Ерікал сьорбнув з ложки — бульйон виявився надзвичайно смачним, і не лише тому, що жрець був дуже голодний. Його шлунок вимагав іще, проте Мистія похитала скрюченим пальцем.
— Поки що досить. А свіжа риба в нас з'явиться ще не скоро, бо той шторм розметав багато наших човнів. — Вона клацнула язиком об криві передні зуби. — Я заклиначка вітру і зазвичай можу визначити погоду без помилок, але я не побачила жодних ознак того, що цей шторм насувається на нас. Міський голова Сетор незадоволений мною, бо я ще ніколи не пропускала такого сильного шторму. — Вона знову клацнула язиком. — Мені здається, що це був якийсь неприродний шторм.
Ерікал похолов.
— Може й так.
Заклиначці вітру, схоже, подобалося розмовляти з ним, і вона була рада несподіваній компанії, а ще їй подобався звук власного голосу. З її розповідей Ерікал зрозумів, що містечко Віндгед лежить далеко на південь від Рівермута й замку Конвери, і до нього майже не доходили чутки про війну. Жінка не згадувала про жодні набіги ішаранців, навіть за минулі роки. Ерікала це потішило. Враховуючи неймовірну силу того несамовитого шторму, який влаштувала божкиня, жрець не міг собі уявити, щоб якийсь ішаранський військовий корабель уцілів, а надто якщо дикі гетррени повбивали перед тим усіх вмілих капітанів. Ерікал не відчував жодного суму в серці через втрату кораблів, які збиралися загарбати це узбережжя.
Після того, як Мистія знову погодувала його і він ще трохи відпочив, він відчув, як до нього повертаються сили. Він сів на ліжку й подякував жінці.
— Передайте слова вдячності мешканцям цього містечка, будь ласка.
Заклиначка вітру пирхнула, мовляв, пусте, і запропонувала Ерікалу мариновані водорості й сир, що мав дуже сильний запах. Вона присіла поруч, і вони обоє прийнялися за їжу.
— Це людський обов'язок — рятувати всіх, кого прибиває до нашого берега. Одного дня наші рибалки теж можуть зазнати корабельної аварії і потребуватимуть допомоги від когось іншого.
Ерікал знову подумав про те, як гетррени кинулися б нищити й палити всі рибальські селища на своєму шляху. Верховний жрець Кловус часто вихвалявся своїм набігом на місто Міррабай, під час якого він використав божка гавані, щоб знищити причали, човни та будинки.
Ерікал радів, що цього не сталося тут, у цьому містечку. Невже він єдиний, хто вижив з усього ішаранського флоту? Його божкиня врятувала його. Невже це єдина причина, чому він досі живий?
Він пройшовся по хижці й відчув, що вже набрався достатньо сил, щоб вийти надвір і подихати морським повітрям. Він почувався тут самотнім і водночас на диво спокійним.
Пізніше надвір вийшла Мистія і всілася на хиткий стілець, обличчям до свіжих вітрів, що дули з моря і проносилися саме тут, над краєм мису. Вона розклала багаття з сухих водоростей, з якого незабаром піднявся густий смердючий дим. Влаштувавшись на стільці, вона поклала на коліна пласку дерев'яну дощечку, до якої прикріпила чистий аркуш паперу. Тримаючи двома вкритими сажею пальцями чорну грудочку деревного вугілля, жінка, нахилившись, вдивлялася в дим, який бив їй у обличчя і різав очі. Вугликом вона робила начерки на папері, малюючи криві, кола, закручені петлі — все, що підказували їй вітер і дим.
Розминаючи ноги, Ерікал підійшов до неї.
— Що ви робите?
Вона фиркнула.
— Ти що, зовсім нічого не пам'ятаєш? Я ж казала, що я — заклиначка вітру. — Мистія нахмурилася, дивлячись на свій безладний малюнок, потім знову глянула на дим і додала ще кілька ліній. — Водорості у вогні — з океану, вітри — з повітря, і разом вони створюють погоду. Дим поєднує обидві стихії, і в ньому є магія.
Вона заходилася швидко й розмашисто малювати, додаючи великі чорні ділянки, а потім легкі тонкі лінії.
— Усі ці візерунки я бачу у вітрі та димі, і вони допомагають мені визначити, що нас чекає попереду. Так я можу попередити людей у Віндгеді, якщо наближається щось страшне. — Вона похитала головою. — От тільки мені не вдалося побачити нещодавній шторм.
Закінчивши, вона стала розглядати свій незрозумілий малюнок, а тоді передала дерев'яну дощечку Ерікалу. Він спробував витлумачити те, що бачив, проте безуспішно.
— Що це означає? Я ж не заклинач вітру.
— Це вже точно. — Мистія простягнула руку й постукала скрюченим пальцем по намальованих вугіллям карлючках. — Я бачу, що насувається лихий вітер, — мовила вона похмуро.
73
«Ґліссанд» плив, хоч і продовжуючи набирати воду, до гавані Рівермута, де вже точилися бої. Уто, охоплений нетерпінням, стискав що було сили такелажні линви. Лице його пашіло, і він шкодував, що його гнів не може змусити корабель рухатися швидше.
Латане вітрило туго напинав попутний вітер, і нашите на ньому коло утауків від цього скидалося на мішень. Хороброму більше не потрібна була підзорна труба, щоб бачити, яка катастрофа розгортається просто перед ними. Чимало причалів і верфей Рівермута були охоплені полум'ям!
— До зброї! — гукнув він, обернувшись, і вцілілі солдати Співдружності кинулися хапати мечі, щити й луки. Вони поспішно одягали шкіряні обладунки та шоломи, прилаштовували нагрудні пластини. Забравши все, що ще могло придатися, з фортеці на острові Фулкор, Уто сформував загін із сотні солдатів, які отримали незначні поранення і були готові знову кинутися в бій. Лише сотня бійців... він докладе всіх зусиль, щоб цього виявилося достатньо. Вони мусили захистити три королівства, врятувати Конверу, врятувати конаґа Мандана.
Від палаючих складів в небо здіймався чорний, як вороняче крило, дим, а вітер підхоплював і розносив кіптяву. Два ішаранські кораблі були пришвартовані до порожніх пристаней, і він побачив, що ворожі судна теж палають. Кораблі виглядали так, наче були сильно пошкоджені ще до того, як дісталися Рівермута. Два ішаранські військові кораблі... але ж Уто бачив, як від острова Фулкор відпливало десять кораблів, і він відчув страх, від якого йому стало холодно в грудях. Чи означає це, що інші вісім уже рушили вгору по з'єднаній річці до Конвери?
Уто стиснув руків'я свого меча. Він запалить реймер, щойно опиниться на суші. Коли «Ґліссанд» підійшов ближче, Хоробрий помітив, що на набережній ще тривають поодинокі бої, але все виглядало так, наче головна битва вже була позаду.
— Хутчіш!
Мак Дур кинув на нього сердитий погляд.
— Як? Ми й так вже змусили мій корабель іти так швидко, як він тільки здатен, і він починає розвалюватися. Кра, якщо тільки ти не можеш викликати якусь ішаранську магію, то нам доведеться покладатися на утаукську удачу і на мої вміння мореплавця.
Мак Дур і його екіпаж вже показали свою майстерність, коли, надзвичайно вправно керуючи «Ґліссандом», оминули затонулий ішаранський корабель у гирлі ріки, де вона впадала в море. Це був третій корабель з ішаранської флотилії, але Уто не знав, що сталося з іншими сімома.
Він згадав, як ішаранські тварини двічі напали на Міррабай, вирізавши його мешканців... Уто спробував вгамувати дику лють, яка піднялася всередині нього, але йому згадалося, як вони використали там божка. Він також бачив, як інша страхітлива й мерзенна істота знищила їхній флот біля острова Фулкор.
— Швидше, — пробурмотів він благально, вже не зриваючись на гнівні крики.
Мак Дур заволав своєму екіпажу.
— Підведіть нас достатньо близько, щоб можна було кинути швартови. Виберіть будь-який порожній причал.
Уто вказав на причал біля двох пошкоджених ішаранських кораблів.
— Цей вільний. Дайте мені висадитися на берег! — Він кинув погляд на охоплених нетерпінням бійців, які переминалися позаду нього зі зброєю в руках.
Утауки за допомогою весел маневрували своїм колись граційним судном, щоб підвести його до берега. Інші моряки витягали з трюму відра брудної каламутної води і кричали, що ті дірки, які вони раніше залатали, знову дали течу. Пошкоджений корабель набирав усе більше води, але Уто потрібно було, щоб судно протрималося ще трохи.
Кілька весел тріснуло, а одне зламалося навпіл, поки корабель підводили до причалу. Екіпажу заледве вдавалося впоратися з керуванням, і нарешті судно причалило до берега, врізавшись корпусом об палі. Противно заскреготіли пом'яті мідні пластини броньованої обшивки.