- Невже ж то повинна бути Чорна Рада? – запитав Богун, сідаючи на лаву. – Бо якщо так, то дуже скоро звисока станемо на світ поглядати. Так нас здіймає, як ту Гелену90, що й до теперішнього дня в чигиринській брамі свій голий зад всім показує.
Полковники зареготали, пирхаючи слиною. Худий аж взявся під боки, а Савич вистромив жовтого язика. Веселість довго не тривала. Навіть так далеко від Суботова не було безпечно згадувати про долю тієї Гелени, яка, зробившись дружиною Хмельницького, пустилася у всі тяжкі з любовником, а на додаток ще й вкрала з підвалів декілька бочок дукатів. До сих пір її залишки колихалися в брамі Чигирину, а старого Хмеля шляг брав від самої думки про те, що таким хитрим шляхом йому наставили роги, якими міг би похизуватися олень з тиз задніпрянських борів, які колись належали князеві Яремі.
- Не нам сьогодні про курву чигиринську балакати, - сказав Іван Виговський, генеральний писар. – Ви добре мене знаєте, панове-браття, і знаєте ви, що без мала чотири роки служу я війську запорізькому. Хто інакше вважає, нехай скаже, що брешу, але з попереджую, що зневагу такий собачим голосом з-під лави завиє.
Відповіддю було схвалюючи бурмотіння.
- Не від сьогодні відомо вам, що батько Хмельницький погано наших справ пильнує. І скликав я вас сюди, щоб ви пізнали його задуми. Бо те, що задумав він зле, тут певна річ.
Залягла тиша. Пархоменко перестав палити люльку, навіть Кільдієв відкрив каламутні очі.
- Хмельницький вислав до Москви посольство Іскри, щоб допомоги проти ляхів просити. Однак не відомо вам, що Іскра повинен упросити государя, щоб той прийняв у підданство Військо Запорізьке. Гетьман хоче віддати Україну під владу Москви!!!
Козаки завмерли. Савич шарпнув себе за оселедець. Пархоменко прикусив мундштук люльки. Кільдієв дурнувато посміхнувся, а Гроіцький потягнувся до шаблі.
- І в тебе є якісь докази? – прохарчав Баран. – Чи ми повинні вірити тобі на слово?
- Ось, - Виговський витяг з-за пазухи розпечатаний лист і сунув його під ніс козакові, - копія листа до государя. Тут все чорним по білому стоїть!
- Сам читай, - наказав Баран. – Сам я ні читати, ні писати не вмію!
- Вашій Милості, Великому Государеві, Цареві і Великому Князеві Олексієві Михайловичу, - почав Виговський, - всієї Русі самодержцеві, ми, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорізького, низенько до самої землі чолом б'ємо…
Богун з відразою сплюнув та розтер слину підкованим каблуком козацького чобота.
- …і декларуємо, що іншому цареві служити не бажаємо, тільки Тобі, Государеві Православному, б'ємо чолом, щоб царська величність разом з Україною під свою владу прийняв, і за цю милість низько Вашій Достойності дякуємо, оскільки йде проти нас король польський з великою силою. Вашій Милості всього найкращого бажаючий, приятель та слуга, підніжка знижений Богдан Зенобій Хмельницький з Військом Запорізьким.
- Спаси Христе! – викрикнув Богун. – І що ж це таке має бути?
- Про-о-одає нас Мо-о-о-оскві, - пробелькотав з відразою Баран.
Полковники злобно хрипіли, хапалися за шаблі та булави.
- Хмель зрадник! – підняв Гроіцький шаблю, - трясця б його мордувала!
- Зра-а-ада! – завив якийсь сотник.
Цей крик відразу ж підхопило декілька пропитих голосів.