Коли Бірч увійшов, вона підняла очі.
— Ось ти де, хлопче. Я не бачила тебе вже кілька годин. Де ти був?
— З мамулами. — Він продовжував швидко наближатися до неї. — З друзями.
Кору невдоволено нахмурилася.
— Ти проводиш занадто багато часу з цими істотами. Це недостойно тебе. Ти повинен бути поруч зі мною. Хіба я не зробила достатньо, щоб підтримати тебе?
Бірч зберіг спокійний вираз обличчя.
— Так, ви підтримували мене.
Він дійшов до її трону і, відкривши свій саморобний мішечок, висипав крижані кубики-самописи на сходинки тронного помосту.
— Ви зможете переглянути їх пізніше, але кожен з цих кубиків є доказом того, що я збираюся вам сказати — Іррі та інші Люті хочуть вас убити. — Хлопчик побачив, як її сріблясто-блакитні очі розширилися від невіри. Він пройшов повз неї до стіни, де Кору повісила зламаний спис, і потягнувся до нього.
Вона підхопилася на ноги, раптом приготувавшись захищатися.
— Що ти робиш, хлопче?
— Ходімо зі мною, і ви побачите все на власні очі. — Бірч зняв зі стіни спис і простягнув їй. — Вам треба поспішати. Я сказав їм зберегти Іррі життя. Якщо вдасться. — Хлопець знав, що робили мамули в цей момент. Він пишався ними і знав, що вони впораються. — Тоді ви будете більше цінувати їх. І мене.
Королева взяла в нього зброю, вкрай заінтригована. Вона переступила через розкидані на помості кубики-самописи і рушила за Бірчем, який швидким кроком направився до виходу з тронної зали.
— Іррі не посміє! Я його королева.
— Ви зможете спитати його, якщо він ще живий, — відказав Бірч. — Інші вже мають бути мертві.
Королева всміхнулася.
— Якщо Іррі живий? І що ж мамули робитимуть?
Бірч уже поставив на карту все. Він витягнув з-за пояса металевий ніж.
— Я б допоміг їм із вбивством, але подумав, що важливіше захистити вас.
Попри те, що напад мамулів став для Іррі цілковитою несподіванкою, відбивався він відчайдушно. Темна кров крапала з численних ножових поранень і широких рваних ран на його тілі. Права рука безсило звисала — мамули перерізали на ній сухожилля. Живіт Іррі був розпоротий, і в ньому зяяла довга глибока рана.
Іррі, заревівши, вхопив одного мамулу за шию і жбурнув його об стіну, а наступної миті, коли ніж іншого увійшов йому в стегно, схопив того за руку. Тримаючи істоту за кінцівку, він змахнув маленьким тільцем, як батогом, завдавши удару ще двом маленьким нападникам, але згори на нього навалилися ще з десяток мамулів, невпинно колючи й ріжучи його. І ще більше їх бігло до місця бою.
Коли перші мамули увірвалися в кімнату Іррі, вони не проронили жодного звуку. Як тільки вони почали атакувати, Лютий перестрибнув через ліжко і розвернувся, щоб відкинути їх, однак їх виявилося страшенно багато.
Загострена кістка встромилася в його груди з правого боку і, застрягши, стирчала там, мов колючка. Іррі з такою силою вдарив ногою одного з нападників, що розтрощив тому грудну клітку. Його маленьке тіло впало на підлогу, але мамулів набігало все більше й більше.
Вони різали йому ноги, розітнули підколінне сухожилля, знову били ножами в живіт. Тепер істоти пищали і щебетали, видаючи дивні звуки, що звучали як смертний вирок. Як перемога.
Іррі завив від люті, і гостра, мов бритва, смужка металу увійшла йому в рот і розрізала щоку так, що шкіра обвисла кривавими клаптями, оголивши зуби.
Один мамула застрибнув йому на спину і вдарив ножем у хребет. Раптом у Іррі похололи ноги, і він перестав їх відчувати. Кінцівки відмовили, і він гримнувся на підлогу горілиць, упершись поглядом у довгі декоративні бурульки на стелі.
Лютий ще намагався відбиватися, пускаючи в хід єдину неушкоджену руку, проте мамули били й били ножами, поки він не знерухомів, хоча якимось чином їм все ж вдалося не вбити його. Він лежав у калюжі власної крові й не міг вимовити жодного слова, лише хрип виривався з його грудей. Боліло скрізь.
Коли він застиг у повній безпорадності, мамули припинили атакувати, а тільки дивилися на нього своїми безвиразними очима, що доводило його до сказу. Істоти затихли й відступили, залишивши його, покаліченого, стікати кров'ю на підлозі.
Коли крізь крижаний туман болю його зір трохи прояснився, Іррі не міг повірити в те, що побачив. Хлопчика. Домашнього улюбленця Кору. І той усміхався.
Королева пильно поглянула на Іррі, тримаючи свій легендарний спис, як скіпетр.
— Інші вже мертві, — сказав Бірч, — а Іррі був їхнім ватажком.
— Як ти можеш бути в цьому впевненим?
— Мамули чули їх. Я чув їх. Вони не звертають на нас уваги, але ми слухаємо. Усе записано на кубиках-самописах. Ми врятували вам життя.
— Я могла б сама їх здолати, — насмішкувато зауважила Кору.
— Якби не ми, звідки б ви дізналися про їхню змову?
Королева кинула розгніваний погляд на Іррі, який лежав, мов стікаючий кров'ю олень, розтерзаний вовкоконями. В горлі у нього булькало, він відкривав і закривав закривавлений рот. Бірч назвав імена інших змовників — вельмож, воїнів, навіть мага, — і всі вони були мертві.
Кору, не рухаючись, стояла над Іррі. Він упізнав її, і вираз його обличчя став ще більш жорстким, крізь біль і кров проступила непокора.
— Піщані Люті не єдиний наш ворог. — Вона нахилилася ближче. — Тепер ти вмреш, знаючи, що твоя змова провалилася. Ми згодуємо твоє тіло унукам. Так від тебе буде хоч якась користь.
Вона здійняла спис, заплямований кров'ю Оссуса, а потім і її матері. Дивлячись на жалюгідного зрадника, Кору завагалася й нахмурилася.
— Він не заслуговує честі померти від такої зброї. — Вона з усмішкою глянула на Бірча. — Відійди, хлопче.
Бірч відступив на кілька кроків, мамули теж розбіглися, але зупинилися на безпечній відстані, звідки могли спостерігати за тим, що буде далі. Іррі відкрив рота, але замість слів з нього потекла кров.
Кору змахнула рукою, і десятки довгих бурульок, відколовшись від стелі, посипалися вниз, пронизавши наскрізь тіло Іррі.
Кору поклала руку на плече Бірча.
— Я не помилилася, коли вирішила залишити тебе живим і наблизила до себе.
Тепер вона була зобов'язана йому більше, ніж будь-коли.
25
Утo відчував, що втратив душевну рівновагу після поєдинку зі своїм учителем, своїм наставником... він ніколи не міг собі уявити, що ця людина стане його ворогом. Як міг Онзу, глибоко шанований майстер, виступити проти війни помсти Хоробрих? Навіщо він змусив Уто вбити себе?
Від наростаючого почуття досади йому хотілося порубати на шматки і знищити усякого, хто стоїть на заваді до здійснення призначення Хоробрих — війни помсти. Учитель Онзу не був справжнім Хоробрим, якщо так і не зміг зрозуміти необхідності винищити ішаранських тварюк за те, що вони вчинили з колонією Валаера... і за те, що вони вчинили з дружиною і дочками Уто. Він задушив почуття провини всередині себе, як людина, що затоптує останні тліючі жаринки у вогнищі. У нього не було часу на переживання провини, хоча наслідки скоєного досі голосно відлунювали в його свідомості. Він мусив якнайшвидше вирушити в похід із флотом Співдружності, поки їх не затримало щось інше.
Пам'ять про вбивство Конндура була порочною таємницею глибоко всередині нього, відгородженою і недоступною, наче віддалена фортеця з наглухо забитими воротами. Він ніколи не дозволяв своїм думкам повертатися до тих спогадів. Та кривава бійня, влаштована з провокативною жорстокістю, відчувалася так, ніби була вчинена кимось іншим. Ще більше його розлютило те, що Онзу послав звістку про його злочини королю Колланану в Нортерру! Адан у Судеррі, поза всяким сумнівом, теж про все дізнається.
Уто вже вирішив здійснити вторгнення в Ішару без допомоги двох інших королівств і тепер не міг допустити, щоб ці новини відволікай Мандана. Увага молодого конаґа й без того легко розсіювалася через його схильність реагувати на дрібні образи. Уто потрібно було вийти з флотом у море і взяти курс на Ішару до того, як ще більше перешкод стануть на заваді тому, що йому належало зробити.