Старша жінка похитала головою.
— Я дала їм проблиск надії, але тепер мушу забезпечити надійне правління.
Нагорі численні нишпорки Кловуса металися по палацу, вибиваючи двері й вдираючись до кімнат у спробах знайти сховок емпри, проте її укриття залишалося безпечним упродовж багатьох тижнів, а новий божок і зараз підтримував захисну ілюзію.
Але незабаром Ілуріс відчула, як у неї раптом закалатало й застугоніло в голові, а божок навколо них стривожено заворушився. У неї з'явилося відчуття запаху диму, хоча в повітрі під палацом ніякого диму не було.
— Мій палац горить!
Каптані Вос почервонів від гніву.
— Невже верховний жрець намагається викурити нас? Я не можу повірити, що навіть Кловус наважився б на таке.
— Пожежу влаштували з необережності, а не умисно, — повідомила Ілуріс. Божок спілкувався з нею, показуючи, що відбувається нагорі.
— Полум'я сюди не дійде, — із не звичною для себе впевненістю додала Семі. Вона теж була пов'язана з новою сутністю, і зараз її очі застигли, виглядаючи скляними. — Все горить. Пожежа розростається.
Ілуріс внутрішнім зором бачила, як вогонь охоплює рідкісні картини, спалює вишукані штори й ткані вироби, знищує старовинні меблі.
— Кловус не зробив би цього навмисно. Це зашкодить і йому самому.
У неї запаморочилося в голові, і вона відчула сильну слабкість. Виступ на балконі, під час якого довелося говорити до людей громовим голосом, виснажив її. Ілуріс знала, що це було необхідно, але тепер у неї залишилося зовсім мало сил.
— Семі, ти мусиш це зробити. Врятуй все, що зможеш... я покажу як. Ми можемо зупинити полум'я. Божок зможе це зробити...
Ілуріс заплющила очі і впала в невидимі обійми божественної сутності. Вона прикликала віру та енергію, якою всі прихожани наповнювали божка, а Семі допомагала їй керувати цим дійством.
З різким посвистом новий божок вилетів з підземних рівнів і вихором понісся по палацу. Немов задушливий вітер, він мчав кімнатами й переходами, гасячи вогонь і поглинаючи дим. Божок охоплював полум'я зусібіч, душив його, а потім переходив до інших палаючих кімнат, наздоганяючи вогонь. У цій боротьбі божок витрачав свою магію, і пожежа поступово згасала.
Закінчивши, божок показав Ілуріс своїми «очима», що стало з її домом. Палац сильно постраждав від пожежі, всюди був бруд і сліди погрому. Ілуріс могла бачити те, що бачив божок. Ця руйнація залишила глибоку рану в її серці.
Але водночас це наповнило її гнівом та рішучістю.
— Тепер ми повинні спланувати наш наступний крок і діяти швидко. Настав час вийти зі сховку і йти поміж людей, — заявила Ілуріс. — В нашій країні знову буде емпра.
62
Армія короля Адана швидко перетинала суходіл, прямуючи назустріч військам Нортерри, що чекали її на західних схилах Хребта дракона. Кіннота рухалася в авангарді, а вперед вислали розвідників, щоб вони сповістили про наближення армії й роздобули необхідні припаси. Солдати вже подолали багато миль, і кожен з них знав, що це буде виснажливий похід, після якого їх чекає важка битва.
Їдучи верхи, Колланан поринув у власні думки, цілковито зосередившись на них. Колись давно він будував грандіозні, сповнені надій плани для свого королівства. Він працював над ними разом зі своїм братом Конндуром, і Співдружність процвітала впродовж десятиліть, а якщо в ній і виникали якісь негаразди, то це були лише дрібні місцеві суперечки, які траплялися зрідка. Їхні піддані могли подорожувати й торгувати, як їм забажається, а паладини Хоробрі, такі як Ласіс, здійснювали правосуддя або залагоджували сварки, коли в цьому виникала потреба.
Після війни з Ішарою, що відбулася ще за часів його молодості, Колл був задоволений своїм спадком і хотів, щоб його пам'ятали як хорошого короля, який мав віддану дружину й люблячу сім'ю. Ця мрія розбилася вщент, наче тонка крига замерзлого ставка від кинутого на неї каменя. Усе розлетілося на друзки... Співдружність розколота, з небуття виринули давно забуті Люті, а рідний брат убитий власним Хоробрим. І вся країна тепер стояла на порозі міжусобної війни.
У його власному королівстві загинуло вже так багато людей, близьких його серцю, однак у Колланана ще зберігався слабенький проблиск надії, що Бірч досі може бути живий. Король, ідучи верхи під чистим небом, зовсім не помічав яскравого сонячного світла навколо...
Елліель і Тон їхали поруч із королем Коллананом, як його охоронці, проте вони були зайняті власною розмовою. Колланану було до вподоби те, що вони завжди знаходили, про що поговорити, але їхня щира любов також слугувала йому болючим нагадуванням про власні втрати.
Того вечора армія отаборилася в місцевості, де вже починалося західне передгір'я. Для обох правителів встановили великі королівські намети. По всьому табору солдати, влаштувавшись на перепочинок, веселилися й співали, грали в азартні ігри й вихвалялися своїми вміннями. Вони теревенили про своїх дружин та коханих, і в їхніх описах ті ставали все гарнішими з кожним днем, що солдати віддалялися від дому.
Колланан пройшовся по табору, оглянув численні ватри, воїнів, що зібралися навколо них, їхні складені докупи щити, їхні мечі, багато з яких були вкриті димчастим склом, отриманим від королеви By. Обсидіан мерехтів у сутінках, але в ньому не відбивалося помаранчеве світло вогнищ.
Колл збирався повечеряти наодинці, але до нього підсів Адан, який приніс йому миску з гарячою стравою, приготованою за рецептом утауків, що вміли перетворити навіть суп з квасолею і ковбасою на справжній бенкет. Колланан був не проти компанії небожа, хоча й не був певен, що в нього залишилися сили, щоб підтримувати розмову.
Адан висловив кілька пропозицій щодо їхніх майбутніх дій, але вони вже склали основний план раніше, а подальші кроки варто було обговорювати після того, як об'єднані армії перейдуть через гори.
— Зараз усі вже знають, що вчинив Уто, що наробив Мандан. — Адан нахмурився, опустивши погляд у свою миску. — Як вважаєш, люди в Конвері скинуть його ще до того, як ми дістанемося туди?
Колланан, закінчивши їсти, відставив миску, поклавши її біля вогнища.
— Я не сумніваюся, що посланець-утаук добрався до столиці, але більше я нічого сказати не можу. Кров предків, шансів, що все це виявиться простою справою, дуже мало...
Він підняв з купи хмизу покручену суху гілку і відрізав від неї кинджалом шматок деревини. Колл покрутив його і так, і сяк, намагаючись уявити, фігурка якої тварини може ховатися всередині. Він почав зрізати лусочки світлої деревини, струшуючи їх з леза так енергійно, що вони падали в полум'я і швидко спалахували, розсипаючись яскравими іскрами.
— Мені б не хотілося, щоб Мандан в результаті розв'язав через усе це війну. — Адан похитав головою. — Я ніяк не можу змиритися з тим, що він знав про те, що Уто вбив нашого батька.
Колл встромив гострий кінчик ножа глибше, вирізаючи ще один шматок деревини. Тепер він почав бачити приховану в ній форму і зрозумів, що це буде ще одне порося, схоже на ті, що він вирізав для Томко та Бірча.
— Може, твій брат просто захотів стати конаґом.
Адан, зачерпнувши ложкою зі своєї миски, повільно прожував їжу.
— Ти думаєш, він настільки честолюбний? Мандан завжди був невдоволений, коли треба було вчитися, скаржився, що доводиться зустрічатися з лордами-васалами й радниками. Він був розпещеним, а не жадібним до влади.
— Він був зіпсованим слабовільним шмаркачем. — Колл дозволив гніву вирватися з грудей. — Мандан старший за тебе, але в емоційному плані він залишився на рівні дитини. — На мить припинивши різьбити, він пильно глянув на короля Судерри. — Конндур хотів, щоб ти став його наступником, Адане.
— Ми вже говорили про це. Я правлю своїм королівством. — Адан відвів погляд. — Я ніколи не прагнув більшого.
— Ти добре правиш Судеррою і зможеш так само успішно правити всією Співдружністю. — Вістрям ножа Колл надав форму рильцю і вирізав горбочки вух. — Ти виріс разом з ним у Конвері. У вас були одні й ті ж наставники. Чи хоча б раз за весь цей час у тебе справді виникло відчуття, що Мандан більше гідний трону, ніж ти?