Військо схвально заревіло, а от Бірч не видав жодного звуку. Він уп'явся пальцями в дерев'яну свинку в кишені, сховавши руку під ковдрою. Йому хотілося запитати Кору, що станеться з усіма тими людськими поселеннями, які зустрінуться на шляху її армії. Королева Кору, здавалося, й не думала про це.
Армія крижаних Лютих могутнім потоком сунула північними землями. Королева Кору їхала на міцних, показних на вид санях, прикрашених гаками та шипами. Бірч сидів на передньому сидінні, загорнувшись у хутро унука та свою власну ковдру. Сани мчали вперед, і королева, схоже, не помічала його поруч із собою, проте Бірч помічав усе навколо.
Ілон, суворий маг, вбраний у синю шкіряну мантію, сидів по інший бік від хлопчика. Шкіра Лютого була блідою, а на лисій голові виднівся добре помітний шрам від опіку. Він заговорив грубим голосом:
— Моя королево, за той час, що триватиме наш похід, чи встигнуть піщані Люті звести захисні споруди проти нас?
— Я не можу знати, що зробить королева By. Вона багато в чому показала себе дурепою. Можливо, нам вдасться захопити її зненацька.
Унуки, напнувши поводи, тягнули сани королеви, що шурхотіли й скреготали по снігу та кризі. Двадцять броньованих саней неслися по замерзлій землі, а за ними другою хвилею мчали воїни на вовкоконях. Худорляві піші воїни бігли за ними, без відпочинку долаючи милю за милею.
Обозні сани були навантажені припасами, а поруч з ними поспішали кілька сотень мамулів, які мали виконувати підсобні роботи під час облаштування табору. Бірч умовив Кору залишити більшість мамулів у палаці, переконавши її, що на полі бою вони лише заважатимуть, а в дорозі їх треба буде годувати.
Королева з цікавістю подивилась на нього.
— Я про це не подумала. Гаразд, ми візьмемо тільки тих, які потрібні для простих робіт. Я пообіцяла, що більше не заподію їм шкоди. — Бірч знав, що мамули в поході можуть не відставати від Лютих і будуть самі добувати собі їжу.
Хлопчик роздивлявся краєвиди, що проносилися повз нього, розуміючи, що вони наближаються до Нортерри. Можливо, він навіть знову побачить озеро Бакал, і від цих думок йому ставало важко на душі.
— Що ви будете робити зі мною? — нарешті запитав він. — Ви коли-небудь мене відпустите?
Кору подивилася на нього холодними сріблясто-сірими очима.
— В тобі повно несподіванок, хлопчику. Можливо, ти здивуєш мене ще чимось.
Оскільки королева не відповіла на його запитання, він наполегливо перепитав.
— Я... я коли-небудь повернуся додому? До свого народу?
Вона нахмурилася.
— Чому ти цього хочеш?
— Тому що... там мої друзі, моя родина.
— Я занадто багато знаю про родину, — засміялася Кору. — Подякуй, що твоя матір не схожа на мою!
— Моя матір загинула, — мовив Бірч більш різким тоном, ніж говорив з нею зазвичай. — Так само, як і ваша.
Вдаючи, що не почула, або просто не звернувши уваги на слова хлопчика, Кору відвернулася, роздивляючись краєвиди навколо.
Незабаром крига й сніг поступилися місцем тундрі, всіяній низькорослими деревами, які з часом перейшли в більш густі й темні скупчення сріблястих сосен.
Побачивши ліс, Бірч відчув пронизливу тугу за своєю домівкою на озері Бакал, за великим будинком з крутим дахом, виготовленим так, щоб з нього зісковзував сніг. Там був камін у кожній кімнаті і тепла піч, в якій його мамуся пекла хліб і пироги. Він думав про Томка і друзів, про бабусю Тафіру... і короля Колланана. З усіх цих людей залишилися живими тільки він і Колланан.
Крижані Люті дозволяли Бірчу бути серед них, але майже не звертали на нього уваги, заклопотані власними справами. Навіть Кору. Бірч подумав, що з допомогою мамулів, які супроводжують армію крижаних Лютих, у нього може з'явитися шанс вибратися на волю. А що, як він просто втече до лісу, коли вони зупиняться на нічліг? Чи варто йому спробувати втекти? Королева так і не сказала, що коли-небудь його відпустить.
Чи краще залишитися з Кору? З нею він був у відносній безпеці, і вона деколи навіть прислухалася до нього. Він подумав, що, поки її велика армія перетинає Нортерру, йому, можливо, вдасться утримати її від заподіяння шкоди іншим людям, так само, як вона, хай і неохоче, погодилася не чіпати мамулів.
То чи не буде краще залишитися з нею?
Або ж краще просто втекти?
Їдучи в санях, він відчував, як холод, немов снігова ковдра, огортає його.
33
— Мені вже остогидла війна. — Лорд Оґно, пирхнувши, глянув на Хороброго, що їхав поруч з ним. — Але воювати я добре вмію, і якщо я потрібен Колланану Молоту, то знаю, що маю робити.
— Ми всі знаємо, що маємо робити, — промовив Ласіс серйозним тоном. Він підняв голову, прислухаючись до гомону великої армії Нортерри, що рухалася позаду них довгою дорогою в напрямку гір.
Оґно відмахнувся від мухи, яка дзижчала в нього над головою.
— Кожного разу, коли я повертаюся додому після бою, моя дружина з такою радістю зустрічає мене, що це перекриває всі пережиті випробування.
Вирушивши із замку Феллстафф, основна армія направилася на схід. Коли нортерранське військо проминало сусідні повіти, його чисельність постійно зростала, подібно до того, як збільшується снігова куля, скочуючись із засніженого пагорба. Коли вони дісталися міста Янтон та розташованих неподалік руїн, до них приєднався лорд Бален з п'ятьма десятками добірних воїнів. Йому явно не хотілося полишати своїх людей, які так постраждали від підступної навали, але гнів і жага помсти змусили його доєднатися до армії Нортерри.
Під'їхавши до Оґно та королівського Хороброго, Бален сказав:
— Будь-яке з наших міст могло зазнати нападу. Цього разу це був Янтон, наступного разу це може статися десь у володіннях лорда Тео, чи Вітора, чи будь-кого іншого. Але якщо ми переможемо зараз, то нам більше ніколи не доведеться боятися нової клятої зради, подібної до того, як нас зрадив конаґ Мандана. — У його словах чулися водночас смиренність перед долею і рішучість. — А коли негідного конаґа буде позбавлено трону, всі три королівства піднімуться проти справжнього ворога.
Ласіс мовчав, поки вони їхали повз спалене нападниками містечко Янтон. Він бачив вибиті вікна, почорнілі дахи. Від деяких будинків залишилися самі лише кам'яні димарі та обвуглені балки. Ласіс тривожився за безпеку Феллстаффа — і не тільки через можливий напад крижаних Лютих. А що, як Мандан відправить інший каральний загін, щоб спалити віддалені сільські угіддя або взяти в облогу столицю? Ласіс намагався переконати себе, що Ґанту вдасться захистити людей.
І хоча військо мародерів привів у Янтон лорд Кейд, Ласіс покладав усю провину саме на Уто. Елліель мала особисту причину ненавидіти Уто, і вона приєднається до армії Нортерри, як тільки виконає завдання, на яке її взяли Адан і Колланан. Однак будь-який Хоробрий, що дійсно цінує правду, докладе всіх зусиль, щоб знищити того, хто так віроломно порушив їхні принципи. І Ласіс не був винятком — хай тільки йому випаде така нагода.
Він пришпорив коня, і за ним рушило далі все нортерранське військо. Ласіс не хотів гаяти час, хоча й розумів, що минуть тижні, перш ніж Колланан і Адан зможуть приєднатися до них з армією Судерри.
Під час денного переходу Ондер, проминувши інших солдатів, направив свого коня до Ласіса і прилаштувався поруч з ним. Колишній Хоробрий мав вигляд людини, що переживає глибоке розкаяння. Він носив меч при боці, на ньому були шкіряний нагрудник і шолом зі шкіри й сталі, звичайні обладунки та зброя, видані комірником з арсеналів Феллстаффа. І хоча очі й риси його обличчя видавали в ньому напівкровку, юнак був одягнений як пересічний кавалерист зі скромними статками.
Ласіс помітив його, але увага Хороброго була поглинута думками про ворогів і можливі загрози.