- Я не просив ні бойового слуги, ні товариша!
- А я запевняю тебе, що це товариство не буде тобі немилим. Тим більше, що та людина виповнить всі твої накази до останньої крапки.
- Дай Бог, щоб так воно і сталося.
- Кому в путь, тому час. – Маг обмінявся коротким потиском долоні з Дантезом. – Не підведи нас.
- Моє слово – не дим.
- Тоді з Богом, шановний кавалере!
Дантез відкрив дверцята карети. Він ледь присів на м'яких подушках, як форейтор стрілив батогом, і вороні коні рушили з копита. Карета покотилася через браму, проїхала міст, овіяний прядками туману, і повернула на тракт, що вів до Львова.
Дантез вмостився зручніше на сидінні і завмер.
В кареті його чекала…
Євгенія де Мейі Ласкаріг.
Змія, зрадниця. Він її охоронив від ґвалту, а вона за це послала його на шибеницю!
Тепер вона здавалася ще більш красивою, ніж перед тим. В оксамитній французькій сукні з мереживом жінка виступала більш достойно, ніж тоді, коли Бертран побачив її на широкому шляхові в кареті. Її невеличке личко, обведене чорним волоссям, було подібне обличчю янгола. Навіть синець після удару об сходинку карети вона здолала укрити під товстим шаром пудри. І Дантез знав, на які чини здатна ця пекельна дияволиця.
- Для чого ти хотіла мене забити?
Вона глянула на нього своїми чудовими, сірими очима. Зараз Бертран побачив в них переляк. Якусь хвильку він, з холодним блиском в очах, насолоджувався її страхом та непевністю.
- То було випробування. Лише випробування, мій пане.
- Випробування?! Та хай їй чорт, воно майже коштувало мені життя! А якби я не викинув п'яти очок на останньому кубикові? Хто сидів би зараз на моєму місці?
- Певне ж, один з тих двох, які зараз бовтаються на ринкові в Пшемишлі.
Бертран мовчав. Якийсь час він не знав, що сказати. Той, давній Дантез потроху вмирав в ньому, коли він підіймався на ешафот, і остаточно щез, коли він складав присягу перед Смертю. Тепер в його душі народився новий Бертран, який бажав майстерно грати свою роль. І якому аж свербіло переконатися, наскільки солодкою буде помста.
- Встань!
Жінка піднялася поволі, з ваганням, підняла перед сукні і зробила кніксен, а потім ще й придворний уклін.
І тоді він ударив її в обличчя. Лише один раз. Жінка скрикнула та притисла долонь до щоки, яка моментально покрилася рожевим. Цього було достатньо, щоб з пихатої дами вона перетворилася у плачучу вітряницю, звичайну придворну прислугу, яка повинна без найменшого спротиву виконувати всі забаганки свого господаря.
Ні, щось все пішло душе гладко. Дантез ні трохи не вірив в наглу переміну цієї змії. Він досконало здавав собі справу що красива придворна знову бавиться з ним в підступну гру. Йому всього цього було вже досить, тому він сказав дещо таке, яке б днем раніше не пройшло б йому крізь вуста:
- Роздягнись!
Давній Дантез вмер тоді, коли його тягли на шибеницю, коли тремтячою рукою кидав кості на барабан. У нового Дантеза ніяких сумнівів не було, він не скиглив і не молився. Завдяки тому він був паном своїх життя і смерті.
- Ні, пане!
- То мені треба покликати форейтора і наказати сипати тобі з десяток гарячих по голій спині?! – рявкнув француз. – Не змушуй мене робити з тебе курву чи гулящу дівку!
- Ні, пане, - тихо прошепотіла вона і приклала віяло до грудей. – Не роздягнуся.
Бертран схопився на ноги.
- Зроби це сам…
Він схопив її в обійми, відчуваючи, як серце починає битися все скоріше. Під тонкою тканиною її сукні, під сорочкою та наступними верствами матеріалу, відчув її гнучке, мовби у лані тіло. Бертран замкнув жінку у залізному затиску і поцілував у розхилені коралові вуста. А потім рвонув мереживне декольте сукні, бажаючи видобути назовні пару розкішних подразників, але несподівано спіткав опір. Тому він цілував струнку жіночу шию з шнуром перлин, одночасно змагаючись з невдячною матерією, забувши, що, згідно моди, запровадженій при дворі Людовікою Марією, у Євгенії під сукнею знаходиться ще щільно шнурований корсет на китовому вусові.
Зневірений француз схопив за перед тяжкої сукні, підняв її наверх, не гаючи часу на те, зоб розплутувати шнурочки. Він бажав здійняти її через голову жінки. На жаль, сукня була пристебнута крючечками і застібками до жорсткого корсету; якийсь час він зі злістю боровся з нею, доки йому на поміч не прийшли стрункі руки Євгенії. В кінці кінців, він-таки стягнув тяжку від завитків та ангажантів верхню сукню, але ж це ще не був кінець. Під верхньою сукнею була більш легка нижня юпка, яка запиналася на великі ґудзики, і яку легше було зняти. З нею у Бертрана все пішло швидше; тяжко дихаючи від хтивості, він звільнив жінку від чергового шару шовків та мережива, відстібнув панталони-португали і схватив за шнури корсету,все більш нетерплячий і розлютований.