Вершник з лівої сторони був все ближче. Він вбив шпори в покриті піною боки коня, порівнявся з Вороним Тараса і різонув шаблею. Козак ухилився. Татарським фокусом він сховався за сідлом, а Вороний скочив убік, раптово звернув, знову пробіг між двома липами і вискочив на розлогий простір степу, освітлений блиском Сонця, що котилося на захід.
Вишневецькі розсипалися у широку лаву; тепер вони заходили Тараса з боків. Перший з ляхів зблизився справа. Бандурист обернувся, різонув не бачачи. Шляхтич відбив удар, завернув шаблею і з коротким свистом хляснув втікача по руці. Козак скрикнув, зброя випала в нього з долоні. Він рвонув поводдя, звернув вправо, прямо під носом жеребця, що гнався за ним. Кінь шляхтича заіржав, дико мотнув головою та звільнив біг, а Вороний вирвався від нього, проскочив поряд і надалі мчав в кар'єр.
"Ліра! Я повинен заграти на лірі" – промайнуло у Тараса в голові. Та під три чорти, як повинен він був це зробити, сидячі на розігнаному коні, летячи мов вихор через степ? Він не був у змозі дістатися в'юків, не кажучи вже про те, щоб розплутати мотузку…
Тарас з розпачем розглядався по сторонах. Вороги оточували його тісним кільцем, випереджували, ще сильніше стискали кільце, витягували руки до поводів летючого коня. А він же мусив… Мусив доїхати до Богуна, щоб передати тому слова Олеся…
Одним рухом схопив він пістоля, приклав той собі до грудей, не бажаючи, щоб його взяли живим. І вже збирався потягнути за спуск, коли…
Переслідувачі закричали, натягнули поводдя!
Земля розступилася під копитами коня Вересая. Пістоль випав з руки козака, сам він зсунувся з сідла і почав падати донизу. Він летів прямісінько в блакитні хвилі та таємничі глибини Бугу, падав донизу, крізь повітряні безодні, вздовж схилів, наїжачених гострими скелями. Ріка прийняла його тіло з плюскотом та закрилася над головою молодого козака.
- Немає вже Богуна в живих, - повторив Пилип, стоячи біля входу до отаманського намету. – Вмер цей добрий вождь наш, за яким не тільки ми, спільники його і підручні, але ж і вся Малої Русі Річ Посполита в разі щасливих успіхів довгі роки життя безпечно обіцяти собі могла! Помер найбільший жах ворогів наших, польських савроматів. Помер той, від гарматних куль та мушкетних громів якого не тільки ясновелична старожитних вандалів Сарматія, та обидва береги знаменитого своїми замками та фортецями бурливого Евксинотопу…
Пилипові не було дано скінчити промову, оскільки тупіт кінських копит наклався на слова старого козака. Але на вершника ніхто не звернув уваги. Запорожці опустили голови, вийняли з вуст цибухи люльок, виплюнули тютюн, а найбільш богобоязні – впали на коліна, склавши руки для молитви. Була то річ нечувана в зграї розбійників, шельм та гультяїв, з яких і складалося запорізьке січове товариство.
- Пане кальницький полковник! – застогнав Пилип. – Звернися до нас, братів своїх та навчи нас…
Спінений кінь, з якого стікала вода, впав на майдан перед наметом, майже не збивши Пилипа. Але ж затримався, задрижав, встав дибки, а на його спині випростався молодий козак. То був Тарас! Вдягнений в брудний, покривавлений, рваний жупан та свитину всю в клоччях. Молодий козак повів по таборі безумним оком.
- Зрада! – страшним голосом скрикнув він. – Хмельницький зрадив Україну! Кличте батька! Швидко, будіть батька!
Козаки мовчали. По обличчю Пилипа сплили дві сльози.
- Немає вже Богуна, - буркнув він. – Помер полковник.
- Як то це?! – скрикнув Тарас. – Не може такого бути!
- Не тільки що може, але ж власне так і є, - сказав Сірко. – Подивись-но там, в наметі. Лежить на марах зі своєю булавою. Він вже у Господа на Страшному Суді.
- Спаси Христе, - простогнав Тарас. Він зіскочив з коня, потім заточився і схватився за голову. – То ж матір-землю нам зрадили!... Хмельницький проти товариства запорізького змову чинить, а Богун не зривається!? І за шаблю не хватається?! Не може такого бути!
- Хватається, - буркнув Сірко, - але ж тільки за громницю24.
- Що кому написане, те його і не омине, - сказав Криса та сплюнув. – Також і батькові писана була ляська куля. Іди, помолися за душу його. А як не бажаєш молитви толочити, то хоч кварту горілки за нього випий. В Трахтемирові його поховаємо.
- А зараз добро його поділимо. Хто коня отаманова бере? А хто зброю?