— Усе, чого він хотів, — це малювати, — визнав Адан. — Він цінував свій комфорт і багатство, проте я не бачив у ньому прагнення до чогось більшого. Тепер же він вимагає віддати йому людей, щоб відправити їх битися і вмирати за нього через якісь вигадані образи. Він дозволяє іншим думати й планувати за себе, не приймаючи до уваги наслідки своїх рішень Чому? Я... не знаю, чого він хоче.
— Твій брат — людина із вкрай обмеженими устремліннями і мізерною хоробрістю, — зауважив Колл. — А це не ті якості, що притаманні хорошому королю.
— Це якийсь злий жарт, що він, маючи такий талант художника, змушений носити корону конаґа.
— Це не надовго. У нього буде вдосталь часу на малювання у вигнанні, де він не зможе більше нікому заподіяти шкоди.
Колланан продовжував вирізьблювати фігурку, і в кожному його русі відчувався все більший гнів. Часточки деревини відколювалися одна за одною, і тварина набувала форми кабана.
— Я навіть трохи співчуваю Мандану, — розмірковував Адан. — Я теж ніколи не хотів бути королем. Я волів би провести своє життя, спостерігаючи за нічним небом, замальовувати візерунки на поверхні Місяця і наносити зорі на мапу неба...
— Ми не завжди отримуємо те, чого хочемо, — відказав Колл. — Споглядання зірок може здаватися важливим, але правління усім людством важливіше.
Адан насупився.
— Мандан ніколи не любив проводити час зі мною та батьком на оглядовому майданчику. Він говорив, що йому нудно, що йому холодно. Йому бракувало терпіння для того, щоб робити точні вимірювання. — Він зціпив зуби, потім продовжив. — Одного разу, після того, як ми посварилися, він знайшов мій щоденник з детальними мапами зоряного неба, накресленими надзвичайно ретельно. Я витратив роки на їх створення, з максимальною точністю наносив на них позначку кожної зірки. — Кров вдарила Адану в обличчя. — А він... він узяв тонкий пензель і чорною фарбою домалював крапки на різних сторінках, наставив випадкові зірки скрізь, де йому заманеться. У мене пішло декілька тижнів на те, щоб зрозуміти, що він накоїв. Мої карти були зіпсовані, бо я не міг розрізнити, де справжні зірки, а де його позначки, наставлені ним у нападі злоби. Роки детальних спостережень пішли псу під хвіст.
— І така жорстока й свавільна людина, — заговорив Колланан з гіркою іронією, — має очолювати три королівства? Я так не думаю. — Він продовжував вирізьблювати свою тваринку. Ця розмова нагадала йому вечори, проведені разом з Тафірою, коли вони розмовляли про буденні справи або про серйозні речі. Як він скучив за нею! Колл, хоча й відчував спустошення та холод усередині себе, знав, що все одно воюватиме в битвах, які чекають на нього, і здобуватиме перемоги, але після всього, що він втратив, йому хотілося зрозуміти, чи можна врятувати його душу, чи зможе він знову повного мірою стати людиною... або навіть чи захоче він цього.
Він подивився на тваринку, яку вирізав, сподіваючись, що колись матиме змогу подарувати її Бірчу.
— Мандан порочний і небезпечний, — твердо заявив Колланан, — і його має бути усунуто від влади. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб це сталося.
Він ще раз глянув на нову дерев'яну фігурку. Це була гарна робота, але він завжди зможе вирізати ще одну, якщо коли-небудь знову побачить свого онука. Він кинув фігурку в багаття і, дивлячись, як вона горить, думав про війну — про багато воєн, що чекають на них попереду.
63
Темні хмари зібралися над Баннрією, і на землю опустилася зловісна тиша, крізь яку прорвався вихор шаленого вітру. Однак то був не просто грозовий шквал, не просто пилові хмари — темрява насувалася вслід за армією піщаних Лютих, які брали місто в облогу.
Стоячи на високій стіні, Пенда невідривно дивилася на страхітливі бойові лави воїнів Лютих, верхи на ауґах, на ліс списів і мечів. Холод пронісся по її жилах, мов раптова крижана буря, і вона спробувала провести пальцем довкруж серця, проте не змогла завершити коло. Її пронизав якийсь надприродний страх, що міг стати провісником кінця цього стародавнього міста та падіння всієї Судерри.
Королева By, набундючена й нетерпляча, кинула зверхній погляд на людей, що стояли на мурах високо над нею.
— Відчиніть ворота. Здавайтеся — або ми зруйнуємо ці стіни.
Пенда подумала про свою донечку в замку, про майбутнє, яке чекає на неї. Якщо піщані Люті проломлять стіни і сплюндрують Баннрію, крихітна Оук стане всього лише однією з численних жертв. Пенда не могла цього допустити. Вона зібрала всю свою волю в кулак. Вона — королева Судерри, і вона очолить оборону міста.
— Наші стіни простояли не одне століття, — крикнула у відповідь Пенда. — Вони витримають і вашу навалу. Наша зброя з димчастим склом уб'є вас.
Капітан Ельціор голосно наказав вартовим Стяга підняти списи з наконечниками з димчастого скла, щоб бути готовими, якщо Люті наблизяться до стін. Лучники приготували стріли.
Пенда заговорила тихіше.
— Ми не бажаємо битися. Не примушуйте нас.
— О, ми не збираємося битися з вами, — уїдливо відказала By. — Ми просто вб'ємо вас усіх за те, що вчинив король Адан.
Ксар, що раптом зринув угору, ширяв у Пенди над головою, свистячи та клацаючи, за мить до нього приєдналася Арі. Дівчина-сирота Ґлік кинулася до Пенди, схвильована не менше, ніж птахи-рептилії. Вона вказала на небо, де з'явилися десятки диких ска, які, збившись у зграю, носилися під щільними навислими хмарами, що загрозливо застигли, немов клуби важкого чорного диму.
— Дивись!
Гейл Орр не зводив погляду з ворожої армії. У своєму кармазиново-чорному вбранні він був схожий на воєначальника у військовому однострої.
— Кра, має ж бути якийсь спосіб змусити її дослухатися здорового глузду. — У його вусі похитувалася маленька підвіска з димчастого скла, ніби крихітний згусток опівнічної темряви. Він повернувся до своєї доньки. — Дозволь мені вийти за ворота і поговорити з нею, серденько. Вона прекрасно знає, як багато димчастого скла вона нам відправила. Я можу про щось домовитися. — Він широко всміхнувся, показавши свій золотий зуб. — Зрештою, я ж утаук.
— Поглянь на її військо, батьку! Що ти можеш їй запропонувати?
— Здоровий глузд. — Гейл Орр стенув плечима. — Що нам дає те, що ми націлюємо на них свої стріли, а вони кричать на нас з-за мурів?
Хоча батько й виглядав сповненим рішучості та відваги, у Пенди було тривожно на душі.
— Я б не розраховувала на те, що здоровому глузду вдасться взяти гору над бажанням помсти в голові королеви піщаних Лютих. Адан убив її брата, а ми розгромили їхній невільничий табір.
— Тоді мені доведеться розраховувати на мою утаукську удачу. — Гейл Орр упер обрубок руки в стегно, і Пенді пригадалося, як він втратив цю руку в бійці на ножах.
— Утаукська удача вже підводила тебе раніше.
— Утаукська удача підвела мене одного разу, дуже давно. Це не повториться знову.
Чет поглянула на Гейла Орра.
— Я буду супроводжувати твого батька і, як Хоробра, захищатиму його. — Вона поплескала себе по боці. — Особливо тепер, коли у мене знову є мій реймер.
— Тут, на стіні, є й інші Хоробрі, — додала Ґлік.
Чет відповіла з незворушним виразом обличчя.
— Гейл Орр, у вас буде винятковий супровід.
Пенда дивилася на величезну ворожу армію, і пекучі сльози виступили на її очах. Вона розуміла, що потрібно щось робити. Своєю магією піщані Люті дійсно могли зруйнувати Баннрію та вбити всіх. І її любу крихітку теж.
— Зроби, що зможеш, батьку.
Вона обійняла його, відчувши силу в його широких могутніх грудях, і згадала, як в дитинстві він тримав її на руках, колисав і розповідав історії про матір, яка померла невдовзі після її народження.
Чет і двоє інших Хоробрих зірвалися з місця і помчали вниз, щоб підготуватися до зустрічі з Лютими.
— Ми владнаємо це, — запевнив її Гейл. Він завжди вважав, що своїм красномовством здатен умовити людей на що завгодно, проте Люті не були людьми. — Я люблю тебе, — мовив він і поспішив за Хоробрими.