Кожен убитий ішаранський моряк ставав жертвою для божкині Ерікала, і вона приймала цю кров і цю силу. Вона надималася, стаючи все більш лютою, пориваючись обернутися на бурю, зіткану з веселок і одвічних блискавок, пов'язану з вірянами, що її живили... і з самим жерцем. Його божкиня кидалася вперед, немов нетерпляча собака, що з усіх сил намагається вирватися на волю, щоб стрімко рвонути вперед, — і, відчувши це, Ерікал відпустив її.
Коли божество виринуло назовні, мов білий нестримний шквал, жрець заплющив очі і глибоко зітхнув. Мерехтливий вихор налетів на найближчий корабель Співдружності, понісся вгору по щоглах, ламаючи, наче гілки, реї, трощачи палубні люки. Божкиня занурилася в трюм і вирвалася назовні крізь дошки корпусу різнобарвним виверженням, розгойдуючи корабель так, що перекинула його набік. У хмарі піни й бризок вона понеслася до наступного ворожого корабля, пірнула під воду і знизу розколола йому кіль.
Ерікал вже більше не міг керувати божкинею, але він сміявся, охоплений радістю руйнування, почуттям перемоги.
Здійнявши могутню хвилю, вкриту білими кучерями піни, божкиня ринула до наступного корабля і врізалася в борт, перекинувши судно. Тіла злетіли в повітря, мов пилинки, багато з них вже переламані й розірвані на шматки. Інші жертви намагалися відплисти подалі від небезпечного місця, але сутність пронеслася над ними і затягнула їх глибоко під воду.
Божкиня нагадувала величезний киплячий казан іскор, пари і водного вогню. Ерікал не зводив з неї очей, стиснувши кулаки. У його серці сплелися, перемішавшись, радісне збудження і дивне почуття нудоти, але він не намагався зупинити цю руйнівну божественну силу. Його божкиня мчала вперед, знаходячи все нові цілі.
Поруч із жерцем шаленіла у захваті Маґда, щосили луплячи своєю палицею по дошках палуби. Гетррени всі разом зайшлися якимось безсловесним лунким співом, і навіть таке незвичне поклоніння давало божкині ще більше сили та одержимості. Вона без упину розтрачувала свою енергію, свою матеріальну сутність — Ерікал відчував це, — проте не збиралася зупинятися. Райдужна істота роздирала і крушила щогли, такелаж, вітрила... вона трощила, руйнувала, топила все підряд.
Однак у цій великій битві було пошкоджено або потоплено і більше половини кораблів ішаранського флоту. Ще до появи божкині кілька кораблів були протаранені або спалені ворогом, а от решта ішаранських кораблів постраждали мимохіть від люті їхньої власної божкині. І хоча Ерікал намагався спілкуватися з нею, щоб її приборкати, він не міг достукатися до неї крізь червоне марево її нестямної сили. Вона нищила ворогів, перетворивши поле битви на суцільний хаос. Ніхто не міг протистояти їй.
І Ерікал любив її.
Кораблі хилилися й тонули під її ударами, а жрець витирав сльози, що текли в нього по обличчю. Похитуючись, він взявся за поручні і обернувся, щоб подивитися на острів Фулкор.
Там палала фортеця.
42
Мапи Нортерри вкривали всю стіну тронної зали, і Мандан вивчав їх, вишукуючи вразливі місця цього королівства. Він наказав своїм картографам і бібліотекарям принести загальну мапу Нортерри з позначенням гір, річок, озер та лісів, а також більш детальні карти тих ділянок, де проходили торгові шляхи через гори Хребет дракона, схему Феллстаффа з нанесеними на неї вулицями міста та план замку короля Колланана.
Після того як Уто вирушив у плавання, щоб стерти Ішару з лиця землі, молодий конаґ прагнув зробити щось таке, чим міг би похизуватися перед своїм наставником, коли той на чолі переможного флоту повернеться додому. Вирішивши направити проти свого непоступливого дядька ще один каральний загін, він наказав лордам-васалам Остерри прислати додаткові військові сили, щоб збільшити свою армію.
Не всі його лорди були задоволені таким наказом, не бажаючи ставити під загрозу власну безпеку. Мандан не звертав уваги на їхнє ниття.
Двоє з цих занепокоєних лордів, Джадсон і Друн, стояли тепер за його спиною. Вони чекали, знервовано переминаючись з ноги на ногу, а Мандан продовжував уважно вивчати мапи, уявляючи собі, як будуть горіти підпалені селища. Нарешті він відірвався від мап і втупив у відвідувачів свій погляд, в якому палахкотіли іскри ледь стримуваної люті.
— Причина, з якої я вимагаю від вас надати солдатів, панове, полягає в тому, що в мене виникла потреба привести до покори Колланана Молота, який знехтував наказом свого істинного конаґа і тим самим наражає на небезпеку всю Співдружність.
Джадсон і Друн відступили на крок назад, але Мандан, насідаючи на них, підійшов ще ближче.
— Ви теж маєте намір кинути мені виклик? Це було б вкрай нерозумно.
Лорд Джадсон встояв на місці, а Друн тим часом сховався за його широкими плечима. Конаґ підвищив голос:
— Я не потерплю жодного лорда-васала, який поставить під сумнів мою владу як конаґа, правителя всіх трьох королівств.
Джадсон був круглолицим чоловіком з кремезним тілом. Його каштанове волосся було підстрижене так коротко, що ледь прикривало череп, а показні моржеві вуса звисали нижче підборіддя. У кожен кінчик вусів було вплетено яскраву мідну дрібну прикрасу. Джадсон випнув нижню губу.
— У жодному разі, мій конаґу! Але зараз небезпечні часи, і ваш наказ може ослабити оборону в наших власних округах. Ми й так ледве можемо захистити свої володіння.
— Хіба не важливіше захистити Конверу? Придушити бунт у Співдружності? — зажадав негайної відповіді Мандан.
Лорд Друн, кволий на вид чоловік з банькатими очима, виглядав так, наче міг годитися Джадсону в батьки.
— Але наші Хоробрі покинули нас заради війни помсти, Володарю. У моїх володіннях залишилася тільки купка охоронців, малий загін кінноти, усього кілька сотень озброєних воїнів. Цього недостатньо, щоб виступити проти Нортерри...
— Якщо ми об'єднаємо наші сили, цього буде цілком достатньо.
Мандан відчував дедалі сильніше занепокоєння. Чому всі нехтують ним? Невже вони наважуються поводитися так зухвало через відсутність поруч з ним Уто? Зрештою саме він є їхнім конаґом!
Думка про Уто змусила його кинути погляд на двері тронної зали, біля яких, як завжди, стояли напоготові двоє його нових Хоробрих. Титан і Дженна змирилися зі своєю роллю охоронців, хоча Хоробра, постійно виявляючи невдоволення, давала цим зрозуміти, що вона воліла б натомість нищити ішаранських тварин.
Простеживши за поглядом Мандана, обидва лорди-васали глянули на одягнених у чорні обладунки воїнів.
— Мої власні Хоробрі очолять наш каральний загін, щойно будуть зібрані всі бойові підрозділи, але спочатку мені потрібні ваші війська! — Мандан намагався вдавати із себе грізного й могутнього правителя Співдружності. — Я хочу почути, що ваші загони вже в дорозі, як вам було наказано... чи мені відправити вас під конвоєм додому, щоб ви самі привели своїх солдатів?
— Наші, е-е, воїни... нашим воїнам було повідомлено, що їх викликають до столиці, мій конаґу, — затинаючись, відповів Джадсон. — Але ми з лордом Друном сподівалися, що зможемо переконати вас дослухатися розумних доводів.
Цього говорити було точно не варто. Ніздрі Мандана роздулися. Титан і Дженна рушили до лордів-васалів, спалахнувши гнівом і всім своїм грізним видом демонструючи готовність пустити в хід зброю.
Мандан, не задумуючись ні на мить, уже зібрався накинутися на лордів, підкреслюючи цим свою владу, проте від невпевненості його голос зірвався на вереск.
— Як конаґ, я одноосібно визначаю, що є головним для Співдружності. Я не маю наміру пояснювати кожне своє рішення всім підряд. Ваш обов'язок — виконувати мої накази!
Батько Мандана насварив би його за таку надмірну зарозумілість, але Конндур Хоробрий ніколи не був для нього таким важливим наставником, яким був Уто. Батько вічно здавався розчарованим у ньому, тоді як Хоробрий поводився більш терпляче, виявляючи свою відданість конаґу і принцу. В сотий раз Мандан пожалкував, що Уто немає поруч, але йому самому потрібно було довести свою здатність бути конаґом.