Його обличчя спохмурніло, коли він подумав про свою тендітну королеву, в яку так несподівано закохався, але зрештою зрозумів, що просто обманював самого себе. Ліра виявилася зовсім не такою, якою він її собі уявляв, не такою чуйною і м'якосердою, як його матір. Дівчина, можливо, й була схожою на Мейру зовні, проте їхні серця були зовсім різними.
Зараз королева Ліра, напевно, забилася в якийсь закуток у їхніх королівських покоях, застигнувши в заціпенінні від випитого молочка блакитного маку. Одного дня вона може випити його занадто багато, ставши жертвою «сонної хвороби», як це колись вчинила Мейра. Мандан зціпив зуби. Цього дня залишилося чекати не так вже й довго.
Він заговорив грубим тоном до непоступливих лордів-васалів.
— Поки Уто і мій великий флот завойовують Ішару, решта моєї армії має зібратися тут, у Конвері. Я буду командувати нею сам. — Він жестом вказав на криваву картину на стіні, що зображувала битву при Янтоні. Йому потрібно було створити власний спадок, приймати власні рішення, а не просто ховатися в тіні свого зобов'язаного Хороброго.
Лорд Друн заметушився.
— Володарю, вдома моя армія на своїх позиціях захищає нас від зовнішніх загроз. І король Адан, і король Колланан попереджали про повернення Лютих. А що, як армії Лютих нападуть...
Мандан різко обірвав його.
— А що, як я віддам наказ катові відрубати тобі голову, щоб передати твої володіння більш слухняному лорду?
Наляканий чоловік зблід, і Мандану було приємно це бачити. Хоробрі поглядали на нього зі схваленням. Молодий конаґ посміхнувся, приготувавшись продовжити промову, але його перервали звуки в коридорі — почулися тверді кроки, що наближалися швидко і впевнено. Титан і Дженна обернулися до розчахнутих дверей, ніби очікуючи нападу.
Відвідувач рішуче, без попереднього оголошення, увійшов до зали, на ньому було показне вбрання зелених і білих кольорів, притаманне утаукам. Його довге каштанове волосся було зав'язане у хвіст, в руці він тримав крислатий шкіряний капелюх. Це був вродливий худорлявий чоловік з ямочкою на підборідді, можливо, років на десять старший за Мандана, і він виглядав відстороненим та навіть зверхнім.
Мандан раптом упізнав його.
— Я знаю тебе. Ти приходив з ультиматумом від королеви піщаних Лютих. — Мандану стало не по собі, коли він згадав вимогу королеви By негайно вирушити в південні пустелі, щоб уклінно висловити їй свою пошану. Мандан послав замість себе одного зі своїх васалів, і розгнівана королева повернула цього чоловіка, запхавши його в тісну скриню, всього переламаного, але ще живого. У Мандана по шкірі поповзли мурахи, коли йому згадалося це жахіття.
— Чого тепер хоче By?
— Я Доннан Ра, — мовив чоловік, змахнувши капелюхом. — Так, це я передав послання королеви By на прохання вашого брата Адана, короля Судерри. Однак Утауки не є підданими піщаних Лютих, і моє послання не від королеви By, пане.
До Мандана дійшло, що цей чоловік не вклонився і навіть не звернувся до нього за офіційним титулом. Він сказав «пане», а не «Володарю»? Навіть не «мій конаґу»? Від такої зневаги Мандан вже був готовий спалахнути.
— Я маю наказ, який повинен зачитати, щоб його почули усі, — продовжив посланець. — Він сягнув рукою в кишеню запорошеної в дорозі куртки і витягнув згорнутий документ. Легким змахом руки чоловік розкрив лист і підняв його перед собою, щоб прочитати написане. Він заговорив владним голосом, самим своїм тоном підкреслюючи серйозність сказаного. Слова линули вільним потоком, ніби йому навіть не потрібно було їх читати.
— Указом законних королів Судерри і Нортерри та відповідно до законів Хартії Співдружності Мандан, що займає трон у замку Конвери, більше не вважається гідним носити корону конаґа.
Лорди Джадсон і Друн голосно ахнули і відсахнулися від Мандана, немов він щойно перетворився на зачумленого. Титан і Дженна наїжачилися, їхні обличчя потемніли.
Посланець-утаук продовжував говорити твердим голосом.
— Тим, що він не надав королівству Нортерри допомогу, за якою до нього звернулися, щоб протистояти загрозі з боку крижаних Лютих, Мандан порушив свої обов'язки правителя трьох королівств. Вдавшись до неспровокованої агресії та направивши загін мародерів-убивць для нападу на мирне місто в Нортеррі, Мандан продемонстрував, що йому бракує людяності, необхідної для того, щоб бути хорошим правителем, відтак він не гідний корони.
Доннан Ра зробив паузу, прочищаючи горло, і вимовлені ним слова потонули в зловісній тиші тронної зали.
— За ці та інші злочини Мандан цим указом усувається з трону і буде відправлений у вигнання, якщо не буде визнано необхідним застосування додаткових покарань. Король Адан Старфолл і король Колланан Молот направлять свої армії в Конверу, щоб утвердити нове правління і забезпечити мирну передачу влади.
Мандан відчув, що зараз просто вибухне. Двоє лордів-васалів дивилися на нього розгублено та водночас із жахом, а Мандан раптом розлютився ще більше, збагнувши, що вони стали свідками проголошення цього принизливого послання.
— Це ж... це зрада!
Лорд Джадсон пробурмотів:
— Це не зрада, якщо ви більше не є істинним конаґом.
Мандан, охоплений відчаєм, крутнувся, шукаючи Уто, і його погляд упав на двох інших Хоробрих. Вони повинні допомогти йому.
Доннан Ра знову підняв листа і заговорив поспіхом, наче розуміючи, що часу в нього обмаль.
— Крім того, Хоробрий Уто виявився винним у набагато більш страшних злочинах. Мало того, що він зрадив і зганьбив Хоробру Елліель, яка виявилася ні в чому не винною, Уто також звинувачується в тому, що він власноруч убив конаґа Конндура Хороброго.
Останні слова вдарили по присутніх з такою силою, немов то був камінь, випущений з катапульти. Відсахнувшись, Мандан вигукнув:
— Це ішаранці зарізали мого батька на острові Фулкор! Я був там. — Жахливі спогади, мов удар грому, обрушилися на нього, майже засліпивши й оглушивши його. Він ніколи не зможе забути ту ніч.
— Ні, це неправда. Саме Уто вбив Конндура, хоча обставив все так, наче в цьому винні ішаранці. Онзу, вчитель Хоробрих, дізнався правду і відправив ці відомості королю Колланану.
Титан і Дженна спохмурніли, обидва виглядали глибоко стривоженими. Вони поклали руки на держаки своїх мечів, але, здавалося, не розуміли, з яким ворогом їм належить битися.
— Ні, його вбили ішаранці, — наполягав Мандан. — Не Уто.
Доннан Ра повторив те, що йому було сказано.
— Вас теж обдурили. Уто зачинився в спальні конаґа на острові Фулкор і порубав його на шматки, так щоб це виглядало як справа рук ішаранців. Він хотів спровокувати війну помсти... саме ту війну помсти, яку тепер веде.
— Схопити його! — заволав Мандан. — Візьміть цього посланця під варту і змусьте замовкнути!
Дженна вирвала указ із рук Доннана Ра, а молодий конаґ продовжував репетувати, поки в нього не пересохло в горлі.
— Посадіть його під замок! Не дайте йому розносити цю мерзенну брехню! — У голові Мандана стугоніло, і він вже нічого не бачив, хоча кліпав очима знову й знову. — Ніхто більше не повинен чути це.
— Але це вже широко... — гордовитим голосом почав утаук, і цієї миті Титан вдарив його в обличчя, ще й так сильно, що розбив йому губу і вибив один зуб, який брязнув об підлогу тронної зали, наче то був шматочок слонової кістки.
Жінка-Хоробра схопила Доннана Ра за руки і скрутила їх у нього за спиною. Він звивався в марній спробі вирватися.
— Це законний указ на основі Хартії Співдружності. Кра, я утаук. Ми — нейтральні.
— Не можна бути нейтральним, звинувачуючи конаґа, — відказав Мандан. Він не розумів, що йому робити. Як хтось міг навіть подумати, що Уто вбив Конндура Хороброго? Вони ж були друзями, нерозлучними соратниками! Мандан згадав кров, розкидані частини тіла, вираз мертвого обличчя батька, сморід смерті. Уто просто не міг вчинити такого! Тільки ішаранці були здатні на таку жорстокість.
Різким голосом він віддав наказ Хоробрим:
— Переконайтеся, що жодне слово про це не просочиться назовні.