- А батіг треба добряче у воді намочити,- буркнув Дантез. – Тоді наука вашої милості скоріше до голови дійде.
- А мил'с' дар хто? – Калиновський, здається, тільки тепер помітив француза. – Ваша милість служить стремінним у Радзивіллів?
Дантез викривив вуста у фальшивій посмішці та знову вклонився.
- Оберстлейтенантом, за дозволом вашої милості.
- Це я вже знаю. Ти повинен узяти полк після князя Богуслава. То їдь до квартир, зроби перепис, перевір, що роблять твої люди, а мене не турбуй.
- За дозволом вашої милості, я привіз листа.
- Лист? Подання? Відповідь? Від кого ж то?
- Від людей, яких ваша милість добре знає.
Калиновський уважно поглянув на Дантеза, примруживши очі. Француз сповнив те, що казала йому Євгенія, яка дійсно приготувалася до цієї розмови, а сама, що польний гетьман бачив не дальше, ніж на стаю61, але ж приховував це від сторонніх.
- Давай!
Француз дістав запечатаний лист. Гетьман взяв його і – не читаючи – розірвав навпіл і ще раз навпіл; зламав печатку, а потім розкрив долоню; вітер вирвав у нього з пальців шматки паперу и поніс під копита коней різних рас.
- Твої патрони, милостивий кавалере, то язичницькі пройдисвіти та куртини сини! – рявкнув гетьман. – Вони підвели мене вже не один раз. І я не стану наставляти до них вуха, бо вони не вплинули на короля, щоб підтримати мої старання! Я відрікся від руського воєводства та пшемиського староства! Що іще я маю вчинити, щоби стати гідним великої булави?
Дантез і оком не повів. Він поставив на столику інкрустований сріблом футляр та відкрив застібки. А потім видобув з темних нутрощів те, що спочивало там, укрите від людського зору.
Яскравий блиск упав на обличчя Калиновського. Польний гетьман застиг, побачивши щирозолоту булаву. Він дивився на неї, ніби зачарований, а потім витягнув руку за ознакою гетьманської влади.
Але ж долоня його схопила лише повітря. Дантез дуже швидко відвів руку з булавою. Гетьман схопився зі стільця, і тоді француз склонився і подав йому булаву рукояттю вперед. Калиновський немов вирвав її йому з руки.
- Велика булава! Але ж як це? Звідкіля ж то…
- Це лише маленький дарунок вельможному панові гетьманові. Я б сказав – задаток всього того, що я і мої патрони можемо для вашої милості учинити. Ця булава була в руках його милості небіжчика Станіслава Конєцпольського, який розбив Густава Адольфа, Лева Півночі, який козацьку, татарську та язичницьку навалу утримав у кордонів Речі Посполитої.
Очі Калиновського роз'яснив блиск, який не поминув уваги Дантеза.
- Булава, яку ви, пане, тримаєте, це лише блискуча прикраса. Вона нічого не варта, якщо за нею не йдуть королівські надання. Однак, ти можеш бути певним, що мої повелителі підтримають вашу милість в зусиллях за достоїнство великого коронного гетьмана.
- Це ти мене порадував. – Гетьман хлопнув в долоні. Слуга приніс другий кубок для Дантеза, налив у нього червоного, немов кров, вина. – Щоб мене кулі побили, давно я не бачив такого ж доброго подарунка. Проте, пане Дантез, я добре знаю, що на цім світі нічого задарма не буває. І яка тоді ж ціна за уряд, про який я давно вже мрію?
Дантез посміхнувся. Розмова приймала все більш успішний для нього оборот.
- Цю ціну милостивий пан готов понести вже роки чотири. Це з тих пір, коли під Корсунем62 язичники взяли вас до ганебного полону. Це з тих пір, коли одягнені в кармазини та кролев'ята не дали і горсті ламаних шелягів заради викупу вас. З тих пір, коли король обминав пана під час роздачі урядів; козаки показували тобі голі зади, а шляхта вимагала суду за Корсунь та виправу на Вінницю в минулому році. Присядь же, майбутній великий коронний гетьмане. Присядь і послухай… То все вже минулося. Після того, що ти учиниш, ніхто вже не всмілиться піднести на тебе руки. А як навіть і підніме, ти ту руку відрубаєш!
Калиновський слухав тих слів ніби зачарований. Він присів на табурет, зробив ковток з кубка. Голос Дантеза робився все більш тихішим, все більш їдким. А все це, дякуючи наукам Євгенії.
- Ти мусиш доконати те, що не вдалося князеві Яремі шаблею, палями та шибеницями, а Оссолінському63 – політикою, зрадами та договорами. Ти повинен заспокоїти Україну так, щоб в ній запанував мир Божий. Щоб ніколи вже не повстало козацьке гультяйство проти Речі Посполитої.
Дантез проковтнув слину.
- Хмельницький готується до походу в Молдавію. Збереш військо, пане, загородиш йому дорогу, а потім… Розіб'єш козаків і підеш на Україну, щоб запровадити там Божий мир. Викорениш гультяйство та запорозьких різунів, щоб кров їх попливла аж до Дніпра. І ніхто тобі в цьому не перешкодить, хоч би і другий Ісус Христос в Україну зійшов, хоч би Його Матір за козаками просила, ніхто запорожців з твоїх рук не вирве. А от коли скінчиш… Коли ніби лев ляжеш на димній від крові Україні, тоді можеш бути певним, милостивий пане, що король, після того, як ми йому нашепчемо, надасть тобі велику коронну булаву… А коли хворобливий Ян Казимир ляже на катафалку, на твоїх скронях опиниться…