- Що діється? – викрикнув Пшиємський.- Де Хмельницький? Де татари?
- Нас окружили! – простогнав Гурський. На його пов'язці з'явилися нові плями крові. – Орда Карачи-бея перейшла Буг під Четвертинівкою!
- Як це так? Ми ж добули переправу під Ладижином! Богун побитий. Так він відступив? Не може того бути!
- То була хитрість! Богунова хитрість! Коли ми козаків забавляли, решта кошу разом з ордою перейшла броди перед Четвертинівкою і Сорокою! Горе нам!
Всі підняли голови, чуючи тупіт тяжких рейтарських фризів, шум бунчука з кінського волосся та лопотання коронного прапора. Це наближався Калиновський в оточенні рейтарів з полку Богуслава Радзивілла.
- Ваша милість, пане гетьмане, - сказав Пшиємський. – Козаки переправилися через Буг вище табору!
Калиновський зблід. Він осадив коня перед раненим Гурським, якого підтримували закривавлені товариші, і штовхнув його булавою в плече.
- Під суд підеш, пане поручнику, за те що розсіваєш замет! За те, що підбурюєш до бунту! – процідив він крізь зуби. – Повертайтеся до хоругви і готуйтеся до бою!
- В таборі ми не утримаємося, - відізвався Пшиємський. – У нас замало війська, щоб обставити вали. Відійди к кіннотою, милостивий пане гетьмане! Збережи для Речі Посполитої коронне лицарство. Я залишусь з піхотою в редутах і прийму на себе напір неприятеля. За цей час ти вспієш зібрати решту хоругви та прийти мені на допомогу.
Між старшиною пішло бурмотіння.
- Його милість пан генерал має рацію, - промовив сивий Ян Одживольський. – Оборона в таборі – це поразка. Відхід порятує гусарію та панцерні хоругви. А коли прийде допомога та війська з Каменця, ми повернемося, щоб спробувати щастя з Хмельницьким!
Калиновський поглянув на офіцерів, пересунув очі від одного спаленого сонцем, позначеного шрамами обличчя до другого. В них він вичитав поразку.
- Ми залишаємося в таборі і приймемо битву! До хоругви! – рявкнув Калиновський.
Ніхто не порушився.
- Дантеееез! – крикнув гетьман. – Дантееез!
- Його при нас немає, милостивий пане!
- Спровадьте його! – скрикнув Калиновський. – І негайно!
Ким був пан Смерть? Яке обличчя скривав чоловік, в ім'я якого Дантез повинен був послати на смерть тисячі людей? І чому він бажав довести події до такого страшного кінця?
Француз пив у власному наметі, оточений стражами. Він сам доливав собі вина і постійно роздумував над своєю невеселою долею. Він сам собі ставив питання, чи був Смерть магнатом, одним з окраїнних крулев'ят, чи теж дворян з оточення Яна Казимира? Якщо під маскою прятався політичний статист, тоді Дантез від біди міг би заложити, що це був хтось з сенаторів Речі Посполитої. Хоча сумніви у нього й були. Чорти б їх взяли, ну який каштелян чи воєвода наважився б на такий чин? Януш Радзивілл, польний гетьман литовський, який зірвав останній сейм? Чи може його родич, литовський кравчий Богуслав, полком якого командував Дантез? А може хтось з Лянцкоронських? Ба, а може сам під канцлер Радзейовський, осуджений в січн. На вічну баніцію за напад на палац Казановських, здійснений в присутності короля. Якби жив старий канцлер Оссоліньський, француз підозрював би його. Але ж Оссолінський давно вже віддав Богові душу, також, як і його присяглий ворог, Єремія Вишневецький.
Та під три чорти! Раз вже то був не Ярема, хто тоді? Не доброзичливий же брацлавський воєвода Кисіль, не гетьман Калиновський!
Але ж який польський магнат носив на шиї золоту коллану117 з зображенням баранця? Баранця?... Дантез схопився за голову. Він чув, що знаходиться за крок від викриття великої таємниці. Він знав, що Смерть поповнив помилку, залишаючи в своїм костюмі цей багатий ланцюг, бо - Бертран був у тому впевнений – такої коштовної та рідкої прикраси на шиї не носив би звичайний магнат чи звиклий власник декількох сіл.
- Ваша милість! Ваша милість…
Дантез був п'яний, тому не відразу зорієнтувався, що йому світить. До намету вскочив вахмістр і залишені на сторожі рейтари. Всі з оголеними палашами, витягнутими пістолями.
- Ваша милість! Що чинити?! В таборі бунт!
- Що?!
- Поляки оголосили коло. Не бажають слухати гетьмана! Бунт, ваша милість!
Вахмістр припав до руки Дантеза, зірвав з своєї голови капелюх и низько склонився.
- Пощадіть, милостивий пане! – скрикнув він. – Бо поляки нас розсічуть на порції! Біжимо, поки всі ми живі!
- Ми давали присягу Його Величності! Дістаньте коней! Їдьмо до гетьмана! Підсипати порох на полиці, зброя напоготові! Оголосити тривогу по квартирах! Пок на коня!
Дантез першим скочив до виходу. Йому швидко подали іспанського скакуна; рейтари в шкіряних колетах оточили його з усіх боків.