Інші великі військові кораблі теж знімалися з якорів і ставили вітрила. М'язисті матроси веслами відштовхували кораблі від причалів. Завдяки божкині жерця Ерікала сприятливий вітер напнув вітрила ішаранського флоту.
Коли кораблі взяли курс у відкрите море, шум натовпу на березі, як не дивно, став ще гучнішим, і в ньому чулося явне полегшення. Кловус, який залишав набережну у супроводі двох ур-жерців, відчув сильний спалах емоцій. Він уже відчував, як зі столиці спадає важка пелена напруги.
Повернувшись до храму Маґніфіка, він ярус за ярусом піднявся на щойно завершений четвертий рівень. П'ятий, і останній, ярус ще був недобудований. З цієї височини Кловус спостерігав, як військові кораблі зникають за обрієм.
Нарешті він зможе знову об'єднати Ішару. Зберігаючи владу над серепольським божком, що набирався сил у ступінчастій піраміді, він міг контролювати все. Він тут верховний жрець.
Пізніше того ж дня Кловус спустився в підземелля під храмом Маґніфіка, щоб спостерігати за допитом. Він хотів дізнатися, чи є хоч якась правда в чутках, які до нього доходили. Нещодавно його Чорні вугри схопили й привели сюди чотирьох людей: трьох чоловіків і одну жінку. Вони були сильно побиті, і жрець зрозумів, що допит уже почався.
Коли Кловус постав перед переляканими в'язнями, яких всадили на дерев'яні табурети, вони уставилися на нього із сумішшю надії і страху — саме так, як йому подобалося.
— Верховний жерче! — Жінка спробувала підхопитися на ноги, але Чорні вугри змусили її знову сісти. — Я всього лише торгую рибою! Я продаю мушлі та свіжий вилов. І більше нічого не роблю. Ці люди схопили мене, але я знаю...
Один з Чорних вугрів перервав її.
— Ми чули, як вона говорила про те, що емпра Ілуріс повертається, щоб знову забрати свою корону.
Жінка закліпала очима, нічого не розуміючи.
— Ну так, звичайно ж! Почуй нас, убережи нас. Хіба не цього ми всі хочемо? Ми молимося за це щодня.
— Є кращі речі, за які варто молитися, — відказав Кловус. — Емпра вже давно не з нами. Поширюючи такі дурниці, ти применшуєш молитви, які живлять істинного божка. — Він кинув погляд на вікна густого чорного кольору, встановлені на стіні й виготовлені з панелей димчастого скла, які він захопив на судні «Ґліссанд». За бар'єром з обсидіану кружляв та вирував божок, і Кловус відчував на собі його увагу.
— Ми молимося за здоров'я Ілуріс і за її повернення, — буркнув кремезний коваль на ім'я Бурлін. — Уся Ішара бажає цього. — Ліве око коваля опухло так, що не відкривалося, а на шиї виднілися свіжі синці. Чорні вугри не використовували палиць чи кийків, тільки свої руки. Коли вони хотіли, то могли робити свою шкіру твердою, як камінь.
— Емпра Ілуріс покинула це місто, покинула свій народ, — гримнув Кловус, — і тепер я змушений нести цей тягар. Я правлю нашими землями і укріплюю наш народ.
— Не так, як це робила б Ілуріс, — пробурмотів один із затриманих чоловіків, тесля. — Ти привів сюди цих варварів. Вони зґвалтували мою дружину.
Верховний жрець вибухнув від гніву:
— Ми всі приносимо жертви! Я найняв гетрренів через їхню лють і жорстокість. Чи мені треба було послати корабель, повний квітучих дівиць, щоб битися з ворогом?
— Ілуріс ніколи б не дозволила ґвалтівникам розгулювати на волі, — продовжував стояти на своєму тесля.
Один з Чорних вугрів сильно вдарив його.
— Наша емпра й досі жива, — запевнила торговка рибою. — Це всім відомо. Вона серед свого народу. Те, що ви робите...
Чорний вугор врізав їй з такою силою, що вибив кілька зубів. Її голова мотнулася вбік, а потім звісилася на груди. Жінка знепритомніла або, можливо, й померла.
Кловус відчув у серці сплеск зовнішньої сили і повернувся до димчастого скла, що було порталом до царства, де існували божки, але раптом відчув, як темрява огорнула його розум. Здивувавшись, він зрозумів, що цей сплеск прийшов не від божка — його божка. Це була зла сила, щось порочне десь дуже глибоко й далеко.
Чи не це відчував жрець Ерікал? Кловус похитав головою, щоб очистити думки, і повернувся до в'язнів.
— Коли ми зможемо піти? — простогнав третій чоловік, втупившись поглядом у свої зв'язані руки.
— Ви закликаєте до заколоту і послаблюєте мою владу. Ви ніколи не вийдете на волю. — Кловус кивнув Чорним вуграм.
Коваль здогадався, що на них чекає, і спробував скочити на ноги. Його могутні м'язи рвонули мотузки у марній спробі їх розірвати, затріщав табурет, але в Бурліна не було жодного шансу. Чорні вугри миттю умертвили всіх в'язнів, залишивши лежати на підлозі їхні переламані й закривавлені тіла.
У голові верховного жерця вихором крутилися думки, поки він дивився на чотирьох мертвих змовників. Усі ці дурощі тривали вже надто довго. У мешканців Сереполя залишалося занадто багато питань, на які не було відповідей, а питання без відповідей давали їм безпідставну надію.
— Настав час покінчити з цим, — мовив Кловус. — Поголос і чутки будуть тільки набирати силу. Ці четверо зникнуть, але вони можуть перетворитися на мучеників. — Він пирхнув. — А якісь дурні можуть навіть розповідати, що вони вознеслися в царство богів, щоб приєднатися до Ілуріс. Це вже не смішно. Я оголошу про смерть емпри, і ми влаштуємо похорон. — Його очі звузилися. — Знайдіть мені підхоже тіло.
28
Замок Феллстафф здавався Шадрі порожнім, і на душі в неї було неспокійно. Її друзі, Елліель і Тон, поїхали з королем Коллананом звільняти невільників з табору піщаних Лютих. Ласіс і декілька лордів-васалів повели основну частину війська Нортерри в довгий похід у напрямку гір, щоб, коли настане час, бути готовими виступити проти конаґа Мандана в Конвері. Ґант, мовчазний, проте надійний охоронець, залишився в замку; він розсилав по окрузі патрулі розвідників і тренував решту армії для захисту міста.
Працюючи в бібліотеці замку, Шадрі списувала сторінку за сторінкою у своєму пошарпаному щоденнику. Більшу частину свого життя вона провела, блукаючи різними місцинами на самоті, заглядаючи під каміння і досліджуючи те, що було цікаво їй самій. Вона хотіла бути хранителькою, ставити питання, вести записи. Після трагічної смерті королеви Тафіри вона записала її спадок, увічнила історію її життя, щоб її ніколи не забули.
Довге життя і великий спадок.
Однак тепер у вченої дівчини була інша важлива робота. Тон роздобув стоси кришталевих пластинок з вигравіруваними літерами Лютих, і записи на них можна було активувати лише кров'ю Лютих. Перед від'їздом Тон своєю кров'ю проявив написи на багатьох листах, які тепер потрібно було перекласти. Слова та символи й досі виднілися на тих листах. Тона зараз не було, і він не міг допомогти Шадрі в її дослідженнях. Та все ж вона взялася за це величезне завдання.
Від спогадів про цього таємничого чоловіка у неї досі пробігали мурашки по шкірі, особливо після того, що вона побачила на руїнах біля містечка Янтон: величезна тінь, яка з неймовірною силою роздерла на шматки нападників, що прорвалися крізь захисні мури. Невже він — сам бог Кур? Прояв Оссуса? Чи щось зовсім інше? На це питання сама вона відповісти не могла.
Зайнявшись роботою в бібліотеці, Шадрі уважно роздивлялася нерозшифровані листи із записами Лютих. Дівчина не могла прочитати більшу частину написаного, але знала деякі ключові слова та фрази. Вона робила нотатки, позначаючи деякі імена, які змогла розпізнати, — Кур, Оссус, дві жінки, Раан і Сут. Їй вдалося розібрати слова «дракон» і «зло». Тон залишив для неї копію особливої руни, що була його власним ім'ям, хоча Шадрі й не очікувала, що знайде його в цих неймовірно древніх документах.