- Немає на світі такої армії, яка б поконала твоїх супротивників, - буркнув Маг. Смерть нічого не сказав. Він до кінця випив вино з наутілуса, потім зі злістю кинув його під ноги Дантезові.
- Твоєю зброєю, шевальє, не буде клинок рапіри чи шпаги, а тільки політика. Запевняю тебе, що вона є такою ж безжальною та ефективною, як холодна сталь.
- Не мені про те питати, тим не менше, я хотів би знати, в ім'я чого ви хочете доконати настільки потворний злочин? Я зроблю це заради талерів, але ж ви, шляхетні панове? Які спонукання змушують вас до такого чину?
- Добро Речі Посполитої, твоєї прийомної вітчизни, пане Дантез, - буркнув Маг.
- Люди, яких ти вб'єш, - промовив Смерть тремтячим від гніву голосом, - то бунтарі та порушники спокою, які стануть згубою нашого королівства. То все сукини діти, різуни-бунтівники! То все наволоч і гультяї!
Голос Смерті робився все вищим. Останні слова він прокричав, піднімаючи руки над головою. Маг схопив його за плече, притримав, заспокоїв, нашіптуючи до вуха заспокійливі слова. Дантез не чув, про що він мовив.
- Те, що я повинен зробити, - сказав він, - означає зламання угоди, підписаної під Білою Церквою з козаками48. Це приведе до нової війни в Україні.
- У вогні цієї війни ми викуємо нове обличчя цієї країни, - захрипів Смерть. - Нова Річ Посполита, в повстанні якої перешкоджають ті голови яких ти принесеш нам в дарунок.
- А що на це Його Королівська Величність? Добрий Боже, поляки будуть готові нас за це посікти!
- Власне для того, щоб про це не впізнав ніхто, крім нас, ти, пане Дантез, будеш діяти з укриття.
Француз мовчав. На хвилю він загледівся на постать Смерті. На грудях магната, на тяжкому золотому ланцюгові висіло зроблене з золота зображення баранчика, з головою, направленою в право і з чотирма рогами49. Чорти б її забрали, яка дивна оздоба! Француз ніколи нічого їй подібного не бачив.
- А якщо змова вийде на яв?
- Тоді тобі залишиться лише молитися про добру смерть.
Pretium laborum non vile50. Такий напис був на кільці51, на якому висів баранчик. А може золотий тілець, в ім'я якого Дантез запродав свої чесноти та гонор, відкинув повчання старого батька і сам відібрав у себе гідність. Запродав на призначення на оберстлейтенанта, за милості та королівські надання. За службу дияволові.
- А тому, щоб не втрачати часу, шановне панство. Що я маю зробити?
- Поїдеш на Україну, пане Дантез. Я дам тобі листи до польнего гетьмана Марчіна Калиновського52. І на зустрічі з ним виконаєш до крапки інструкції, які ми тобі перекажемо, та віддаси гетьманові маленький, але ж дуже милий подарунок.
Маг витягнув великий, майстерно інкрустований сріблом футляр.
- І що там знаходиться?
- Душа Марціна Калиновського. А тут, - віддав він Дантезові запечатаний лист, - договір, який він нехибно підпише. А тепер стань на коліна та підніми два пальця для присяги.
- Моя присяга має свою ціну, - сказав Дантез. – Я зроблю все, чого зажадаєте, однак хотів би, пане, щоб ти витлумачив мені мотиви, якими ти керуєшся. Мені хочеться знати, що підштовхнуло вас до такого безчесного діяння.
- Добре, - відповів йому Смерть. – Отже, зараз ти про все дізнаєшся.
Дантез опустився на коліна, щоб дати присягу.
І надставив вуха.
Була середина ночі, коли Маг вивів Дантеза на подвір'я замку. В хащі дерев та кущів співав соловейко, тихо грали цвіркуни. Великий білий місяць освітлював небосхил, всіяний срібними бусинами зірок, відірваних від чарівної делії ночі. Дантез поглинав все це всією душею. Так перевернулася сторінка його життя. Ще вранці він був засудженим, на якого наділи смертну сорочку, а тепер він сміло ступав по паркетах і килимах, вирушаючи з місією, від якої залежало все його майбутнє життя. І він не міг підвести. Не міг повернутися до самотніх подорожей по великих шляхах, до втеч та вплутування до нових і нових авантюр. Йому не хотілося бути банітом чи довіреним слугою для биття у пику. Зараз він відвернувся спиною до свого минулого, потоптав його, викинув з серця.
На подвір'ї чекала карета, запряжена шестіркою коней. Величезні, чорні як ніч візні тварини неспокійно фиркали, трясли головами, прикрашеними султанами, викрешували підкованими копитами іскри з бруку.
- Пане Дантез, - сказав Маг, що супроводжував його, - на Україну поїдеш не сам. У кареті чекає слуга.
- Довірений? Просто прислуга?
- Дехто, більш значущий, ніж сільський недоумок, здатний лише тримати пристяжного коня. Завдяки вмінням тієї особи, ти виконаєш свою місію набагато ефективніше, ніж якби поїхав один.