Богун легко склонився і зняв ковпак. Притиснув його до грудей і мовчки стояв напроти навали гусарів, що неслася на нього. А потім спустив очі на гармати, що стояли перед ним та пушкарів з запаленими ґнотами.
Піп зробив знак хреста над чвертькартауною114 і поклонився, кінчаючи молитву:
- …Молитва за мя ко Господу, да утвердить мя в страсі Своєму, і достойно покажет мя раба Своєя благосні. Амінь.
- Починайте брати! – скрикнув Богун.
Гармати рикнули низьким басом, рвонули до заду віддачею. Свистячі ядра та гранати впали в ряди польських вершників, розриваючи людей і коней, викидаючи верхівців в повітря, вибиваючи в землі великі вирви. В одну мить вершники були зупинені. Хмура пилу сповила ряди жовнірів Собеського, прозвучали крики, стогін, пронизливий вереск та іржання коней. А потім кальницький полковник махнув булавою та видав наказ, від якого задрижали польські поручники та ротмістри:
- Замикай табір!
З тріумфуючим ричанням, з криками "алла!", р ровів, спід возів за спинами польських вершників випали укриті перед очима ляхів курені запорізьких чумаків, озброєних самопалами, косами, цепами та кістенями. Молодці кинулися до тильної стіни табору, добігли до возів, а потім почали підпихати їх, замикаючи проїзд. Забряжчали ланцюги, яі пропускали через кола, скрипнули голоблі, які повертали в сторону ворога. Величезна стіна возів почала відділяти в середині табору збитих в юрбу гусарів та панцерних.
- Це кінець! – скрикнув Одживольський Собеському. – Зараз вони запечатають табір і виб'ють нас до останнього! Завертаємо!
- Проб'ємося! – крикнув у відповідь Собеський, перекрикуючи свист куль, крики людей та іржання коней. – Завертай!
Він махнув буздиханом, а трубачі заграли сигнал до відступу. Гусарські хоругви почали завертати до західної стіни табору.
- Бий, хто в Бога вірує! – крикнув Собеський – Вперед, панове-браття!
Гусари і панцерні як один кинулися до рядів запорізьких возів, біля яких клубилася юрба молодців. Вони доскакали туди, а розшалілі коні вдарилися в них грудями. Задзвеніла криця, кров полилася сильніше, коли наскочили на них запоріжці з косами та списами, ну а вершники стикнулися з молодцями, які слідкували за тим, щоб ряд возів не було розірвано.
А потім з-за возів роздалися постріли. Запоріжці відповіли вбивчим вогнем з рушниць та підмушкетів. Кулі свистали ляхам коло вух, забивали коней, виривали з сідел вершників, які розпачливо бажали пробити собі дорогу до волі.
- Вперед кров собача! – крикнув Собеський. – Бий, мордуй! Рубай вози!
Богун на своєму красивому коні кидався туди-сюди між возами. Він не знав, що робити. Засідка, яку він заставив, вдалася аж дуже добре. Майже цілий полк польської кавалерії був зараз замкнений в страшній пастці з возів. Зараз він мав руці… голову Собеського.
Але що йому було робити? Припинити все це? Відкрити брами табору? Богун бився з думками; не знаючи, як повинен зробити, він шарпав оселедець, кусав вуси, бив булавою по стегну…
А потім нахилився в сідлі до Пилипа:
- Відкрийте брами! – рикнув він. – Ляхи і так переб'ють один одного! А тут їх забагато! Вони виріжуть наших в таборі!
Пилип скам'янів. Але не від слів Богуна. Він дивився над плечем полковника, на щось так, що діялося за спиною отамана.
Богун обернувся і теж скам'янів. За ним стояв Хмельницький на своєму чудовому буланому коні, взятому з табунів Сангушків, з гетьманською булавою в руці.
- Ну от, знову удалася Богунові хитрість! – весело гукнув гетьман, скалячи жовті клики. – І хто б міг подумати: чотири ляські хоругви в наших руках. Ну що ж, мил'с'дар полковнику, перестріляй ляхів! Кінчай з ними, щоб менше стиду для них було!
- Молодці не втримають! Втратимо піхоту, милостивий пане гетьмане!
- А з коли це ти став таким вразливим, Іванку? Чи від виду крові молодецької погано тобі, як німчинові? Чи мало ти її бачив? Піхота витримає, це я тобі кажу. А якщо не витримають, поміч їм пришлю. Добре справився, пане Богун. Тимофій з молодцями і ордою Нурадина вже під Ладижином. Ти стягнув на себе увагу і злість ляхів, так що можна сказати, що виграли ми битву, бо інші наші полки підійдуть під табір непоміченими.
Богун матюкнувся під ніс.
- Herr Oberstlejtnant! Козаки заперли табір! І всередині замкнули Herr Собеського!
Дантез прикусив губу. Він і сам бачив, що сталося. Марек Собеський був у безвихідній пастці. Навіть з цього місця Бертран чув постріли, крики людей, яки вбивають, стогін поранених та брязкіт шабель. В таборі билися не на життя, а на смерть, вбивали за кожну вільну п'ядь землі. Козацькі цепи,кістені та коси збирали гідну данину польською кров'ю.