Ошалілі ауґи носилися у своїх загонах. Кілька з них вирвалися на волю і з розгону наскочили на воїнів Лютих; один із звірів наступив на Лютого і зламав тому ногу. Воїн почав підводитися, але один з вершників — Ґлік упізнала в ньому Адана Старфолла — пронизав його мечем, вкритим чорним обсидіаном.
Чет схопила тверду, як залізо, дерев'яну жердину, що підпирала їхній навіс. Заздалегідь готуючись до битви, вона проробила отвір на кінці палиці і тепер лише вставила в нього припасене обсидіанове вістря, зробивши собі списа з наконечником із димчастого скла, з яким вона й кинулася у бій.
Не роздумуючи, Ґлік побігла за своєю товаришкою туди, де охоронці билися із сотнями людських воїнів. Вона зраділа, помітивши, що позаду неї піднімається багато інших рабів, чимало з них зі зброєю, яку вони приховали раніше, а інші просто підбирають із землі камені, щоб кидати їх у своїх наглядачів.
Охоронці-Люті й не думали звертати увагу на в'язнів, що залишилися в таборі за їхніми спинами.
Ґлік побачила, як у зоряному небі з голосним криком пронеслася синя ска, і відчула хвилю сили через їх серцевий зв'язок, яка їй зараз була так потрібна. Ґлік стрибнула вперед і встромила кинджал з димчастого скла в спину Лютого. Скло увійшло глибоко в тіло ворога, і воїн упав замертво, наче від удару отруєним лезом. Дівчина вирвала свою зброю з трупа Лютого і кинулася шукати наступну жертву.
Людські бійці прорвалися в табір невільників, і запалала жорстока битва.
38
Попри те, що «Ґліссанд», по суті, більше не належав йому, Мак Дур і не думав здаватися. Він та його корабель були нероздільні, і він все ще був капітаном свого судна, навіть якщо владу на ньому захопила Співдружність.
Відтоді, як флот вийшов з Рівермута, кожен день був наповнений присмаком лихих передчуттів. Упродовж багатьох років Мак Дур пишався кожним шматочком деревини, кожною мотузкою такелажу, кожним напнутим вітрилом. «Ґліссанд» був прекрасним та досконалим, і його екіпаж невтомно працював над тим, щоб підтримувати корабель у бездоганному стані, вичищаючи кожну дошку на палубі, фарбуючи та лакуючи декоративні дерев'яні прикраси. Але тепер палубні дошки здавалися заплямованими невидимою кров'ю, і щоразу, коли Мак Дур дивився на такелажні канати, він міг думати лише про петлі й двох своїх друзів, повішених на реях. Його корабель вже ніколи не буде таким, яким був досі, — на його душі залишилася незагойна рана.
Однак Мак Дур знав, що звістка про страшне, несправедливе покарання пошириться серед племен утауків, як і новина про те, що торгові кораблі утауків захоплюють і включають до складу військово-морського флоту Співдружності. Шелла дін Орр теж незабаром дізнається про це. Все зміниться. Якби Гейту і Сарруму просто дозволили зникнути серед своїх племен, нічого з цього не сталося б, але тепер утауки, чиї племена розкидані по всій землі, будуть змушені відмовитися від свого одвічного нейтралітету, їхній спосіб життя опинився під загрозою.
«Ґліссанд» ішов морем разом з військовими кораблями Співдружності, і вони мали розпочати жахливу війну помсти проти Ішари. Як заявив Уто, спочатку флот завдасть удару по острову Фулкор, а потім візьме курс на саму Ішару. Проте Мак Дур знав, що приблизно стільки ж ішаранських бойових кораблів готові дати відсіч у порту Сереполя. Попереду на всіх них чекають незліченні руйнування, хаос і кровопролиття.
Мак Дур стояв на носі й дивився на розкидані по морю кораблі з яскравими вітрилами, грізну бойову силу, що розтинала блакитні хвилі. Він виріс серед густих лісів і похилих пагорбів Нортерри, але в юності вирушив до Конвери, побачив океан і відчув поклик моря. Він став моряком і зрештою капітаном власного прекрасного корабля. Він замислився, яким би було його життя, якби він обрав інший шлях, вирішив мандрувати пагорбами і лісовими стежками як ватажок каравану, а не капітан корабля. Осівши десь, він, мабуть, одружився б, завів би дітей. Але море було покликанням Мак Дура, його справжнім володарем.
Зобов'язаний Хоробрий конаґа, вбраний у чорний однострій, підійшов і став поруч. Капітан не звертав на нього уваги, і вони стояли мовчки, кожен маючи на те власні причини. Уто завжди був похмурим і замкненим, а Мак Дур зараз був розлючений своїм становищем.
Нарешті Хоробрий заговорив.
— Скільки ще плисти до острова Фулкор?
— Я не знаю. Ви вбили мого штурмана.
— Якби йому дозволили покинути корабель, його б усе одно тут не було. — Вираз обличчя Уто був не гнівним, а безжалісним. — Ти — капітан судна, і ти маєш потрібні знання. Скільки ще плисти до острова Фулкор?
Плечі Мак Дура опустилися.
— Кра, острів уже дуже близько. Ще кілька годин.
І цієї ж миті, за дивним збігом, дозорець закричав з висоти грот-щогли:
— Кораблі! Кораблі попереду.
З передніх кораблів флотилії залунали голоси інших моряків. Мак Дур, примруживши очі, вдивлявся в горизонт.
— Острів Фулкор прямо по правому борту! — вигукнув дозорець.
Мак Дур зняв з пояса підзорну трубу і подивився крізь неї.
— Які кораблі? — спитав Уто. — Що ти бачиш?
Мак Дур покрутив трубу, налаштовуючи лінзи. У полі зору з'явилася група вітрильників.
— Багато кораблів. Червоні смуги на вітрилах. — Він опустив трубу. — Я попереджав, що ішаранський флот готується до відплиття.
Уто вихопив у нього підзорну трубу.
— У нас є сорок броньованих військових кораблів, яких повинно бути більш ніж достатньо, щоб завдати удару по будь-якому флоту, який вони відправлять проти нас. — Він подивився на зустрічні кораблі, і його обличчя спохмурніло. — Я нарахував десь двадцять ворожих кораблів, але вони далеко один від одного, пливуть у наш бік. — Він поводив підзорною трубою в різні сторони. — А, он ще декілька на острові Фулкор. — Він віддав підзорну трубу капітану. — Коли я спробував відбити нашу фортецю в перший раз, я не привів із собою достатньо кораблів. Я маю намір виправити цю непередбачливість.
Скелястий бастіон острова Фулкор з'явився в полі зору, і вони побачили, що ішаранський флот рушив на перехоплення. Віддалені крики залунали над водою, ослаблені відстанню між кораблями Співдружності, на щоглах яких майоріли яскраво-сині прапори, а тепер поруч з ними з'явилися червоні бойові вимпели.
Мак Дур знову оглянув океан і помітив, що до них наближається ще більше ворожих кораблів.
— Наші сили приблизно рівні.
— Не рівні, — буркнув Уто. — Вони — ішаранські тварини, а ми служимо конаґу. На наших кораблях є декілька Хоробрих. Цього разу я відвоюю острів Фулкор. — Його губи скривилися, наче він забув, як посміхатися. — Це буде наша найважливіша битва.
Мак Дур приклав долоню до лоба, закриваючи очі від сонця, і став вдивлятися у водний простір.
— Чому? Це ж просто потворна скеля, яка опинилася в зручному місці.
Хоробрий зиркнув на Мак Дура так, ніби той сказав щось образливе.
— Я думав, — наполегливо продовжував капітан корабля, — що наша мета — завдати удару по Сереполю і завоювати Ішару. Навіщо взагалі вступати тут в бій? У безкрайньому морі ми могли б розвести подалі наші кораблі і просто прослизнути між ворожими суднами, немов вода крізь сито. Тоді ми дістанемося Ішари неушкодженими.
— І залишимо береги Остерри вразливими до ворожого нападу. Ми вступимо в бій з ворогом тут. — Бліді губи Уто застигли, витягнувшись у тверду лінію. — До того часу, як ми дістанемося Сереполя, у них не залишиться жодного корабля!
Він знову взяв підзорну трубу і направив її на острів. Уто не звертав уваги на метушню солдатів, які готувалися до бою, що мав початися не раніше, ніж через кілька годин, зважаючи на повільний темп морських битв.
— Наш флот битиметься з ворогом у відкритому морі, і ми їх потопимо, — заявив Уто. — А я візьму твій корабель та декілька інших і піду прямо на Фулкор. Ми самі захопимо фортецю.
Жрець Ерікал стояв на високій стіні цитаделі, намагаючись віддихатися. Він відчував тривогу, спостерігаючи, як багато кораблів Співдружності наближаються до острова. Цілий військовий флот прямує до Ішари!