Дженна відвернулася.
— Цим ви поки не зупинили жодної чутки, а лише породили ще більше запитань.
Чимало збурених містян юрмилося на сходах святилища пам'яті між кам'яних статуй левів, теж вимагаючи відповідей. Головній хранительці Віколії було доручено дати належну відповідь, але замість того, щоб виголосити офіційну, складену для неї заяву, вона зачинила двері, замкнувшись у святилищі, і відмовилася виходити до натовпу.
Батько Мандана був суворим учителем, хоча й намагався бути люблячим наставником. Попри це, виховання сина часто приносило йому розчарування. Коли гуркіт грому та спалахи блискавки викликали в юнака нестямний жах, конаґ відмахувався від його душевної травми. Тільки Уто розумів його і намагався заспокоїти. Уто...
Мандан відмовлявся повірити в те, що вірний Хоробрий убив Конндура. Тепер, коли він пізно вночі сидів у своїх королівських покоях, від цих думок його серце забилося швидше, і він зробив ще один ковток з уже другого за вечір келиха глінтвейну, смакуючи сильно приправлене спеціями вино, перш ніж його проковтнути.
Коли келих майже спорожнів, всередині конаґа розлилося приємне тепло, а думки затуманилися. Мандан відгородився від своїх сумнівів, але десь глибоко в мозку крутилося набридливе питання, на які жертви пішов би Уто, щоб розпалити свою довгоочікувану війну помсти. Наскільки далеко він міг би зайти?
Мандан, здригнувшись, відігнав від себе ці думки і допив вино.
Збоку до нього тихо підійшла Ліра в тонкій блакитній сукні. Її руде волосся було скуйовджене, проте Мандан помітив, що вона все ж доклала деяких зусиль, щоб виглядати краще. Вона вмила бліде личко, і воно посвіжішало, а от очі залишалися припухлими й тьмяними від спожитого макового молочка. Завдяки цьому наркотику вона хоча б поводилася тихо, не плакала й не скаржилася без кінця.
— У місті неспокійно. — Ліра виглядала знервовано-напруженою, наче ступала по битому склу. Вона здивувала Мандана, майже дбайливо взявши в нього порожній келих. — Люди не знають, чому вірити. Утауки рознесли новину про той указ, і тепер усі знають, що тебе позбавлено корони.
— Це брехня! — Мандан замахнувся на Ліру, але вона встигла ухилитися, прихопивши з собою келих з-під вина. — Мій народ має знати, у що йому вірити. Я їхній конаґ. Вони бачили, як головна хранителька коронувала мене, і моє ім'я викарбувано у святилищі пам'яті.
Ліра неспішним кроком відійшла від Мандана, щоб налити йому ще глінтвейну, і тихо відповіла:
— Моє ім'я було висічене поруч з твоїм в день нашого весілля.
Мандан важко опустився в крісло і заплющив очі, а Ліра тим часом узяла до рук глечик з вином. У вогнищі потріскувало полум'я, розливаючи навколо хвилі тепла. Мандан не міг згадати, котра зараз година і чи подавали йому сьогодні вечерю. Він знав, що дехто з його служок зник, втікши вночі. Мандан застогнав від досади.
Ліра повернулася з вином, і він був приємно здивований тим, що вона йому прислужує. Конаґ повинен мати змогу розраховувати на свою королеву. Він узяв келих, відчувши запах гвоздики і сушеної апельсинової цедри — чудовий, ледь гіркуватий аромат.
Тонка посмішка з'явилася на обличчі Ліри.
— Коли ти поведеш своє військо дорогою вздовж ріки і побачиш сили бунтівників, що рухаються на Конверу, тоді всі солдати повірять тобі. Вони будуть віддані тобі. Ось побачиш.
Він покрутив глінтвейн у келиху і зробив великий ковток.
— Я знаю.
Ліра спостерігала за ним, і він, хоча його розум і був затуманений вином, на якусь мить усвідомив, що така її поведінка була дуже незвичною. Насупившись, він поводив язиком у роті і зробив ще один ковток вина. Смак прянощів на дні келиха тепер здавався сильнішим, ніж зазвичай, і Мандан відчув дивний присмак. Нахилившись вперед у своєму кріслі, він уставився на осад в келиху і побачив, що червоне вино виглядає каламутним.
Ліра тихо засміялася. Вона здавалася сповненою енергії і виглядала більш бадьорою й живою, якою не бувала вже дуже давно.
— Тепер ти заснеш, Мандане. Заснеш назавжди!
Він спробував звестися на ноги, похмуро дивлячись на келих.
— Що ти зробила? — Мандан відкинув келих убік, і той упав, дзенькнувши об підлогу.
— Тобі тепло й м'яко, — примовляла Ліра. — Ти просто поринеш у сон і попливеш, як човен за течією. — Вона посміхнулася і нахилилася ближче.
Він спробував простягнути руку, щоб схопити її, але руки його не слухалися. Губи набрякли, і Мандан ледь міг бодай щось вимовити. Язик більше не хотів рухатися.
— Що ти...
Але до нього вже дійшло. Ліра дала йому молочко блакитного маку, велику дозу.
— Це навіть більше, ніж я сама коли-небудь приймала! — заявила Ліра. Вона нахилилася ще ближче, а потім, плавно рухаючись, відійшла від нього. Він хотів задушити її, проте тендітна молода жінка не боялася його, не відчувала від нього загрози. Щось у всьому цьому було страшенно неправильним. Це був той самий наркотик, який убив його матір. Леді Мейра випила забагато макового молочка і поринула у вічний сон.
— Тобі сподобається, — насмішкувато кинула Ліра, знову підходячи ближче. — І це більше, ніж ти заслуговуєш.
Він відчув її тепле дихання біля свого обличчя, але незабаром зовсім перестав відчувати свої щоки. Усе тіло повністю заніміло! Думки затягнуло імлою. Його зір затуманився, як це з ним бувало під час грози, а потім звузився до однієї точки. Мандан спробував рвонутися вперед, але тіло зрадило його.
Сміючись, Ліра пружинистою ходою рушила до дверей, покинувши його.
Мандан сповз із крісла і розпластався на підлозі біля відкинутого келиха. А потім його поглинула задушлива чорнота непроханого сну.
Такої легкості на серці Ліра не відчувала від дня свого весілля. Вона неслася коридорами замку, так ніби їй не було чого приховувати. Мандан випив так багато вина з наркотиком — і він не був до нього звичним. Він помре так само, як і його матір.
Упродовж останніх кількох днів, поки план в її голові поступово дозрівав, Ліра намагалася споживати якомога менше макового молочка. Вона тихо сиділа у своїх покоях або сумирно брела до тронної зали, коли Мандан наполягав на її присутності, вдаючи, що робитиме все, що він накаже.
Але не тепер. Її жахіття скінчилося. Вона була королевою, і слуги замку ставилися до неї шанобливо. У цю пізню нічну годину замкові зали були майже порожніми. Раніше свідомість Ліри часто бувала занадто притупленою і затуманеною наркотиками, щоб вона помічала, як слуги, васали й придворні поступаються їй дорогою. Але зараз вона не хотіла, щоб хтось її бачив. Вона прослизнула бічними проходами і спустилася по непримітних сходах, призначених для слуг, на нижні поверхи замку.
Спочатку вона розмірковувала про те, щоб звільнити лордів Джадсона і Друна, а потім віддатися на їхню милість і благати забрати її звідси... але, якщо Мандан справді помре від макової отрути, ці васали не врятують її. Ні, Лірі потрібно вирватися з тенет придворних інтриг та боротьби за владу і втекти якнайдалі. Вони дізнаються, що це зробила вона. Навіть якщо королі Колланан і Адан увійдуть у Конверу і займуть трон, чи пробачать вони їй вбивство конаґа? Вона не збиралася так ризикувати.
Ліра досі не могла повірити, що отруїла свого чоловіка. Колись вона думала, що кохає цього блискучого юнака, проте це виявилася лише сліпуча мішура, яка приховувала його дурість, — мов оманливий відблиск сонячних променів на поверхні полірованого металу. Він явив їй свою справжню сутність майже одразу після їхнього весілля.
Тепер Мандан мертвий, а вона повинна втекти.
Ліра могла згадати тільки одного чоловіка в замку, який говорив правду, не боячись наслідків. Доннан Ра міг врятувати її, забрати туди, де вона могла б знайти прихисток.
Ліра прослизнула в тунелі під замком. Тривалий час це місце із товстими кам'яними стінами використовувалося для зберігання старої зброї, але тепер тут була темниця. За роки свого мирного правління конаґ Конндур Хоробрий не мав особливої потреби у в'язниці для тих, хто зазіхав би на його владу, але Мандан з Уто переобладнали деякі з цих приміщень, перетворивши їх на тюремні камери. Тепер посланець-утаук сидів тут під замком, і Ліра знала, де саме його шукати.