- То не так просте, - буркнув Собеський. – Пам'ятай, мил'с'дар полковник, те, що ми робимо, є бунтом проти Речі Посполитої. Ми не можемо підписувати мир без згоди сейму. Тим більше – такий мир.
- Тільки такі умови за гарантують вам мир на Україні.
- Мил'с'дар кальницький полковнику, - прошепотів Пшиємський, - прийняти їх неможливо. Ні один гербовий в Короні і на Литві…
- Тому ви їх підпишете, а не ваші брати шляхтичі, - захарчав Богун і сплюнув кров'ю. – Ви їх змусите, аби для вашого ж добра скінчили цю війну. Інакше вічний мир стане тут, коди всі ми до кінця один другого вимордуємо!
Пшиємський з Собеським мовчки сіли на коней.
Вже була ніч, коли Богун, накульгуючи та підпираючись на обушкові, завітав до квартири запорізького гетьмана.
- Я до Хмеля, - рикнув він на стражників, молодців з чигиринської сотні, яка за звичаєм тримала варту при гетьмані.
- Батько спить, - буркнув один з козаків.
Разом з іншим молодцем він заслонив вхід списами.
Богун схопився за ратище. Незважаючи на рани та гарячку, в нього ще було досить сили, щоб відхилити древко набік.
- А ну пусти! – прохарчав він, трясця тебе мордовала!
- Батько заборонив!
- Пусти, або ж шаблею дорогу прорубаю! У мене відомості про ляхів!
Козаки підкорилися. Богун розкашлявся, а потім відкинув полотнище, що закривало вхід і увійшов до намету. Швидко пройшов вузький коридорчик, відкинув наступну заслону, увійшов до приміщення і…
Завмер. Зараз він стояв обличчям в обличчя з козацьким гетьманом, переможцем ляських військ; опікуном та захисником правдивої руської віри, древнім руським Одоакром108, Олександром Македонським Запоріжжя і України, левом та змієм в одній особі. І істинним одноособовим правителем київських володінь.
Хмельницький був п'яний.
Богун дивився на його посиніле, набрякле обличчя, на мішки під набіглими кров'ю очима, на зліплені палянкою вуса, залиту спиртним чудову шубу та жупан з парчі. Гетьман не міг всидіти за столом, вимахуючи булавою, щедро ділячи удари між дубовим столом, повітрям та черепками розбитої пляшки з горілкою. Він бив невидимого ворога, якби перед ним клубилася юрба вражих ляхів та язичників.
- Ах, тут ви, - біснувато казав він, а очі вилазили в нього з орбіт. – Знову прийшли… Знову… До мене… Але ж я не дамся! Не віддам України… Не вам.
Богун підскочив до Хмельницького. Відбив у бік булаву, потім схопив гетьмана за жупан під шиєю і міцно потряс, потім поглянув в опухлі очі.
- Богун до тебе прийшов, - голосно видихав він. – Не будеш вже пити! Досить!
- Бо… гун… - видавив з себе гетьман.
Він вирвався з захвату полковника і глянув на гостя вже більш притомно.
- А… Богун… Ти тут. На славу. І щастя.
- Не будеш ти вже пити, - сказав кальницький полковник. – Тут будь-який день битва, а ти і очі не розплющиш, доки кухля палянки не вихилиш!
- Мовчи!
- Не буду мовчати!
- Чого хочеш?
Хмельницький усівся за столом, засунувши булаву за пас.
- Чув я, що ти з Москвою укладати хочеш.
Хмельницький наморщив лоба, несподівано захлопав повіками.
- Це тобі Виговський сказав, так? Спаси Христе, дай мені сили, бо накажу йому язик вирвати. На паль насаджу, цвяхами наб'ю!
- То не Виговський. Козаки гадали, буцімто ти Іскру до Москви послав.
- І послав. Звичайна така політична річ, щоб батюшку-царя заспокоїти.
- А чи не замислив ти часом союзу з Москвою?
Хмельницький голосно розсміявся. Голос його прозвучав зовсім наче харчання. Він задихався і давився сміхом. В кінці дохрипів, сплюнув. І потягнувся до скрині за новою пляшкою горілки.
"Ще рік, може два, - подумав Богун. – І не стане Хмеля в Україні. Хто тоді булаву візьме? Виговський? Юний Тимофій Хмельницький? А може я?".
- Не для того я панів вирізав, Ярему з володінь вигнав, щоб голову у ярмо нового тирана всунути, - сказав гетьман. – Не бійся нічого. Іскра буде говорити про поміч для нас, про зерно та порох для війська запорізького, але не про будь-яку унію.
- Це напевно?
- Слово власне перед Богом кладу.
- Тоді ти потішив мене мил'с'даре гетьмане.
Обличчя Богуна навіть не здригнулося.
- Сьогодні я не мушу допомоги Москви шукати, - прохрипів Хмельницький. – Ляхи вже в мішку сидять. Дурний Калиновський сам в пастку вліз. Так що ми самі своїми козацькими шаблями панів вирубаємо. Для цього допомоги бояр не потрібно. Не постане їхньої ноги на всій Україні.
- А якщо ми обоз в облогу візьмемо, а в це час на допомогу гетьману прийдуть Лянцкоронський та Войниллович з-за Дніпра? Погано тоді буде!
- Про те в тебе нехай голова не болить. А обоз ляхів ми в мить візьмемо.
- Ага, в пів-миті! Ти тільки розбуди мене на штурм, щоб я, не дай Боже, перемоги не проспав.