Божкиня посилила його відчуття, допомагаючи жерцю почуватися сильнішим і більшим, наче він дивився на ворожий флот з висоти хмар.
— У них десятки кораблів. — Командир гарнізону і капітан Ґаус, затінивши очі, намагалися розгледіти ворожий флот. Ерікал замовк, зайнятий підрахунками.
— Щонайменше сорок.
— Ми можемо перемогти сорок кораблів, — заявила Маґда. — Мої гетррени вже на наших кораблях. — Отаманша нетерпляче тупнула ногою по кам'яній поверхні широкої стіни. — Але нам треба бути в морі!
Вона загарчала на Ґауса:
— Веди нас назад до кораблів. Я хочу бути в гущі бою, а не ховатися тут, як заєць у кущах.
Ґаус глянув на Маґду.
— Як не дивно, я згоден з очільницею гетрренів. Мої кораблі готові до бою, і я повинен бути на носі свого корабля, вигукувати накази й керувати своїм флотом. Я не збираюся дивитися на все це зі спостережного пункту.
Командир гарнізону Вота обвів поглядом укріплену фортецю. Дозорні продовжували бити в гонги і дзвони, подаючи сигнали тривоги, а солдати бігли займати призначені їм позиції, хапали луки й стріли, заряджали катапульти, наповнювали кошики метальними снарядами, щоб обрушити їх на загарбників, які спробують видертися нагору вузькими сходами, що починалися від причалів.
— Ми захистимо Фулкор. Ми не дозволимо ворогу захопити нас.
Маґда широким кроком рушила до сходів у скелі, розмахуючи своєю палицею, ніби збиралася вгатити нею будь-кого із солдатів гарнізону, хто трапиться їй на шляху. Проходячи повз Ерікала, вона схопила його за руку.
— Ходімо, маленький жерче. Візьми свою божкиню, і ми швидко розберемося з тими чужими човнами.
Ерікал відчував неспокій своєї божкині, розлитий у повітрі, і від її тривоги в нього скрутило все всередині. Деякі божки були люті й схильні до руйнувань, але сам жрець Ерікал ніколи раніше не брав участі в битвах, як і його божкиня. Він не знав, як це позначиться на них обох. Правда, божкиня щойно отримала багато жертвоприношень свіжою кров'ю, тому почувалася сповненою сил, її охоплював зростаючий бойовий азарт, і ці емоції вкрай розбурхали божественну сутність. Ерікал зібрався з духом.
Уже на ходу Ґаус закричав командиру гарнізону:
— Якщо ми потопимо всі ці кораблі, перш ніж вони досягнуть Фулкора, від ваших солдатів буде хоч якась користь, якщо вони влаштують святковий бенкет для нас.
Маґда заволала, кличучи до себе кількох гетрренів, які разом з нею піднялися у фортецю, а тепер бродили по подвір'ю. Вони не виявили жодної радості, коли вона наказала їм швидко повертатися на кораблі.
— Ця потворна скеля краща, ніж хиткий човен, — з явним викликом заявив один з її бійців. У нього було густе волосся, заплетене в коси, а в роті бракувало переднього зуба. — Я залишаюся тут.
Маґда з такою силою вдарила його кулаком в обличчя, що голова в нього смикнулася назад.
— Ми прийшли воювати, а ворог уже поряд! Чи ти волів би порпатися в багнюці, вирощуючи квіточки?
Воїн притиснув долоню до набряклого від удару ока.
— Через тебе я тепер нічого не бачу! Як я буду рубати голови?
— Просто махатимеш мечем, коли підійдеш досить близько. У щось та й попадеш.
Капітан Ґаус, не звертаючи уваги на варварів, кинувся вниз по сходах до причалів у бухті. На бігу він крикнув у бік флагмана:
— Наближаються ворожі військові кораблі. Приготуватися до відплиття!
Екіпаж ще раніше почув сигнали тривоги, що лунали з фортеці, відтак моряки заходилися ставити вітрила, натягувати такелаж, готувати весла, якими відштовхували корабель від берега. Варвари вискочили на причал і загриміли по сходнях, розмахуючи зброєю.
Ґаус посадив кремезних гетрренів на весла, і вони вивели флагманський корабель з вузької бухти у відкрите море. Ерікал відчував, як всередині нього і всередині корабля вирує гнівна, роз'ятрена божкиня. Вона допомагала їм рухатися вперед і посилювала вітер у напнутих вітрилах, а штурман тим часом вигукував вказівки, щоб оминути небезпечні рифи.
Флагманський корабель ішаранців помчав до основного флоту, а три бойові кораблі залишилися в гирлі бухти, щоб охороняти фортецю. Ґаус підняв сигнальні вимпели, повідомляючи своїм розосередженим кораблям, щоб вони готувалися до бою.
Ерікал дивився вперед на флот Співдружності. Ворожі кораблі розділилися на окремі бойові групи, що явно мали різні цілі, причому кілька з них взяли курс на Фулкор. Він глибоко вдихнув, ділячись думками й почуттями зі своєю божкинею. Сутність теж черпала енергію в наростаючому гарячковому збудженні, що розповсюджувалося по всьому ішаранському флоту в передчутті неминучої битви.
Вперше за все своє життя жрець Ерікал відчув жагу насильства.
39
Семі та Аналера вбігли до потайної кімнати, і їхні обличчя випромінювали тривогу й розпач. Ілуріс миттю зрозуміла: сталося щось страшне. Вона змусила своє тремтяче тіло піднятися з ліжка і випростатися, хоча воно здавалося їй порожнім всередині.
— Що сталося, дитино? Гетррени вже покинули Сереполь, як ти казала? — Ілуріс зібрала всі свої сили, підтримувана безтілесним божеством, яке, кружляючи навколо, огортало її, немов рятівна ковдра.
Семі, збентежена запитаннями емпри, не одразу спромоглася дати відповідь.
— Так, Ваша Величносте. Гетррени відплили кілька днів тому. Верховний жрець відправив їх атакувати Співдружність. Ви не пам'ятаєте?
— Не думаю, що це хороша ідея, — промовила Ілуріс слабким голосом.
Раптом вона похитнулася, наче її життєва сила спіткнулася об вибоїну, в яку несподівано потрапила на вулиці, і новонароджений божок теж сіпнувся. Так, тепер вона й сама відчула це. Відбулася якась серйозна зміна в самому осерді міста, в серцях людей. Вона знову прошепотіла питання, боячись почути відповідь.
— Що сталося?
— Кловус щойно влаштував ваш похорон і спалив на великому вогнищі чиєсь тіло, оголосивши, що воно належить вам! — задихаючись, випалила Семі. — Зі сходів храму Маґніфіка він заявив усьому Сереполю, що їхня емпра мертва.
На обличчі Ілуріс з'явилася гірка усмішка.
— Це вже не перша брехня, яку каже цей чоловік. Він побачить, що я зовсім не така мертва, як йому би хотілося.
— Ваша Величносте, — простогнала Аналера, — це жахливо! Люди й так вже були у відчаї, а тепер ще й втратили надію. Почуй нас, убережи нас!
— Це все змінює, — сказала Семі.
Каптані Вос спалахнув гнівом.
— Я відрубаю йому голову.
Аналера й Семі розповіли про величезні натовпи на храмовій площі та біля поховального вогнища.
— Усі люди повірили.
— Звісно, повірили, — зітхнувши, відповіла Ілуріс. — Вони вже так давно не бачили моє справжнє обличчя, що чи багато з них досі пам'ятають, як я виглядаю? — Ілуріс торкнулася своїх запалих щік. Тепер вона стала лише блідою тінню тої славної правительки, якою колись була. Так, вона нарешті прийшла до тями і її тілесні рани загоїлися, проте вона не була собою. Ілуріс ясно розуміла, що всередині неї щось не так.
Новий божок допомагав їй, живив енергією, і вона відчувала, що сутність заповнює собою підземну кімнату. Божок простягнув свої щупальця в усі місця, де були віддані послідовники, які вірили в неї, і завдяки цьому Ілуріс відчула правду: вистава з похоронами перетворила їхню віру на попіл.
Але хай там що, Ілуріс все одно продовжувала мислити як емпра була рада тому, що принаймні на це вона все ще здатна. Думки і наслідки можливих дій, взаємозв'язки, що ведуть до важливих рішень, крутилися в її голові.
— Люди стільки часу не втрачали надії, і ви всі заохочували їх продовжувати вірити. Мої справжні послідовники молилися за мене й вірили в мене, і своєю вірою вони створили нового божка.
Вона простягнула руки перед собою, і дивна туманна сутність засяяла яскравіше.
— Вашого божка, — мовила Семі.
— Божка Ішари, — виправила її Ілуріс. — Це відображення істинного духу народу, але через це фальшиве поховальне вогнище вони тепер мають сумніви. — Емпра клацнула язиком, вдихнула густе повітря потайної кімнати, де занадто багато людей були вимушені залишатися занадто довго. — А їхні сумніви призведуть до того, що божок буде слабшати.