагадуючи розпливчастий туман, — до них наблизилася сутність. Ілуріс простягнула руку і розвела пальці, відчуваючи безформну силу.
Голос Воса знову затремтів від хвилювання.
— Служити вам — для мене це найвища честь у житті. Я радий, що зміг вам допомогти. Ми повернемо вам трон. Почуй нас, убережи нас. Ви потрібні Ішарі — щойно будете до цього готові.
Ілуріс відчула, як нове божество пульсує в такт з биттям її серця, і по хребту в неї пробіг дрож, наче ця невидима сила вдихнула вогонь у її нерви. Сила давала їй енергію, підтримувала тіло, розганяла кров у жилах. Емпра задихала швидше, її подих став свіжим.
Ілуріс зрозуміла, що ця енергія має іншу природу, вона надходить ззовні, адже в самої Ілуріс і досі були пробіли в пам'яті. В її спогадах залишалася довга порожнеча після сутички з асасином Чорним вугром на острові Фулкор. Дивно, але вона могла згадати з цілковитою ясністю, як зачепилася за складку тканини, намагаючись відступити, а потім вдарилася головою об кам'яну лаву. Після цього її свідомість поринула в нестримний коловорот темряви, немов зітканої з безкінечного мотка чорного, як сажа, прядива.
Ілуріс усвідомлювала, що з нею щось не зовсім гаразд, але нічого не говорила, щоб не затьмарювати надії і сподівання бійців Яструбиної варти. Вона дозволить їм дбати про себе, поки поступово відновлюватиме свої сили і матиме час для складання планів.
Раптом в голові у неї майнула думка, і вона підняла очі.
— А де Семі? Вона скоро повернеться?
Звістка про пробудження Ілуріс була схожа на іскру, що впала на готовий спалахнути хмиз.
Коли Семі нишком пробиралася вулицями міста, інколи в супроводі Аналери, інколи сама, вона вступала в розмови з десятками людей, незадоволених тим, що відбувається в Ішарі. Вірні послідовники емпри були розлючені, проте вони потребували настанов і чітких вказівок, а не лише туманних сподівань. Ставши свідками кривавої бійні, влаштованої серепольським божком, вони боялися верховного жерця Кловуса. Однак минуло вже так багато часу відтоді, як емпра зникла, що, незважаючи на запевнення Семі, багато хто почав сумніватися, що Ілуріс досі жива. Тепер дівчина дарувала їм світлу надію, переконуючи, що повернення емпри неодмінно відбудеться.
Прагнучи підтримати віру й молитви людей, Семі розмовляла з невеличкими групками: перешіптувалася в закутках велелюдного ринку, зустрічалася в тіні зернового складу, проходжалася по всипаному галькою березі гавані, де старі рибалки закидали в море свої вудки. Усі співрозмовники ставали посланцями Семі, які, виглядаючи цілком безневинно і зовсім не загрозливо, могли все ж поширювати поголос і говорити з сотнями людей.
В одному з районів міста, де було повно домів розпусти, Семі познайомилася з найгаласливішою і найвідданішою з господинь подібних закладів, огрядною жінкою на ім'я Саруна з нафарбованими очима та вкритими лаком нігтями. Вона обожнювала емпру Ілуріс і з презирством ставилася до верховного жерця Кловуса.
— Я знаю, що цей мерзотник вимагає в жертву, що він робить з тими бідолашними дівчатами. Деякі з моїх панянок потрапили сюди після того, як їхні батьки відправили їх до нього для позбавлення цноти! — Вона скривилася від огиди. — Так не повинно бути. Я не вірю, що Ілуріс дозволила би це, якби знала!