Верховний жрець не припиняв спроб якось згуртувати вірян, і Семі відчувала, як великий серепольський божок стає все більш неспокійним. Храмова істота здавалася страхітливим ворогом, тоді як нове божество, що захищало Ілуріс і опікувалося нею, випромінювало світлу віру в краще майбутнє.
Тим часом верховний жрець, голос якого вже охрипнув від напруження, безупинно наказував приносити ще більше пожертв, більше молитов. Семі відчула, як її юний божок тече крізь натовп, торкаючись людей, і навіть взаємодіє із серепольським божком. Дві могутні сутності кружляли, струменіли й виблискували, знайомлячись і ніби випробовуючи одна одну. На мить Семі занепокоїлася, що вони можуть почати битися між собою прямо тут, як тоді, коли серепольський божок здолав і поглинув божка гавані. Але натомість Семі відчула дещо дивне — багатошарову гармонію між цими двома силами.
Кловус не помічав, що відбувається, бо він і далі закликав народ до жертвоприношень і молитов, але натовп на храмовій площі відчув обох божків... і обидві божественні сутності відгукнулися на цей сплеск уваги. Маґніфіка завібрувала, камені її фундаменту, кожен величиною з будинок, здригнулися і затремтіли.
Кловусу, що стояв на одному з ярусів піраміди, насилу вдавалося утримувати рівновагу. Храмова площа двигтіла. Окружні жерці та місцеві ур-жерці метушилися, здіймаючи руки догори, нажахані тим, що божок може вирватися і знову спричинити страшні спустошення й руйнування.
Раптом по масивних плитах храму побігли тріщини, і люди з криками кинулися тікати на прилеглі вулиці. Коли на площі храму Маґніфіка не залишилося вірян, поштовхи знову вщухли.
Семі, задихаючись від швидкого бігу, мчала до будинку Саруни, поспішаючи принести новини. Її обличчя пашіло, думки плуталися, але тепер вона відчувала дивну впевненість. Дівчина не розуміла, що саме щойно відбулося, але вона пройнялася настроєм людей, почула їхні молитви і відчувала реакцію обох божків.
Ішара була готова до повернення емпри Ілуріс.
69
Армія крижаних Лютих перетинала посушливі пагорби Судерри, рухаючись у хвилі морозного повітря, від якого скручувалися бурі вицвілі трави і тріскалися стовбури дерев. Їдучи в головних санях, запряжених вовкоконями, королева Кору дивилася вперед, і погляд її прозоро-світлих очей пронизував простір, мов кинутий вправною рукою кинджал.
Бірч стояв, утримуючи рівновагу, на передку саней, що неслися пологими схилами під чистим небом, і роздивлявся навколишні пагорби й дороги, а також порожні села, які зустрічалися їм на шляху. Він ніколи не бував так далеко на півдні. Вже декілька днів тому, коли повітря стало теплим, він скинув із себе шкуру вовкоконя, а його ковдра, яка більше була йому не потрібна, тепер лежала зім'ята біля його ніг.
Маг Ілон почухав обгоріле обличчя.
— Наш перший пункт призначення попереду, моя королево.
Кору видихнула клубочки пари — холодної пари з холодних легень.
— Ми ще не дісталися пустелі.
— Ні, але наш ворог прийшов сам, щоб зустріти нас тут. Я відчуваю їх. Піщані Люті близько... і їх багато.
Кору насмішкувато спитала:
— Звідки By взагалі може знати, що ми йдемо до неї?
До головних саней під'їхав кінний розвідник крижаних Лютих. Він відкинув назад довге світле волосся і жестом вказав на далекі розпливчасті обриси попереду.
— Це людське місто, велике і вражаюче.
— Як те, що вони назвали Феллстаффом, — мовила Кору.
— Думаю, це Баннрія, — підказав Бірч, відчуваючи, як його охоплює нетерпіння. — Мій дідусь показував карти й розповідав нам з братом про нього.
— Чим важливе це місце? — запитала королева.
Перш ніж хлопчик встиг відповісти, Ілон сказав:
— Тим, що там піщані Люті.
Обличчя Кору спохмурніло.
— Швидше! Мчимо, як арктичний вітер.
Коли армія крижаних Лютих наблизилася до стародавнього міста, Бірч побачив величезне військо, що розташувалося перед західною стіною. Він зміг розгледіти шеренги їздових рептилій, золотий і мідний блиск обладунків піщаних Лютих.
Кору зраділа, побачивши вороже військо.
— Це збереже нам час. І нам не доведеться пхатися через усю пустелю. Сподіваюся, королева By з ними, тож я зможу відрубати їй голову. — Вона широко посміхнулася хлопчикові.
Раніше Баннрія не викликала в неї жодного інтересу, але тепер їй захотілося, щоб Бірч розповів їй те, що знав про це місто.
— Тут, у Судеррі, править король Адан, — сказав він. — Так само, як мій дідусь є королем Нортерри.
Схоже, що для Кору сказане ним не мало особливого значення, однак, поки бойові сани мчали їх вперед, вона все більше хмурилася.
— Якщо армія піщаних Лютих тут, чи не означає це, що король Адан вступив у союз з нашими ворогами? Чи варто мені зруйнувати і його місто заодно?
Бірч не знав відповіді, проте він не хотів, щоб Баннрія постраждала, як і будь-хто з її мешканців. Але перш ніж він встиг попросити її не чіпати місто, заговорив вкритий шрамами маг, що сидів поруч.
— Сумнівно, моя королево. Схоже, що піщані Люті атакують місто.
— Тоді ми покажемо By, хто є гідним ворогом для битви, — відказала Кору.
Армія крижаних Лютих наближалася до міста, наче лавина, що несеться по крутому гірському схилу.
Спис Дар лежав на сидінні поруч з Кору, і для неї це був не просто символічний артефакт. Бірч бачив, як часто королева лагідно торкається списа й погладжує його, і здогадувався, що їй не терпиться пустити в хід легендарну зброю. Це нагадувало йому те, як сам він сягав рукою в кишеню і гладив різьблену свинку.
— Сьогодні буде битва, — міркувала Кору, — подібна до тієї, що відбулася колись дуже давно, коли королева піщаних Лютих билася з моєю матір'ю. — Вона усміхнулася, показавши ідеальні білі зуби, і провела пучкою пальця по широкому наконечнику списа. — By розсікла їй щоку і назавжди залишила шрам на обличчі.
Крижані Люті вже спустилися з пагорбів, а армія піщаних Лютих біля мурів міста крутилася на місці, немов пилова буря. Військо By раптом охопив хаос, йому не вдавалося сформувати бойові порядки. Ворожі воїни були явно приголомшені, ніби намагаючись оговтатися від несподіваного удару. Бірч сподівався, що людям з Баннрії якимось чином вдалося завдати їм значної шкоди.
Королева Кору нетерпляче крикнула, і запряжені унуки ще швидше понеслися вперед. Полози саней летіли по слизькій від льоду землі. Бірч пильно вдивлявся у високі мури міста і побачив там скупчення людей, які зачаровано й нажахано спостерігали за ними. Високо над містом, немов на знак непокори, майоріли жовті стяги.
Втім Кору не звертала на столицю особливої уваги.
— Ось вона! — В авангарді війська піщаних Лютих на ауґові їхала жінка королівського вигляду. На ній були мідно-золоті обладунки із вставками темної шкіри. У лівій руці вона тримала темний трикутний щит, а в правій — спис.
— Королева By. — Кору натягнула віжки вовкоконей і зупинила свої бойові сани. Вона підвелася і вигукнула: — By! Я прийшла, щоб кинути виклик твоєму владарюванню.
Королева піщаних Лютих зупинила свого ауґа й подивилася на ворожу військову потугу. Її погляд ковзнув по незліченних крижаних Лютих, а потім зупинився на Кору.
— Хто ти така? Ти не Онн — я пам'ятаю, як залишила рану на її обличчі.
Кору взяла спис Дар і вийшла із саней. Маг Ілон став позаду неї, а Бірч залишився в санях, намагаючись стати невидимим, але уважно за всім спостерігаючи.
— Онн була моєю матір'ю, — відказала Кору. — Я вбила її, і тепер я правлю крижаними Лютими. — Вона зробила паузу, а потім її посилений магією голос рознісся над обома арміями. — А після того, як я вб'ю тебе, я буду правити також піщаними Лютими. Вони підуть за мною — або моя армія знищить вас усіх.
Маг піщаних Лютих у червоній шкіряній мантії під'їхав до королеви By, залишившись верхи на своїй їздовій рептилії, а By з насмішкуватим виразом обличчя зійшла з ауґи. Недбало тримаючи свій щит з драконової луски і розмахуючи списом, наче палицею, вона підійшла до бойових саней. Бірч помітив, що вона кульгає через глибоку рану на нозі, вкриту свіжим струпом.